22 роки народ України, незважаючи на всі проблеми, які стояли на шляху державного будівництва країни, жив у впевненості, що Збройні Сили України, зокрема й ті частини та з’єднання, що дислокувалися у Криму, в разі загрози державному суверенітету з честю, як це і належить воїнам, виконають свій священний обов’язок – силою зброї стануть на захист України, не піддадуться ні на які погрози та срібняки від загарбника, не стануть скиглити та шукати у подіях якусь особисту вигоду.

Слава Богу, переважно так і сталося, рік 1918-й не повторився. Українські прикордонники, команди тральщика «Черкаси», корабля управління «Славутич» ескадри різнорідних сил, корвету «Луцьк», льотчики бригади тактичної авіації аеродрому «Бельбек», авіабази у Новофедорівці, військовики Феодосійського зенітно-ракетного полку, морські піхотинці 36-ї окремої бригади берегової оборони, курсанти Академії ВМС України ім. Нахімова та солдати і офіцери інших частин продемонстрували стійкість та відданість своєму народові.

Але, нажаль, не обійшлося й без «скажіть, що нам робити», «що вони там /у Києві/ собі думають» та прикидок, де більше платня і чи дадуть потім медальку.

Мусимо нагадати тим, хто піддав сумніву свій військовий обов’язок: присягаючи кожен військовик персонально зобов’язується «завжди бути вірним і відданим /народу України/, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів». А наказу здаватися ніхто не давав, більш того, військово-політичним керівництвом держави, спеціально для тих, хто ще чогось не розуміє було надано дозвіл на застосування зброї, що само по собі є нонсенс, оскільки надійна охорона та оборона власних військових об'єктів, техніки, Бойового Прапору, особового складу тощо є, згідно Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України прямим завданням військової частини за виконання якого несуть відповідальність прямі командири, а не дядьки у Києві.

Зраду вояка ніякими словами не можна виправдати, тим більше, коли український народ тільки місяць тому продемонстрував всьому світу і героїзм, і здатність йти на самопожертву та битися за себе, свою честь та гідність.

Тому найкраще і єдине що ми можемо побажати тим, хто вирішив порушити воїнську присягу, впасти в філософствування на теми миру та братніх стосунків – піти і застрелитися, аби не ганьбити ні себе, ні народ, ні країну.

Слава Україні!