ВОНИ ПОМЕРЛИ, - НЕ ПОМЕР ТРИЗУБИЙ СТАС, БО ПІСНЯ ЙОГО СЕРЕД НАС ЦІЛИЙ ЧАС

Олександр Черненко

на головну

"Прокидається наша країна,
За дурдомом вже сонце встає,
І радіє радянська людина,
Що так вільно в дурдомі жиє!"

Нестримний плин часу. Все немов у німому кіно. Минуло шістнадцять літ, а на екрані той самий дурдом і ті самі обличчя. Трохи препаровані, підпудрені. Лишень вивіска змінилась. Стас співав про еСеСеСеРу, нині висить – Уркаїна.

"Українцям тепер ще вільніше.
Додатковий дістали ми БЗІК."

– А що, Стасе, – до Верховної ради на депутатство? – Е ні, Сашко, до когорти мавп мене не записуй. Це сьогодні мої пісні радо крутять на мітингах Чорновола, а коли завтра я утну щось про нього, повір, підстави для цього є – і пісень, і Тризубого Стаса не те, що на телевізію, на майдан із мітингуючою дисидентською самозакоханістю не впустять. Побачиш…

"А доки Рада
На дві третини свинська –
З колін не встане
Держава Українська
І мов казочка
не матиме кінця
Коли в ній лишиться
хоча б одне паця"

Вересень 1991 р., вже гукнуло ГКЧП, вже прийнято Декларацію про незалежність України. Андрій Матвійчук попередньо домовився щодо можливого приїзду Стаса до Запоріжжя. Я махнув до Кийова. Політехнічний інститут. Концерт театру "Не журись!". Зал переповнений. Молоді усміхнені обличчя, але є й когорта літніх людей. Зенка Філіпчука змінює Тарас Чубай, потім співає Віктор Морозов, але найдовше зі сцени не відпускають Тризубого. Філіпчук давній мій знайомий, ще влітку на "Червоній Руті" заприязнились. Підходжу за сценою до нього питаюся Стаса. Швидко знайомимось. "О, козаче, а кава у вашому місті є?" – після короткого узгодження закидає Стас. Ні гонорар, ні витрати часу, ні концертний майданчик з набитою по вінця залою і з наперед викупленими квитками – це в перемовах мовби відсутнє. Кава! Треба згадати що в ті часи і цигарки і, де не де, кава – були в дефіциті. – "Буде!" – "Ну то їдьмо!" Отак за 5 хвилин я уклав ангажемент на виступ Тризубого в Запоріжжі.

"Прийшов на дискотеку
Я нині до вас.
Увага, небезпека:
Тризубий Стас!
Я ниньки заспіваю усе, що хтів,
Бо вам сказати маю
Пару злосних слів!"

Але зал Запорізького державного університету де за попередньою домовленістю мусив виступати Тризубий, нам таки не відкрили. І ком ' ячейки вже розпущені, і Суверенітет проголошено… "Не проблема – кидає весело Стас – було й не таке, омону ж ще не викликали! Вся моя апаратура – гітара та лужене горло! Отут у фойє і співатиму" і заспівав. Певно багато ще з наших земляків пам'ятають той виступ. І його "Колискову", і "Краківський базар", "Сімейно-політичну"…

Наступного дня вже на правому березі в парку Енергетиків відбувся ще один концерт. Там і я трохи підмінив його…

А правий був таки Стас! Ні радіо, ні телебачення не надало йому трибуни! Там лишень Смердючки та хахатунчікі із пад Яузи да Маскви рєкі – українській гострій сатирі – зась, "нє фармат"! А то б почули як дістається чорноволам з лук ' яненками та тимошенками і К о окрім "заслуживших очєнь заслужено" проффесоров та депутатів-браконьєрів, – всі були варті його уваги. Гострий на слово, справедливий, але не з мавпячої зграї.

Десь в середині 90-х ми зустрічалися в Кам'янці, потім у Києві, все згадували ту запорозьку імпрезу. Більше не стрінемось… Хоча…

"Сашкові – славному нащадку запоріжських козаків. З вдячністю". Підпис, 13.09.91 рік. Хортиця. Тримаю в руках його збірку у м'якій обкладинці і думаю, ніби звертаючись до сучасників, – а що всі ці "відформатовані шоу-зірки", які виходять у тираж за рік-другий залишать нащадкам, що з їхнього репертуару ви візьмете з собою у своє завтра – оці "попи, пісі, сісі"? Натомість такі постаті як Тризубий Стас, сибіряк – Щербатих Станіслав Іванович, – вже сьогодні долучились до Великого Роду свого в Ірию і посіли гідне місце поруч із С. Руданським, Л. Глібовим, О. Вишнею…

Багато нині живих – є мертвішими за Тризубого Стаса. Бо він жив – а ви існуєте…

"Не журись!" – так звався його театр, здавна наш народ каже – як би люди не вмирали, то вже б небо підпирали! – то ж і не побиваймося – лишень пам'ятаймо та нащадкам передаймо!

Зустрінемось в Ірию!