Олешко О.Л.

Корнієнко О.В.

на головну

У багатьох з тих, хто цікавиться бойовим Звичаєм Спас, виникають питання стосовно Колодача - одного з основних видів зброї козака-пластуна та звичаєвого символа. Що це за ніж, яке його значення і походження? Нажаль, зараз в інтернеті можна знайти лише дилетантські розмірковування, перемішані з відверто недостовірною інформацією, зокрема появою таких визначень, як «каладач», «хурделиця» та інших подібних утворень.

Не ставлячи собі за мету на даний час публікувати глибокий аналіз даного питання, все ж таки вважаємо за потрібне внести деякі уточнення.

В першу чергу пропонуємо ознайомитися з думкою носія і зберігача традиції Колодача, коваля Петра Єремчука(Яремчука) - козака Вуса:

«Як учень Л.П.Безклубого і його особистий хорунжий (був такий, короткий в часі, факт) хочу прокоментувати розмови, закручені «русскоспасовцамі» навколо колодача, Спаса і дану ними фотографію колодачів.

Не до кінця розумію, як міг виникнути «Русскій Спас». Адже це намагання частково привласнити, а частково спаплюжити. Тому мої коментарі будуть скупими, щоб не давати зайвої поживи для плагіаторів і компіляторів на нашій спадщині.

Очевидно, що «русскоспасовци» у Безклубого мало навчалися , деякі їх «роздуми» на тему колодача викликають лише подив. Приміром - молотковий хват або «мертве» прилипання руки до ручки колодача від крові¹. Є й інші подібні дивні «понятія» по техніці Спасу. Неможливо освоїти Спас за декілька семінарів - це профанація. Петрович не був простачком, мабуть відчував з ким має справу. Тому не знаю, що він розповідав «родоначальнікам» «Русского Спаса», але знаю що туману він їм напустив.

Походження слова «колодач» не секрет, Петрович не раз розповідав, а Шилов на цю тему навіть щось написав. Мабуть справа в тім, що слово колодач треба переіначити, адже воно від слова КОЛО. Рух колодача як правило здійснюється по коловій траекторії. Тому є думка, що колодач ще називався коло-дій. Можливо, раніше, але козаки називали його коло-дач.»

«В Аратті-Арті-Арсанії - історія якої на теренах сучасної України розпочалася більше восьми тисячоліть назад і сягнула часів Київської Русі - існував культ Спасителя на ім'я Колодій («Бог Кола» сварожого - «небесного зодіакального»). З цим спасителем споріднений «Спас» козаків-запорожців - як через свої принципи кола, так і через Коло козацької Ради ( < Рато > Ріта аратто-арійських часів; «Кола» також). Ю.О. Шилов, «Святині», с.250.»

«Закінчення -дач має глибинний символічний зміст, зрозумілий спадщанцям. «Колодач по колу ходить ... », і в такому разі його не зробиш «кАлАдачєм», немає в російській мові слів коло-кало. А немає «кАлАдача», то немає і «Русского Спаса», бо Спас і колодач це щось єдине. Мабуть тому крутяться розмови навколо «колод», «коліїв» і господарських ножів з коси, тим самим колодач заперечується як професійна зброя.

Стоїть закономірне питання, - а чи є ніж взагалі для нас традиційною бойовою зброєю, де тому факти? В часи монголо-татарської навали захисники міста Козельська стали в проломі стіни з широколезими ножами і буквально завалили пролом татарськими трупами. Це історичний факт. Отже широколезий ніж як бойова зброя існував, і існувало мистецтво ножового бою, ще в часи Русі.²

Колодач для козака був необхідною бойовою зброєю. Завдяки якостям його шанували і тому він став спадщанською зброєю.

Як виготовлявся колодач? Так само як і інша зброя, а в чому проблема? Проблема в косі. Дійсно, з кіс колодачі також робили, але хто? Всі чомусь забувають про селян, селяни завжди робили зброю з кіс, робили й колодачі, копіюючи козацький спасівський ніж. Коси тоді були дещо товщі, крім того на «ручку» клалися металеві пластини (для отримання необхідної маси). Такий колодач був дешевим і швидким в виробництві. Він не мав якоїсь цінності, і зрозуміло, міг використовуватися в господарстві.

