До роковин Леоніда Петровича Безклубого Братство розпочало підготовку інформаційного проекту, присвяченого пам’яті  Батька козаків за новітнього часу та Звичаєвого козацтва, як влучно назвав Безклубого Олександр Косуха.

Сьогодення ставить перед  Україною та козацтвом чергові виклики. Наше «Світове Перехрестя» залишається ареною боротьби між Сходом та Заходом, і зараз ця боротьба вчергове загострилася.

Зі Сходу лунають заклинання про «Русскій мір», «(трі)єдіний русскій народ» та «Православіє, Самодєржавіє і народность» - як основи «общєславянской традіциі». Козацтву в схемі «Русского міра» відводиться роль бойових холопів, які тільки й думають про розширення та зміцнення кордонів Російської імперії, та іноді, на держзамовлення розганяють інших холопів нагайками.  А з Заходу важким бульдозером суне бездушний модерн, для якого Традиція і її цінності – шкідливі і реакційні атавізми, від яких треба якомога швидше позбавитися. Подальші кроки очевидні: розділення на культури, нації, раси, статі буде оголошене непрогресивним, і стануть чіткими обриси нового корпоративного Вавилону з комфортним рабством, кінцем історії і декадансом. Козаки, вільні люди, що стоять на сторожі справедливого Ладу, такому суспільству не потрібні.  Потрібні найманці, які за гроші поїдуть на край світу воювати за інтереси корпорацій.

В таких умовах питання збереження чистоти української Традиції стає надто актуальним. Суть Традиції не в густопопсовому «фольклорі» китайських вишиванок та атласних шаровар, а в характері, дусі, моральних принципах, які народ випрацьовував споконвіку. Козаччина є  яскравим виразником цього духу і українського характеру. Тому в пам’ять про Леоніда Безклубого та всіх козаків, з ким був «Звичай Волі, не з народу бариш»,  Братство Спас разом з гуртом «Рутенія» розпочали роботу над записом пісні чорноморців-нерубаїв, що без сумніву несе в собі той концентрований дух Традиції.

Пісню «Воля» вперше ми почули від Леоніда Петровича Безклубого на початку 90-х років під час одного з виїздів до Одеси за для участі у заходах, що носили загальну назву «семінар з гопки-спасу», де ми опановували суть «психо-фізичної» системи Спас - комплексу методів, прийомів та принципів виховання (підготовки) гопкоріза – козака-пластуна, майстра ближнього бою,  як зараз кажуть - диверсанта-розвідника, але від народу.

Пісня має декілька варіантів. Навіть таких, що не кожному й сподобається, бо занадто вже брутальні. Це вже під ситуацію, настрій. Хто «дичавів» у лісі, в степу, в небі, з кого специфіка справи швидко збивала порохи цивілізації, роблячи частиною «дикої зграї», той це розуміє…

Є , навіть, російськомовні  варіанти пісні, але вони, все ж таки, не відображають тієї глибини переживань та зв’язку досвіду поколінь. Така пісня, «о казаках» (як і вся Традиція) стає предметом уваги виключно вузького кола обвантажених ерзац-фольклором гуманоїдів.   А вона для всіх. Для тих, хто був, є і буде:  тавроморка – та ж «кубанка», що під час бою, зокрема грала й захисну роль, захищала голову від удару. Тому й «вон удар одхилить діда тавроморка» - й факт, й характерний образ родової сили. «Ворога загилить», тобто, заб’є, «вишиванка й шворка». Вишиванка – оберіг, як у матроса – тільник – душа воїна, шворка – зброя, по типу одночасно й кістень й удавка…

Кожне слово пісні – карб, заповіт. Тут вже треба вміти, знати і відчувати що до чого. Але «слово (звичай) повинно погукати»: довгим та зарозумілим роз’ясненням в нашій справі і житті місця нема.  Кому щось треба «спочатку пояснити, а потім…» - може й гарна людина, але…

Нова версія
Робочий запис пісні, зроблений на студії гурту "Рутенія".
Виконання: "Рутенія", Братство Спас
Звукозапис, аранжування та зведення - Григорій Лук'яненко.

Слухай, співай і хай серце твоє б’ється швидше і в душі твоїй бринить. Тоді боротьба за свій інтерес  та постійний вишкіл залишаться «рідною забавою» - справою звичною і обов’язковою. Тоді й  Коня твого не зупинити, й Волю не обмежити, і Рід не знищити.

Слава Україні!

Олександр Корнієнко.