Олександр Корнієнко
Олександр Олешко

Чотири роки тому ми, будучи бійцями 11 БТрО, стали учасниками та свідками подій, що розгорнулися на Дебальцевському плацдармі. Загальний перебіг подій першої бойової кампанії (літо-осінь 2014 року) батальйону був описаний нами у статті «11-й ОМПБ (11 БТрО Київської області): аналіз питань формування, призначення та застосування у бойових діях за період 2014-2015 років», а даною статею ми хочемо розкрити  подробиці виконання деяких бойових задач серпня 2014 року.

Як зазначалося у попередній статті: в середині серпня 2014 року 11-й окремий батальйон територіальної оборони «Київська Русь» (з жовтня 2014 року – 11-й окремий мотопіхотний батальйон «Київська Русь») у відповідності до поставлених завдань зайняв передові позиції на південний схід від Дебальцевого: Фащівка, Городище, Чорнухине, Адріанопіль, Уткине, утворивши таким чином бойову лінію на самому «вістрі» Дебальцевського виступу. Хоч ці дії підрозділів ЗСУ на даному напрямі фактично замикали кільце оточення Донецького угрупування противника зі сходу та створювали можливості для подальшого просування до кордонів з РФ вдовж траси Е50 у напрямі Антрацит – Зеленопілля – Довжанський, батальйон опинився у досить складних оперативних обставинах. З одного боку Красний Луч, Петровське, Зоринськ, Перевальськ, Алчевськ – всі найближчі більш-менш значні населені пункти стали базами терористів, яким постійно надходила допомога з Росії – найманці і техніка, а сам район був особливо насичений ворожими реактивними системами залпового вогню і противник кожен день наносив ракетно-артилерійські удари по району Дебальцевого. З іншого боку - найближчі українські підрозділи знаходилися за 15-20 км позаду – в Дебальцевому. Крім того, 19 серпня штаб батальйону разом з підрозділами тилового та інженерного забезпечення був обстріляний з РСЗВ БМ-21 «Град», після чого відбулася спроба штурму силами піхоти колаборантів, яка була відбита без втрат в особовому складі. Внаслідок масованого ракетно-артилерійського обстрілу та бою з штурмовою групою противника батальйон поніс значні втрати у засобах забезпечення бойових дій (зокрема, було знищено або виведено з ладу 26 одиниць техніки).

Тим не менш, 23 серпня 2014 року 11 БТрО отримав бойове завдання: взяти під контроль відтинок траси Перевальськ-Петровське (Петрово-Красносілля) в районі села Федорівка шляхом штурму та закріплення на пануючій висоті (на північ від с. Федорівка), чим забезпечити:

1. припинення постачання озброєння, техніки, боєприпасів та резервів у людях з Красного Луча до донецько-горлівського угрупування сепаратистів;
2. висування підрозділів 30-ї окремої механізованої бригади в район Іловайська;
3. корегування вогню артилерії по розвіданих цілях.

Висота.

Перша спроба захоплення висоти потерпіла невдачу. 3-й взвод 1-ї роти 11-го батальйону, посилений групою розвідники 101-ї бригади, мав першим безпосередньо вийти у заданий район, але потрапив у засідку та з боєм відійшов.

За добу, коли Україна відзначала свою 23 річницю Незалежності,  до Федорівки висунувся 2-й взвод тієї ж роти, підсилений піввзводом стрілецької роти та установкою ЗУ-23-2. Однак і на цей раз зайняти висоту з першого разу не вдалося, оскільки зведений підрозділ  фактично вклинився у бойові порядки противника та вийшов у район його особливої активності. Ще на етапі дорозвідки зведена група була атакована з трьох сторін, зокрема й силами регулярних військ РФ, які на той час почали відкрите вторгнення.  Прийнявши бій та знищивши значну кількість піхоти супротивника (за оперативними даними у цьому бою противник втратив 38 чоловік) зведена група відступила.  В той день підрозділи батальйону також вступили у бій з супротивником, але на іншому, лівому фланзі батальйону - в Адріанополі. Наступного дня вказаною зведеною групою було здійснено повторну атаку сил противника, на цей раз успішну. З наближенням ночі група закріпилася на висоті зайнявши кругову оборону. Вночі противник перегрупувався та почав підтягати додаткові резерви до і без того значного угрупування. Ранок наступного дня почався з мінометного та снайперського обстрілів. В цей день противник двічі намагався провести масовані наступи, але обидві групи піхоти були розбиті.

