на головну

Пам’ять Роду нашого шанобливо зберігає і віншує дочок і синів своїх, тих, що своїми справами і життєвим шляхом додали до його слави частку свого нетлінного духу і сили. І, мабуть, не випадково саме ім’ям одного з кращих синів України названо найвищу державна відзнаку – Національну премію України ім. Тараса Шевченка.

Здавалося б нині, в Україні, не УССРі – і ця відзнака знаходитиме тих хто насправді вартий і заслуговує бути визначеним такою високою шаною. Здавалося… Та не так склалося, як гадалося! Не дивним, а ганебним глумлінням над пам’яттю Т.Шевченка є те, що серед цьогорічних номінантів, пошукачів на присудження звання лаурета премії його імені є прізвище Г.І.Лютого. Це вже верх цинізму, коли підписант під сумновідомим «Обращением представителей творческой интеллигенции…» від 26 липня 2007 р. в якому українській мові – тій мові яку захищав і підіймав на світовий рівень Т.Шевченко, відводиться місце загумінкового «наречія» недорозвинених гомункулів, на чому з гниловодною піною у пащі наполягають такі відомі україножери, як П.П. Толочко, В.В.Корнілов, В.І.Слонов, В.І.Єрмолов, А.Потапова, В.В.Пашков, І.Д.Мілєв, М.Койфман і т.д., і т.д. висуває себе в здобувачі на лауреатство. Виникає питання, а чи нема в когорті здобувачів прізвища ще одного підписанта цього «Обращения» – Алєся Бузіна? Хто-хто, а він таки ім’я Т.Шевченка за останні 20 років згадував найчастіше! Якщо Г.І.Лютий уособлює себе в цим «дєятєлем», що «колєнопреклонно» засвідчив своїм підписом, то чи не варто пошукати йому інших номінацій? Ну, скажімо, премії В.Винниченка, відомого діяча, який своїм життєвим шляхом довів, що орда шевченкових «Кирпо-Гнучкошеєнкових» «імєєт мєсто бить» і якої, можливо, вартий (а можливо ще й не вартий – одного підпису ще замало!) Г.І.Лютий.

Звертаємося до української громадськості, б’ємо на сполох – не даймо ошукати себе в черговий раз! Вимагаємо від Комітету з національної премії України імені Тараса Шевченка не розглядати таких діячів як Г.Лютий в номінації на звання лауреатів цієї премії. Ні сьогодні, ні завтра, ні через сто, ні через тисячу років!