Сьогодні, коли Москва в чергове вдалася до збройної агресії проти України, ми вважаємо за необхідне загострити увагу на декількох питаннях, які у зав’язку з тим стають особливо актуальними.

1. Свого часу Дмитро Донцов зауважив: «багато пишеться про п’яту колону московських агентів… Але не треба забувати ще і іншої – шостої – колони, яка, хтозна, може ще небезпечніша від першої… Це члени різних товариств «прихильності», або приязні, або «культурної співпраці» з Москвою, які ширять баламутство і комуністичну заразу по всіх країнах – не раз самі того несвідомі, що вони нікчемний знаряд в руках світових злочинців… Це такі українці, що навіть ніби то виступають проти комуністичної Москви, але ганьблять всякого, хто насмілився піднести збройний супротив проти панування Москви…».

   Будь-який аналіз військових конфліктів підтверджує: найбільше страждає той, хто намагається бути «нейтральним», хто вважає, що війна – не його справа і намагається переконати то одну, то іншу зі сторін конфлікту у тому, що «він тут випадково». Тож ми закликаємо кожного: не будьте свідомо чи несвідомо «нейтральним», не ставайте учасником шостої колони.

2. Крим. Не варто хоча б на мить вдаватися до ілюзій, що «все минеться, само по собі розсмокчеться». Не минеться і не розсмокчеться. Притиснута зі сходу Китаєм московська імперія розчищає для себе території, шукає шляхи доступу до нових джерел енергетичних ресурсів взамін тих, які незабаром втратить, намагається за рахунок анексії встановити контроль над мільйонами людських душ, перетворивши їх в новітніх трудових рабів убогої економіки.

На початку дев’яностих років минулого століття мені довелося проходити військову службу на Далекому Сході. Спочатку у якості курсанта навчального батальйону в/ч 23202 (так звана «площадка Свободний-18», Амурська область). Найближчі населені пункти, крім самого Свободного – Благовещенськ, Дацін, Харбін. Такі частини для підготовки молодших військових спеціалістів у колишньому СРСР можна було перерахувати по пальцях. Спочатку Свободний-18 був 12-ю бойовою позицією 27-ї ракетної дивізії РВСН, але, враховуючи особливу необхідність у створенні військової школи, ракети з позиції прибрали, шахти підірвали. Кожні півроку в чотирьох ротах батальйону навчалося військовій справі, а потім відправлялося у війська 360 курсантів. Це була повноцінна військова частина, а в ангарах знаходилися сотні одиниць законсервованої військової техніки.

А зараз ця частина – купа розвалин серед тайги та сопок. Її немає. Налагоджений механізм, навчальна база і військова інфраструктура повністю знищені. Офіційна причина – будівництво космодрому «Свободний», за визначенням самих росіян – «велика космічна брехня».

По закінченню школи для проходження подальшої служби мене було направлено до частини 15431, яка діяла у складі, тобто забезпечувала виконання завдань 331-го окремого бойового вертолітного полку (військовий аеродром Обор-1, Хабаровський Край). Створення і діяльність цього аеродрому, як і бойовий шлях 331-го ОБВП – це історія, що гідна окремої роботи військового історика. Аеродром було збудовано ще під час Другої Світової війни безпосередньо головним управлінням аеродромного будівництва НКВС СРСР. Всього до складу НКВС на Далекому Сході станом на 15 червня 1941 року входило 19 військових аеродромів.

Тобто об’єкт одразу отримав особливе значення в системі оборони Далекого Сходу. Не втратив він свого значення і через п’ятдесят років. Сформований у 1977-му році в місті Бердичеві 331-й ОВП пройшов Афганську війну і потім ніс службу на радянсько-китайському прикордонні. За рівнем бойової підготовленості та оснащенням полк на той час був одним з найкращих в СРСР.

Зараз аеродром Обор-1, як і навчальний батальйон 23202, також зруйнований та покинутий серед лісу та багна. 331-й ОБВП – розформовано.  

Для чого такі подробиці, спитаєте ви?

По-перше, для того, щоб те, що я кажу можна було перевірити.

А по-друге, ще раз звернути увагу на сам факт того, що перелічені частини вже не існують, хоча військово-політична ситуація на Далекому Сході тепер вже Російської Федерації з початку 90-х років зовсім таки не змінилася, а може навіть й ускладнилася.

А причина таких метаморфоз наступна: під тиском Китаю наприкінці 90-х Росія була змушена відвести всі бойові полки зі стокілометрової зони кордону з Китаєм. За наступні півтори десятки років, як можна розуміти, Китай від своїх претензій не відмовився. Згідно з домовленостями між Китаєм та Російською Федерацією у 2004-му році Росія «передала» Китаю острів Тарабарова, частину острова Великий Уссурійський, що неподалік Хабаровська, а також острів Великий (Большой) на річці Аргунь в Читинській області. В районі Хабаровська Китай збільшився на 174 квадратних кілометри, а російсько-китайський кордон наблизився до Хабаровська в середньому на 50 кілометрів! Тепер острів Тарабарова - це Іньлуньдао (острів Срібного Дракона), а західна частина Великого Уссурійського – Хейсяцзидао (острів Чорного Ведмедя).

А перед тим Китаю віддали острів Даманський, під час героїчної оборони якого 1969-му році СРСР втратив тільки вбитими 58 бійців.

Експерти зазначають, що з початку 90-х років і до сьогодні Росія, Казахстан, Таджикистан і Киргизія «за просто так» віддали Китаю території, що за площею дорівнюють території України. 