Загалом на висоті під Федорівкою зведена група знаходилася до 2 вересня 2014 року. За цей час за участю підрозділу було знищено дві колони противника, які намагалися прорватися до Петровського (Петрово-Красносілля), зокрема автоколону розвідки. Захоплено у полон розвідувальну групу та відбито декілька спроб штурму.

Своїми діями зведена група створила у противника ілюзію знаходження в районі значних сил української армії. Завдяки радіоперехопленню було з’ясовано, що противник від нападу перейшов до оборони, очікуючи штурму власних позицій!

Росіяни змушені були стягнути до міста Петровське (Петрово-Красносілля) значні сили, активізувавши розвідку, зосередивши зусилля піхоти та вогонь своєї артилерії на висоті та прилеглих районах в намаганні знищити «штурмові підрозділи укропів», яких там просто не було. Крім того, за результатами спостереження руху транспортних колон противника в нічний період, опитування затриманих, аналізу захоплених у боях карт та документів командування зведеною групою прийшло до висновку, що у місті Петровське (Петрово-Красносілля), у передмісті якого відбувалися ці події, продовжує діяти завод з вироблення боєприпасів, чим і пояснювалася надзвичайна активність росіян у цьому районі. Уточнені дані підтвердили, що виробництво боєприпасів було перенесено противником до Петровської виправної колонії № 24, приміщення якої стали також крупним центром зберігання та відвантаження боєприпасів, зокрема до реактивних систем залпового вогню.

Отримані дані (точні координати цілей, особливості їх розташування та захисту) дозволили артилерії сектору С нанести потужний артилерійський удар по розосереджених у лісосмугах складах та центру виробництва боєприпасів, а також по транспортних колонах противника, якими він поспішно намагався вивезти боєприпаси та обладнання з заводу в очікуванні штурму, якого у той момент не могло бути!

Крім того, за вказаний період зведеною групою було вщент розбито розвідувально-диверсійний підрозділ сепаратистів на чолі з колаборантом, «офіцером казачєй гвардіі Всєвєлікого Войска Донского» Євгеном Іщенком на прозвисько «Малиш», який виживши тоді у бою, пізніше став «мером» Первомайська та через півтора роки був «подло убіт прі обстрєлє автомобіля», розділивши, таким чином, долю Мозгового, Дрьомова, Павлова-Мотороли, Бєднова-Бетмена, Толстих-Гіві та інших йому подібних. Іщенко ганебно втік з поля бою, залишивши вмирати свою челядь, кинувши автотранспорт, майно, зброю та засоби зв’язку підрозділу, який він очолював.

Захоплені у групи «Малиша» засоби зв’язку стали цінним джерелом оперативної інформації та негайно були використані з метою дезінформації противника. На вимогу зі штабу колаборантів, до якого ще не дійшла вістка про розгром ДРГ, відбувався вихід в ефір від імені «Малиша» та його підлеглих, які, насправді, вже ніколи цього зробити не могли. Відбувалася класична радіогра зі всіма її елементами: імітацією діяльності неіснуючої групи, передавання дезінформації про кількісний та якісний стан власних сил, отримання відомостей щодо намірів противника тощо.

