Десять років тому (26.01.2008) відійшов у вічність Леонід Петрович Безклубий. І водночас завершилася ціла епоха «козацтва 90-х». Зерно Козацького Звичаю було дано всім зацікавленим (навіть тим, хто шукав лише бойову систему), кожен зробив свій особистий моральний вибір чим це зерно проросте: козаччиною чи шароварництвом плюгавців.

Ще в 2005 році Леонід Безклубий писав: «...В Росії нині повальна фашизація і основна маса підтримує в цьому Путіна-Муссоліні.» Агресивні дії російської агентури були очевидними з початків нашої Незалежності. Леонід Петрович був серед козацького десанту в Криму в 1995 році, коли росіяни зробили першу спробу захопити там владу за допомогою своєї маріонетки Мєшкова. Тому, будучи обраним гетьманом у 1996 році і у весь подальший час свого життя, доклав максимум зусиль у напрямі підготовки козацтва до війни.

Завдяки йому наше Товариство в 2007 році остаточно відмовилося від діяльності, спрямованої на культивування суміші спортивного рукопашу сумнівного походження, примітивних трюків на битих пляшках та псевдо-фольклору, чим так захопилася частина «справжніх козаків» і зосередилося на звичаєвій спадщині та прикладній підготовці. І коли настав час захищати Україну, ми були морально і фізично до цього готові, та без вагань стали до оборони Краю, як велить козацький заповіт: «Бережем Край Звичаєм…»

Нажаль далеко не всі, хто назвався козаком та урочисто клявся берегти Край Звичаєм, виявилися здатними виконати свої клятви. Натомість тисячі простих українських хлопців вистригали чуби, брали в руки зброю, і ставали до бою з ворогом. І вони завжди будуть свідченням ганьби того «цирку з конями», яким стало «українське козацтво», як потужний колись суспільний рух.

Вороги України, розуміючи потенціал козацтва, не полишають спроби остаточно дискредитувати його, створивши за допомогою «справжніх козаків» в суспільній уяві образ збіговиська смішних та недолугих пузанів в атласних штанях « а-ля шаровари», підмінити військову суть козацтва чим завгодно, бажано убогістю і архаїкою. Лише війна стала на заваді остаточній реалізації цих планів, та вороги не здаються. Цілий прошарок псевдокозаків продовжує широкий спектр діяльності: від «виховання діточок» - розчарованих, а то і аморальних особистостей, що стають «тітушками», до відверто антиукраїнської діяльності в обнімку з московським попом.

Війна завжди несе з собою смерть і горе, але вона дає можливість переоцінки цінностей і знаходження прихованих ресурсів. Тільки дивлячись в обличчя смерті, ми можемо зрозуміти чого варті та відкрити резерви своєї мужності. «Окупант жив віки своїм життям разом зі зрадниками, а народ Спадком своїм… Спас відроджується війною!» - казав Леонід Безклубий. Тож зараз, завдяки важкому досвіду війни Спас отримує новий імпульс для розвитку, і ми докладемо всіх зусиль, щоб український бойовий досвід не був, на догоду російському окупанту, розмитий і спаплюжений шарлатанами і зрадниками, деякі з котрих, чого і слід було очікувати, навіть отримали «високі посади» у «міністерствах» сепаратистських недореспублік.

Жодні втрати козацтва у цій війні не були марними бо Звичай живе і береже Україну.

Вшановуючи пам’ять Леоніда Петровича Безклубого, згадуємо його слова: "Лаштуючи козаччину дня сьогоднішнього не забувайте, що спадщина (не запозичена) таки збереглась і нас нині виносить, як кінь вірний у скруту." Завдяки тим зусиллям, які він доклав до збереження і передачі спадщини, сьогодні вона виносить нас, як вірний кінь у скруту. За це вічна пам’ять і шана Спадщанцю!