Родовий переказ, записаний у носія Звичаю Спас-Гопаку Леоніда Петровича Безклубого

У своїй діяльності Спас, як і все козацтво керується Чотирнадцятириком (чотирнадцять раз речу), котрий є прадавніми нормами козацького Звичаю. В грудні місяці року 1992 в місті Одесі отаманська Рада, а в липні місяці року 1994 в місті Києві і VI позачергова Велика Рада Українського козацтва затвердили Чотирнадцятирик як Звичай Українського козацтва

Нам відомі декілька збірок, що були сформовані на основі спадщини, яку зберіг і передав Леонід Петрович Безклубий. Такі собі стислі записники, які дають розуміння суті Звичаю, писаних зі слів самого Леоніда Петровича, або з його нотаток та листів. Та ніде ми не зустрічали його особистої розлогої відповіді на тему «Звичай – це…». Лише окремі короткі висловлювання, тези «на полях», характерні примітки у різноманітних текстах, особливим чином виправлених текстах відомих усім пісень та власних віршах тощо. Спроби описати Звичай, формалізувати і звести його до якогось "застиглого" звичаєвого права марні:

«Упродовж тисячоліть Звичай, тобто сукупність правил поведінки людей, в Україні було суворо заборонено записувати. Так намагалися запобігти викривленню змісту Звичаю (фарисейству) під час його тлумачення – написане вважалося мертвим, а також з метою безпеки – щоб ворог не дізнався про слабкі місця. До того ж у старі часи Звичай охоплював усі сторони життя людини – від того, як вести бойові дії, до розподілу праці та прибутків у громаді» (О. Косуха).