Пізніше, коли росіяни зрозуміли, що засоби зв’язку підрозділу «Малиша» активно використовуються командуванням зведеної групи 11-го батальйону як з метою отримання інформації, так і з метою дезінформації, противник був змушений вносити зміни у режим роботи в ефірі та поставити під сумнів таємність власних замислів, що, безумовно, надало нашому підрозділу додатковий виграш в часі. «Малиша» ж зобов’язали вийти на зв’язок з командиром зведеної групи та розпочати перемовини щодо обміну 200-ми, що вельми здивувало представників 11-го батальйону, оскільки на той час український підрозділ не мав неповоротних втрат. В результаті Іщенко був змушений з ганьбою просити ненависних йому «укропів» дозволу на те, щоб забрати трупи своїх бійців з місця останньої у їх житті пригоди та гарантій (!) безпеки новим своїм підлеглим -  групи «груз-200».

Ці події нанесли вражаючого удару по свідомості та престижу росіян та колаборантів, в результаті чого, з метою виправдання власної поразки ними була вигадана та запущена у інформаційний простір байка про те, що під Петровським, на околицях села Федорівка вони потерпіли фіаско від рук такого собі міфічного «спецназу» та професійних найманців зі всього світу.

Для нас цей епізод важливий ще й тим, що завдяки цій операції ми, як могли допомогли хлопцям, що опинилися у Іловайському котлі, відтягнувши на себе значні сили та ресурси противника.

Відхід.

Розгортання ситуації під Іловайськом не на користь українській армії, а також відкрите введення росіянами на Донбас значних сил змусило командування ЗСУ змінити плани. 1-го вересня, через тиждень після початку боїв під містом Петровське (Петрово-Красносілля) командування 11-го батальйону отримало наказ на відхід  на нові позиції, ближче до міста Дебальцеве. Відповідно, зведена група також мала залишити висоту і, вже без будь-якої підтримки, власними силами, полями минаючи селище Уткіне вийти в район селища Городище та через Фащівку залишити Луганську область, увійти в межі Донецької області та зайняти оборону в селищі Нікішине, організувавши там взводний опорний пункт (ВОП) та передові блокпости, чим відрізати противнику можливості для прямого удару по Дебальцеве з півдня, з району конгломерації Зугрес-Шахтарськ-Сніжне.

Таким чином група опинилася у надскладній ситуації, оскільки:

1. на той момент противник зконцентрував проти групи значні сили, які він отримав можливість задіяти у зв’язку з поразкою українських військ під Іловайськом, і продовжував щогодини їх нарощувати;
2. відхід з району Федорівка-Петровське залишався ще більш-менш можливим тільки в одному напрямі за умов скритності та раптовості маневру, з використанням рельєфу та інших особливостей місцевості. Але, на думку командування зведеної групи, цей шлях також вже міг бути перекритий противником. Група готувалася до прориву, а отже до значних втрат;
3. загальна відстань, яку слід було подолати «з ходу» складала близько 40 кілометрів, перші шість-вісім з яких теоретично вже знаходилися під контролем противника, а на іншому відрізку зустріч із супротивником була вельми вірогідною. Таким чином, у разі, якщо група не змогла б непомітно «розсмоктатися» в степу, доволі вірогідним було потрапляння під артилерійський обстріл з подальшим оточенням та боєм на невигідних та непідготовлених позиціях (в полі, з маршу);
4. основу технічних засобів складали: одна стара вантажівка ГАЗ-53 та автобус ЛАЗ695н, що були мобілізовані з народного господарства, два не менш старих БТР-70 та неброньований КАМАЗ із встановленою на нього зенітною установкою ЗУ-23-2;
5. вийти тихо і швидко не було можливості в силу самого стану техніки, зокрема двигунів. Крім того, за останній тиждень  боїв техніка була доведена до критичного стану;
6. в той же час, відхід у заданий район без техніки означав би значне уповільнення, втрату більшої частини боєкомплекту та вогневої потужності, а також відрізання противником всіх можливих шляхів відступу, оскільки останній вже підтягав власні сили до районів Городища та Фащівки.