Родові козаки "самопальної" зброї не робили, тим паче колодачів. Колодач, як бойова зброя і символ, виготовлявся обмеженим колом майстрів з дотриманням правил і ритуалів, це був елемент культури.

Козацький та селянський колодачі з Музею Збройних Сил України

В наш час відтворення колодача відбулося із пам'яті про нього. Автентичний колодач був у козака Сергія Чорного, діда Л.П. Безклубого, саме його колодач став прообразом нововідтворених. Л.П. Безклубий намалював ескізи, дав опис і інструкцію кільком майстрам. Перші ножі були готові навесні 91р. Зрозуміло, що були виявлені недоліки, відповідно були внесені зміни в конструкцію і технологію. Зміни в конструкцію вносилися також в 2-гу і навіть 3-тю «модифікацію». «Канонічний» колодач був відтворений в 95 р., були визначені остаточно всі параметри, конструкція, технологія і зроблені точні шаблони. Також Петрович ще висловив одне побажання, відносно місця, де ребро переходить в загнуте лезо. Чи те побажання було виконане не знаю.³

Щодо колодачів на фото. Можу сказати, що вони схожі на 2-гу «модифікацію»⁴. Але наявність фотографії ще не означає наявність самих колодачів. Це все, що я можу сказати.

Сподіваюсь, що мої коментарі будуть корисні тим, хто щиро займається відродженням українського (а іншого немає!) Спаса.»

На додачу до сказаного паном Петром, торкнемося ще однієї теми, яка прямо стосується окремих гіпотез про ніби-то походження Спасу «із нєдр» радянської військової розвідки чи СМЄРШ.

Як вже зазначалося¹, завдяки специфічній формі клинка, Колодач має дуже потужні ріжучі властивості, при цьому його форма не дозволяє виконувати ефективних прямолінійних колючих ударів.

Переважна більшість ударів Колодачем мають колоподібну траекторію (винятком фактично є декілька ударів, що наносяться колодкою, а також удари, що виконуються шляхом натискання (удару) на колодку вже приставленого до зони ураження ножа), що дає можливість ефективно і раціонально використовувати форму клинка для виконання порізу або уколу. Причому, тактика використання Колодача направлена в основному на проведення силових порізів. Колючі удари найчастіше виконуються, як завершальні, в силу фізичних і конструктивних особливостей Колодача (які, у свою чергу, склалися як результат вимог до бойової зброї та предмету культу) та тактики Гопки-Спасу. Крім вищезазначених типів ударів, специфічна форма, зокрема наявність фальшлеза, дозволяє виконувати підрізання та зачепи з подальшим ефектом розривання тканин. Але такі дії передбачають досконале володіння зброєю, тактичну перевагу у бою та достатньо розвинуті силові якості бійця.

До того ж зазначимо, що техніка і тактика боротьби голіруч та з більшістю типів зброї у Спасі, зокрема холодної, має єдину біомеханічну структуру та психофізичну основу рухальних навичок.

"...Техника владения ножом должна стать естественным продолжением действий воина в ближнем бою, должна гармонично вписываться в структуру базовых движений воина. Можно ли этого достигнуть? На наш взгляд не только можно, но и нужно... Ближний бой - явление сложное, многомерное. В бою невозможно отделить преодоление препятствий от передвижения, рукопашную схватку от стрельбы... И, для того чтобы постоянно не "переключаться" с одного вида деятельности на другой, все движения воина должны иметь общее "ядро". Бойцу нужно нечто объединяющее, связывающее воедино все его действия. И такая основа существует. " (В.В. Жуковский, Боевые ножи, Москва 2000, Гелеос)

Тепер подивимося, як була поставлена робота ножем та, взагалі, підготовка з рукопашного бою, в радянській армії та НКВД в середині ХХ століття.

Використовуючи досвід російсько-фіннської війни, радянське військове командування в 1940 році затвердило розробку і прийом на озброєння ножа розвідника НР-40, створенного на основі фіннського універсального ножа Partiopuukko. Ніж розвідника дожив до наших днів у вигляді останньої модифікації НР-2. НР-40 - це ніж фіннського типу з перевернутою S - подібною гардою.

