Холодний Яр знаменитий своїми повстанцями, старовинним Свято-Троїцьким «Мотриним» монастирем та його ставом, водою якого гайдамаки Максима Залізняка святили свої ножі. Не так широко відомим є те, що монастир і став знаходяться на території одного з найбільших городищ скіфської доби, названого як і монастир на честь легендарної місцевої володарки Мотрі – Мотронинським.

Мотронинське городище розташоване на краю великого лісового масиву (загальна площа масиву – близько 30 тис. га) й займає верхівку вододільної височини, яка зусібіч оточена балками та ярами. Балки з трьох боків уклинюються на територію городища. Найбільша балка заходить з півночі. На дні її є невелике озерце, що живиться джерельною водою. Багато джерел б’є на схилах балок, особливо в східній частині городища, поблизу Гайдамацького ставу. З цих джерел витікають невеличка річка Сріблянка і її притока Креселка, яка впадає до Тясмину. Поєднання рельєфу місцевості (яри і пагорби створюють природні рови та вали), родючого ґрунту та наявності джерел питної води зробили це місце дуже вдалим для побудови великого та добре захищеного городища.

Мотронинське городище має форму неправильного овалу, витягнутого по лінії  північний захід – південний схід. По периметру оточене оборонним валом та ровом. З трьох боків перпендикулярно до основного валу розташовані відрізки валу різної довжини, які імовірно прикривали шляхи, що вели до городища. Оборонні споруди городища майстерно «вписані» в складний рельєф місцевості. Як і більшість городищ скіфських часів, крім зовнішньої системи оборони городище має також внутрішню укріплену частину – цитадель. На сьогоднішній день більша частина внутрішнього валу, що захищав цитадель, майже повністю розорана. Найкраще збереглася південно-східна частина внутрішнього валу.

План Мотронинського городища: 1 — розкопи; 2 — залишки зруйнованих житлових будівель; 3 — кургани; 4 — кургани з ровом; 5 — кургани з ровом та валом; 6 — Троїцька церква.

Загальна площа городища, за результатами аерофотозйомки, становить близько 200 га. Площа цитаделі – 70 га.

Панорама північно-західної частини городища

Таким чином на думку археологів виглядала одна з «садиб», якими було забудоване городище.

Вали Мотронинського городища сягають 10,5 м від дна рову при ширині основи 15 – 20 м, а глибина рову – до 6 м при ширині у верхній частині 15 м. За скіфських часів глибина ровів була, звісно, значно більшою. А довжина валів лише зовнішньої лінії дорівнює приблизно 4 км.

Зовнішній вал і рів з боку Жаботина

На півдні та південному заході поблизу городища розташований поховальний курганний комплекс – 71 курган, з яких 27 досліджено вченими.

Історія Мотронинського городища до цих пір викликає у вчених багато питань. За гіпотезою Є.Покровської, поселення на території, яка пізніше стала Мотронинським городищем, заснували вихідці з городища Тарасова Гора біля Жаботина (VIII – початок VII ст. до н.е.), що належали до племен чорноліської культури – хліборобів-протослов'ян. Мотронинське городище було побудоване начебто для оборони від скіфів, які у VIII ст. до н.е. прийшли на територію України. Але саме в поселенні Тарасова Гора знайдені сліди присутності ранніх скіфів, що імовірно проживали разом з місцевим населенням. Також у курганах басейну Тясмину й на суміжних територіях відкрито найдавніші в українському Лісостепу поховання воїнів-вершників – кінця VIII або початку VII століття до н.е. Поява кінного війська була дуже важливою подією. Спільноти, що мали його, здобували велику перевагу над іншими. Щоправда, серед учених ще немає одностайності в питанні, чи належали згадані вище поховання місцевій аристократії чорноліських племен, а чи то були поховання зайшлих номадів – кіммерійців або найбільш ранніх скіфів. В будь-якому разі археологічні знахідки говорять про те, що місцеве населення мало і мирні стосунки зі степовиками.

