Початок публікації книги Олександра Косухи «ВІЛЬНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. Незнищенна традиція воїнів-охоронців Краю та споконвічні принципи самоорганізації українців» викликав, судячи з тих відгуків та запитів, що надійшли на нашу адресу info@spas.net.ua, дуже жвавий інтерес. Ми з розумінням та вдячністю ставимося до заданих нам питань. На частину з них, що лежить в площині нашої компетенції, ми постаралися надати вичерпні відповіді. З подивом констатуємо, що величезне зацікавлення викликало наше зауваження з приводу того, що свого часу, у 2005 році, в назві друкованого варіанту електронного рукопису з'явилися певні, не санкціоновані автором, зміни. В чому вони полягають кожен має можливість розібратися сам:

Які з того можна зробити висновки – особиста справа кожного.

Не менш цікавими виявилися філософії з приводу постаті Нестора Івановича Махна і, особливо, Льови Задова.

З того приводу, панове, мусимо дати таку пораду: не судіть про події та учасників тих подій, спираючись на інформацію та враження, що отримали під час перегляду радянських кінострічок або читання комуністичної пропагандистської літератури.

Найліпші матеріали з даної тематики опубліковані наприкінці двадцятого та на початку двадцять першого сторіч завдяки сприянню Товариства Нестора Махна «Гуляй-Поле», яке тоді очолював народний депутат України Анатолій Єрмак та зусиллям французького історика Олександра Скирди.

Хочемо ми того чи ні, але події тих літ – це не просто наша історія. Для того, щоб уявити, який величезний відбиток у душі українського народу залишили ті роки, варто згадати про те, що знаменита «Розпрягайте, хлопці, коні…», яку імениті хори представляють як українську народну, тобто ту, що не має автора, народилася саме у бойових лавах Революційно-Повстанської армії України і автор її – махновець Іван Негребицький. Хоча ми згодні, пісня ця дійсно Українська і Народна…

Що ж стосується Льва Задова, то, незважаючи на критичні зауваження на його адресу, все ж не будемо поспішати з висновками і, тільки тому, що «десь чули», кидатися словами на кшталт «зрадник». Більш того, задля істини, вважаємо за потрібне внести деякі корективи до, хоча й не нами сказаних, але нами надрукованих слів щодо діяльності Задова на посаді голови контррозвідки в штабі Нестора Івановича Махна:

«Задова завжди згадують як начальника контррозвідки махновської армії. Цікаво, що він ніколи не обіймав цієї посади. Деякий час очолював контррозвідку 1-го Донецького корпусу Повстанської армії. А перед цим був членом «ініціативної групи» анархістів з експропріацій, комендантом полку, ще на якихось посадах.

Задов пройшов із махновцями всі бої і походи до кінця. В Кримській групі був комендантом піхотної групи, яку очолював Петренко. Що це за посада – сказати важко, можливо, щось на зразок начальника штабу.

Разом з останнім махновським загоном брати Задови перейшли румунський кордон. Життя в еміграції ні для кого з колишніх повстанців легким не було. Жити було ні на що, багато хто хотів повернутися на Батьківщину. Деякі махновці поодинці і групами переходили кордон начебто для підпільної роботи в СРСР. Але більшість з каяттям приходила до органів радянської влади. В 1924 році такий шлях повторили і брати Задови. Якийсь час сиділи у в'язниці. І що найцікавіше: невдовзі по звільненні опинилися на роботі в органах ДПУ. Ще й досі навколо цього факту точаться дискусії. Чому Задову пробачили його махновське минуле і взяли на роботу? Як потрапив Задов на роботу в ДПУ – сказати важко, але, можливо, такий варіант був продуманий ще з Махном? Адже багато махновців, що повернулися з еміграції, почали активно вливатися в державну службу. А за деяким даними, Зіньковський-Задов активно їм у цьому допомагав, групував навколо себе, намагався працевлаштувати. Можливо, це була акція по розкладанню радянської влади зсередини?...» (В. Яланський, Л. Верьовка, «Нестор і Галина. Розповідають фотокартки»).

Особа Льва Миколайовича Задова має певне відношення і до тих, у кого Спас викликав відлуння у серці. У 1924-му році Лев Задов, користуючись наданими повноваженнями, врятував від страти діда Леоніда Петровича Безклубого – Сергія Чорного, який до того встиг повоювати і в Червоній Гвардії і разом з Чучупакою та махновцями.

Як і обіцяли, для бажаючих зв'язатися з автором книги, розміщуємо адресу його електронної пошти:
Олександр Косуха – zgray3a@yahoo.es

Та публікуємо продовження:
Частина перша. Основи Роду