НР-40 і НР-2

Крім ножів серії НР, широкого розповсюдження серед військових розвідників набули звичайні фіннські ножі Puukko:

Всі ці ножі мають вузький прямий клинок, і можуть бути класифіковані, як ножі «переважно колючого» типу.

Крім того, НР-40, завдяки перевернутій S-подібній гарді, передбачав можливість утримання ножа лезом до себе і відповідне застосування, що дозволяло після укола тягнути ніж до себе розриваючи рану, але робило неможливим виконання звичайних ріжучих ударів. У випадку з Колодачем, такий хват є непрактичним, з точки зору подальшого використання ножа в бою.

Приклад такого застосування ножа можна побачити в книзі Н.Н. Сімкіна «Ближний бой»(Физкультура и спорт, 1944) в описі удара справа в шию (с.15-16):

« В момент нанесения удара нож, описывая полукруг, попадает в шею с задней ее стороны и должен быть рассчитан на перерез сонной артерии; при этом, после погружения, нож продолжает движение по кругу от нижнего края затылка до подбородка противника. »

Капітан К.Т. Булочко, з метою усунення недоліків та обмежень хвату "лезом до себе", в своїй відомій книзі «Физическая подготовка разведчика», виданій в 1945 році, пропонує для використання розвідникам, як найбільш зручний, обосічний ніж:

Всі удари, які описані в книгах Сімкіна і Булочко - уколи, єдиний виняток - «удар наотмашь по лицу» у Булочко. Застосовуються також типові для фіннських ножів прямі удари з упором руків'я ножа в долоню.

Нічого подібного до техніки роботи Колодачем: конструктивні особливості ножа і тактика його використання відрізняються від Спасу принципово.

Треба також звернути увагу на введення в книзі Сімкіна:

« Материал, изложенный в книге, является частью военно-прикладного раздела вольной борьбы. Он разработан на основании экспериментальных работ в Институте физической культуры и практических занятий в специальных формированиях Красной Армии и НКВД, с учетом опыта Отечественной войны.»

«Военно-прикладной раздел вольной борьбы» ( тобто майбутньої боротьби Самбо ), «специальные формирования Красной Армии и НКВД» - і ніякої таємничої єдиної системи ближнього бою.

Звичайно, при більш детальному розгляді питання Колодача, як бойової зброї та предмету, що несе сакральну функцію, варто також врахувати історичну складову, регіональні, культурно-релігійні особливості та широку практику запозичення⁵, а також достатньо велике коло функціональних завдань, що покладалися на бойовий ніж пластуна (специфіка використання в бою з застосуванням кінноти, у морських походах тощо). Крім того, враховуючи справедливий, хоча і відносно умовний розподіл бойових зіткнень: бій "на прорив" та бій "на знищення", варто звернути увагу на те, що в переважній більшості в обох випадках, такі зіткнення мають груповий характер. При тому, що пластунська команда складається з відносно невеликої кількості бійців. У такому випадку, бій "на прорив" базується на переважному використанні ударів ріжучого типу, незалежно від обставин. В бою ж "на знищення" тактика ведення бою значною мірою залежить від умов, в яких цей бій відбувається, попередньої базової підготовки бійців, їх вмінь та навичок.

І все ж "...при невозможности избежать "боя на уничтожение", против вражеской группы используется особая тактика. Сначала молниеносными движениями, практически мгновенно, надо "подрезать", ранить, по возможности, серьезно, каждого противника. Ранение на некоторое время снижает боевой потенциал воина. Именно это время используется для того, чтобы, если это необходимо, добить противника. В таком случае делается "второй круг". Однако, здесь одного мастерского владения боевым ножом уже недостаточно. Умение прикрываться телом противника, определять и использовать безопасные зоны, мгновенно и непредсказуемо перемещаться - вот качества, без которых в "бою на уничтожение" воину не обойтись." (В.В. Жуковский, Боевые ножи, Москва 2000, Гелеос)

Смалений проти слизняків!

Слава Україні!