  

Залишки внутрішніх валів городища біля дороги на Жаботин

Другою загадкою є саме населення Мотронинського городища, яке судячи з усього складалося з представників різних племен. Про це говорить той факт, що цитадель городища була розділена навпіл внутрішнім валом на східну та західну частини. Крім того, розкопки показали, що житлові будівлі в городищі були 30-ти різних типів.

Городище протрималося в «бойовому режимі» близько 100 років (друга половина VІ - початок V ст. до н.е.). Фортифікаційні споруди кілька разів добудовувалися та відновлювалися після руйнувань. Проводилася регулярна чистка ровів приблизно раз на 10 років. Не виявлено ознак раптової загибелі городища. Очевидно, його населення з якихось причин переселилося в інші місця.

Залишки внутрішнього валу в південно-східній частині городища

Більшість курганів насипана в часи занепаду городища в V ст. до н.е., імовірно все це скіфські поховання. Є декілька великих курганів, таких як найбільший курган «Скіфська могила», з похованнями знатних скіфів. Ряд курганів без поховань вважаються кенотафами – символічними могилами.

  

Кургани

Сліди подальшого життя людей на Мотронинському городищі тягнуться аж до нашого часу. Особливо помітними вони стають з появою монастиря у ХVІІ ст. У валах городища імовірно в ці часи була створена система підземних ходів (можливо чернечих келій-печер та переходів між ними), які зараз практично завалені.

Залишки підземного ходу на півночі від монастиря

Що ж за події відбувалися в VІІІ - V ст. до н.е. у басейні ріки Тясмин? Географічне положення цього регіону -поблизу Дніпра і воднораз на порубіжжі зі Степом – зумовило те, що його населення одним з перших зіткнулося зі степовими номадами – спочатку кіммерійцями, а потім скіфами й опинилося в гущі історичних подій. Ще в передскіфські, так звані кіммерійські, часи (IX – VIII ст. до н.е.) тут сформувався найбільший у наддніпрянському Лісостепу осередок племен чорноліської культури з розвиненою бронзоливарною справою і ланцюжком городищ, що тягнулися вздовж дніпровської тераси від району Смілої до Чорного Лісу у верхоріччі Інгульця.

Кіммерійці та скіфи  були нащадками Степовиків – представників Зрубної культури, які у ІІ тис. до н.е. переселилися з Краю в Азію, але на початку І тис. до н.е. повернулися на прабатьківщину на відміну від частини переселенців, яка залишилася в Індії.  В результаті їхнього повернення у степи Причорномор’я, в середовищі Степовиків почалися гострі  суспільні процеси, які вилилися у війну між самими племенами Степовиків (Геродот описує її, як конфлікт між аристократією кіммерійців та простим народом перед приходом скіфів) та військову агресію проти Межовиків-чорнолісців. Саме в цей час Межовиками було побудовано ряд укріплених городищ, головним з яких на період кульмінації військового конфлікту стало Мотронинське городище.

У V ст. до н.е. ситуація на межі степу нормалізувалася. Саме тому Мотронинське городище втратило свої оборонні функції, але стало певним святим місцем, навколо якого був створений курганний комплекс. В подальшому скіфи самі долучилися до побудови городищ разом з протослов’янським населенням.

Скіфи уклали мир з племенами Межовиків і Лісовиків, утворивши останню Скупу Вкраїнську, яка увійшла в історію під назвою Велика Скіфія.

Відділ інформаційних досліджень

Джерела:
1. Мотронинське городище,  С.С. Безсонова, 2002р.
2. Мотронинское городище скифской эпохи: (По материалам раскопок 1988 – 1996 гг.) Бессонова С.С., Скорый С.А. ,2001р.
3. Черкащина археологічна, Краєзнавча розвідка, 2012р.
4. http://podorozg.ostriv.in.ua/publication/code-26419DDBD8D74/list-191380E1727
5. «ВІЛЬНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. Незнищенна традиція воїнів-охоронців Краю та споконвічні принципи самоорганізації українців», О.П.Косуха.