За таких умов командуванням зведеної групи було прийняте рішення знову вдатися до хитрощів, а саме:

1. всі дії з відходу виконати негайно, вночі, фактично без підготовки, чого противник, вочевидь, не очікував;
2. під час шикування колони у маршовий порядок не включати фари та інші засоби освітлення, різними способами імітувати своє знаходження на зайнятих позиціях;
3. техніку заводити у маршову колону по одній одиниці, створюючи ілюзію прогріву двигунів, регламентної перевірки роботи механізмів на місці, обігріву екіпажів тощо;
4. використовувати роботу двигунів окремих одиниць техніки, перш за все автобусу ЛАЗ з тим, щоб зімітувати рух по полю важкої бронетехніки (танків), оскільки звук від роботи зношеного двигуна ЛАЗу, якому залишалося «жити» всього 1-2 години, значною мірою нагадував роботу двигуна танку Т-64;
5. з готовністю колони до руху почергово, але майже одночасно підірвати всі міни та фугаси, які були розташовані по периметру оборони, а також у деяких інших місцях, створивши таким чином ілюзію раптового бою високої інтенсивності;
6. використовуючи загальний ефект від вжитих заходів, а також фактор раптовості на максимальній швидкості, на якій можна було б ще зберігати порядок у колонні в умовах слабкої освітленості, висунутися в обраному напрямі у повній готовності до бою.

Слід віддати належне особовому складу зведеної групи: всі елементи операції було виконано бездоганно та вчасно. У повній темряві попереду та під «салюти» вибухів власних мінних загороджень позаду, під рев двигунів, з яких водії вижимали все, що могли, колона залишила висоту, вийшла у поля та без зупинок подолала шлях з численними об’їздами ярів та лабіринтами «зеленки», який і вдень не кожен одразу пройде безпомилково. З ранковою зорею підрозділ вийшов до знайомого району селища Уткіне, в якому вже доводилося виконувати завдання, напруження трішки спало, але тут нас спіткала біда: двигун ЛАЗу не витримав, задні колеса заклинило, автобус став у відкритому полі в зоні видимості противника, який вже почав активне переслідування. Під час спроби взяти його на буксир поруч вдарили перші міни, машина загорілася. З автобусом, який пройшов з нами «і Крим, і Рим» треба було швидко прощатися. Вже з палаючої машини, під обстрілом та в очікуванні у засідках груп переслідування противника, майно взводу, встановлена зброя та частина боєкомплекту, що перевозилися в автобусі були негайно перевантажені на інші транспортні засоби.  Були зняті прапори, дитячі малюнки та обереги, які стали невід’ємною часткою військового побуту.
Взводна колона, що відходила в степ, прощалася зі своїм смертельно раненим «бойовим конем», що виніс у складний час зі скрути, та не зміг вийти сам.

Слава Україні!

Фото зроблене за декілька днів до описаних подій, в районі селища Уткіне. Зліва на фото - командир зведеної групи, яка буде тиждень утримувати висоту біля Петровського (Петрово-Красносілля) Андрій Миколайович Шуба, на той час – лейтенант ЗСУ, командир 2-го взводу 1-ї роти охорони 11-го БТрО. Справа – Олександр Корнієнко, на той час – сержант ЗСУ, головний сержант 1-ї роти охорони.

Той самий «бойовий кінь».

Для встановлення ДШК довелося пожертвувати декількома «сидячими місцями»

Особовий склад вже після Дебальцевого розміщувався по одному на ряд сидінь, скло з вікон було прибране та поставлене здовж бортів. Все для того, щоб максимально забезпечити термінове покидання «бойової» одиниці на базі автобусу ЛАЗ та хоч якось захистити людей від ураження.

Розбита у Федорівці колона противника. За оперативними даними в цих транспортних засобах перевозився особовий склад однієї з БТГр росіян, що у відкриту вторглися на територію України у серпні 2014 року (фото взяте з сайту https://petrimazepa.com/11btro.html)