Як відомо, на далекосхідному театрі військових дій, Росії з боку Китаю постійно загрожують війська  Шеньянського та Пекінського військових округів. Це 22 спеціально підготовлені для вторгнення дивізії, а також 7 піхотних дивізій резерву та 3 дивізії ППО. На початок військових реформ міністра Сердюкова Росія на цьому напрямі мала 23 кадровані дивізії. Але за час «наполегливих» перетворень частину полків та дивізій було розформовано, інші було переведено у стан баз зберігання. І сьогодні, у разі військового вторгнення, все що зможе зібрати Москва на цьому напрямі – це декілька бригад.

Це означає, що Росія біжить від Китаю. Біжить, як перелякана тварина, якій дали сильного копняка. Вона не б’ється за себе, а шукає шляхи для відступу, туди, де легше, де (на її думку) бити будуть не так сильно і не так боляче. Що це, менталітет такий, чи ненормальний рефлекс – ми не знаємо. Просто існує геополітичний розклад, який прикривається ідеями «русскаго міра», «таможєннаго саюза», «Євразійства» та іншими фантастичними проектами Кремля.

Те, що Росія обрала саме такий варіант самозбереження давно відомо аналітикам не тільки в Україні. Не гіпотетичною, а реальною загрозою з боку Росії були обгрунтовані рішення перш за все країн Прибалтики щодо вступу в НАТО. Це означає, що:

1. Вибір щодо входження до НАТО, як би ми не хотіли, мусить зробити й Україна, оскільки в разі, якщо зараз і «обійдеться», в недалекому майбутньому Москва кинеться на нас ще з більшою силою.
2. Нам, українцям, масово слід вчитися воювати. Масово оволодівати не тільки окремими елементами того, що прийнято називати бойовим мистецтвом, а вчитися військовій справі у всьому можливому об’ємі.
3. Звернути увагу суспільства на моральний, ідейний та технічний стан нашої, української армії, спецслужб, міліції тощо, на рівень та якість не тільки етичного чи фізичного виховання, але й військового виховання дітей та молоді.
4.  Підтримати прийняття законів, що дозволяють вільне володіння зброєю, сприяти розвитку культури поводження зі зброєю, установ та закладів, які забезпечують прикладну підготовку населення у військовій сфері.
5. Сформувати відмінну від існуючої систему територіальної оборони, внісши до чинної системи ще один елемент – народне ополчення на регулярній основі. Тим більше що зараз де-факто це ополчення вже існує у формі сотень самооборони або козацтва.
6. Не переоцінювати тих, хто заправляє в Кремлі. Вони бояться. Бояться, і тому мудрують, щоденно демонструючи світу глибоку обізнаність у технологіях захоплення "від Адольфа Алоізовича".    

«Опыт разрешения Россией и Китаем пограничного вопроса свидетельствует, что мирный диалог, справедливость, рациональность и равноправные консультации являются правильным и эффективным путем разрешения сложных чувствительных вопросов» - прокоментував якось у своїй заяві ситуацію з передачею Китаю територій представник МЗС РФ Володимир Малишев.

Тепер цей «опит разрєшєнія вопросов, справєдлівості і раціональності» по-євразійськи нам пропонує і нав’язує Росія. І не варто навіть сумніватися у серйозності злочинних намірів Москви та у рівні загрози, що нависла над нашою країною.

Для кожного нормального українця, незалежно від мовних та релігійних уподобань такий досвід вирішення питань є неприпустимим. Так, наша армія, завдяки старанням зрадників і просто олігофренів у вищому керівництві державою зараз переживає не кращі часи. Але в українців є саме необхідне для того, щоб відстояти свою Батьківщину – характер і сила духу. Прикладом того є наші військовики у Криму, прикладом того є черги до військкоматів, прикладом того є наша історія, частиною якої вже став Майдан.

Подіями у Криму та на Сході України Кремль вирішив відвернути увагу громадян Росії від причин та рушійних сил Майдану, перекрутити саму сутність того, що відбулося у нашій державі, залякати світ «бандерівською» навалою. Враховуючи розв′язану Кремлем інформаційну війну, варто і самим пам′ятати, і іншим постійно та регулярно нагадувати про чинники та суть Майдану.    

Фото- та відеоматеріали, які ми оприлюднюємо, не відрізняються якістю «картинки» та особливим сюжетним замислом. Іноді можна тільки здогадуватися про те, що саме зафіксувала наша камера. Але нашою метою було зберегти пам'ять про події, учасниками яких ми стали, надати можливість іншим подивитися на те, що відбулося в Києві так, як бачили це ми і, перефразуючи слова Леоніда Петровича Безклубого про те, що «спас відроджується війною», сказати окупанту – козацтво, Січові Стрільці, УПА відродилися Майданом.

Вічна пам'ять тим, хто загинув, слава живим!

Олександр Корнієнко

21 листопада 2013 року Кабінетом міністрів України було прийнято рішення призупинити процес підготовки до укладання Угоди про асоціацію з Євросоюзом.

Відхід від обраного курсу на Євроінтеграцію викликав обурення навіть у тих, хто не дуже й сприймає будь які інтеграції, оскільки по формі більше нагадував «бєспрєдєл», про який так любив говорити Янукович, ніж на результат виваженої політики.

З цього моменту розпочалися акції протесту, які пройшли декілька ступенів свого розвитку та вилилися у дійсну революцію та зміну влади в Україні.

Вніч з 29 на 30 листопада 2013 року на майдані Незалежності відбувся жорстокий розгон силовиками частини мітингуючої молоді та студентів. Після цього акції простесту, врозріз очікуванням влади, набрали більшої сили та маштабів. Майдан почав швидко змінюватися.

Режим впав. Виникла необхідність у забезпеченні безпеки елементів міської інфраструктури та державного управління. Нашим сектором відповідальності стали об'єкти Національного банку України, зокрема Рахункова палата.

Наші побратими з Хортицької сотні (м.Запоріжжя, 5 березня 2014 року)