Примітки:

¹ - Зазвичай існує багато поглядів та міфів стосовно утримання бойового ножа в руці. "Міф п'ятий: Віра в існування смертоносного хвата ножа. Цитата:"Якщо хтось тримає ніж ось таким чином, прямим/зворотнім хватом, - бережіться, хлопець і справді знає що робить." Ідеального хвату не існує, а є найбільш ефективний для конкретної бойової ситуації. Іноді треба застосувати прямий, іноді - зворотній. Тому досвідчені бійці міняють спосіб хвата в ході бою. Особливо, коли в руці однолезний клинок. Залежно від обставин, його доводиться навіть обертати, розташовуючи ніж в прийнятній площині."

(Хок Хокхейм)

Досить красномовний коментар. Від себе додамо, що форма клинка, особливості будови руків'я, масивний обух, відсутність упору, як окремого елементу, а також результати експериментальних досліджень, дозволяють стверджувати наступне:

1. Прямі, "лінійні" потужні удари Колодачем на протикання неможливі, що виключає фехтувальну манеру ведення ножового бою. Це підтверджує тактичну особливість Гопки-Спасу, як короткочасного бою на максимально-ближній дистанції та з атакою на різних рівнях.

2. З близько десятьох основних бойових зв'язок, з використанням саме Колодача, переважна кількість з них виконується з зворотнім хватом. Співвідношення використання прямого та зворотнього хватів приблизно складає 1:3.

3. Побудова зв'язок включає, в більшості випадків, передуючий уколу (за траекторією півкола) ріжучий (іноді рубаючий) удар. Яскравим прикладом тому є "Спадщанський удар".

Варто також звернути увагу на те, що спроба виконати ріжучий удар, з використанням прямого хвату призводить до збільшення амплітуди підготовчого руху (замаху), що створює значну небезпеку бути ураженим зустрічними діями противника, збільшує час проведення бойової дії, а отже підвищує шанси противника на ефективний захист та виживання.

² - “ З журбою згадує князь Святослав часи минулі: “а уже не вижду власти сильнаго, и богатаго, и многовоя брата моего Ярослава съ черниговьскими былями, съ могуты, и съ татраны, и съ шельбиры, и съ топчаки, и съ ревугы, и съ ольберы. Тии бо бес щитов съ засапожникы кликомъ плъкы побеждають, звонячи въ прадеднюю славу” … Згадані татрани, шельбири, топчаки, ревуги та ольбери називаються у переказах козацькими, тобто військовими родами, бойову майстерність яких і підтверджує “Слово...” кажучи, що вони без щитів, з одними ножами перемагали цілі полки. З приводу ножів (а саме, колодачів) ми поговоримо окремо, оскільки це стосується давньої методики ведення бою. Відомо, що козаки (як і до того Степовики) у бій йшли з кличем “Слава!” Як бачимо, це і пояснює давній літературний вислів: “звонячи въ прадеднюю славу”, який сучасні перекладачі вважають просто красивим фразеологічним зворотом, оскільки не знають його справжнього змісту.” ( О.Косуха, «Вільний спосіб життя» )

³ - Стосовно цього побажання Леоніда Петровича, можемо стверджувати що в 2009 році воно буде мати практичну реалізацію.

⁴ – Від себе можемо додати, що свого часу існували навіть в незначній кількості екземпляри розкладних ножів на базі Колодача. Але Колодачами їх називати вже не можна.

⁵ - "У XV столітті в Європі з'явилися великі бойові ножі, рукоятка яких була не всадна, а суцільна з клинком, оскільки ним завдавалися не лише колючі, а й рубаючі удари. Такі ножі носили воїни кочовиків Причорномор'я - сарматів. А остання їх "інкарнація" відбулася на території США під час освоєння західних земель Американського континенту. Це був легендарний ніж "боуї"..."(Ян Медников, "І коле, і ріже, і марнославство потішає...")

"Нож был не только повседневной функциональной вещью. У людей древности восприятие мира происходило через призму магии. Поэтому магические функции ножа, в которые верили наши предки, были не менее важны. Он обладал многими волшебными свойствами, которыми делился со своим хозяином и его старались никогда не давать в чужие руки. На нем клялись. Им защищались от колдовства. Жених дарил его невесте при обручении. Когда человек умирал, нож уходил вместе с ним, его клали в могилу хозяина." (Богдан Попов, "Ножи Древней Руси")

© spas.net.ua 2009
Всі права застережено. Будь-яке використання матеріалу можливе тільки з посиланням на spas.net.ua