Товариство Червоного Хреста України - всеукраїнська добровільна громадська гуманітарна організація, яка представляє в Україні Міжнародний рух Червоного Хреста. Основною метою діяльності Товариства є захист життя людини, попередження та полегшення людських страждань під час збройних конфліктів, стихійного лиха, катастроф та аварій, надання допомоги медичній службі збройних сил і органам охорони здоров’я, сприяння органам державної влади України у їх діяльності в гуманітарній сфері.

Завдяки масштабам своєї роботи, низці регіональних відділень, широким міжнародним зв’язкам, Товариство є провідною неурядовою  організацією, яка займається гуманітарною діяльністю. Товариство реалізує понад 40 проектів і програм на території усієї держави.

Товариство Червоного Хреста України здійснює діяльність в таких напрямках:

• Медико-санітарна допомога
• Реагування на надзвичайні ситуації
• Навчання навичкам надання першої медичної допомоги
• Міжнародні гуманітарні програми
• Служба розшуку людей
• Протидія торгівлі людьми
• Робота з молоддю

Товариство Червоного Хреста України налічує 8071,6 тис. членів , 3815,244 тис. чол. молоді та  81 162 чол., в т.ч. жінки – 63 038 чол. активу Товариства. Товариство складається з 663 міських, районних, міськрайонних та 48 854 первинних організацій.

Історія Товариства починається з 18 квітня 1918 року, коли з ініціативи Всеукраїнського з'їзду лікарів у Києві на базі існуючих на Україні місцевих товариств Російського Червоного Хреста будо створено Українське Товариство Червоного Хреста. До складу  організаторів і членів Центрального Комітету Товариства належали українські лікарі Є. Лукашевич (1871-1929) та Б. Матюшенко (1883-1944). Одним із найважливіших завдань тоді була визначена реевакуація військовополонених усіх армій, що воювали на Україні. 

Протягом 1921–22 років діяльність Українського Червоного Хреста була тісно пов’язана з міжнародними організаціями. Створено Закордонне бюро Товариства, яке очолив д-р В.Матюшенко. Український Червоний Хрест тісно співпрацював з Міжнародним Комітетом Червоного Хреста в Женеві. Представники Українського Товариства були також у Відні, Белграді, Італії та ін. країнах. На території Української Народної Республіки діяли міжнародні благодійні організації “Джойнт”, “АРА”, “Чехословацький Червоний Хрест”, “Місія Фрітьофа Нансена”. Ці організації постачали медикаменти й харчі, готували їжу для пересувних їдалень. 

В роки Української національної революції (1918-1921) Український Червоний Хрест діяв спільно з медичною службою Армії Української Народної Республіки, провів значну роботу із надання допомоги військовим, військовополоненим та населенню в умовах воєнного конфлікту із Росією. 

Захопивши владу в Україні, більшовики  1920 року остаточно ліквідували Український Червоний Хрест, як організацію. Ще декілька років Товариство продовжувало діяти на еміґрації за дорученням екзильного уряду УНР, але не мало права належати до Міжнародного Червоного Хреста. 

В Україні товариства Червоного Хреста продовжували деякий час діяти як незалежні гуманітарні організації, але незабаром їх передано наркоматові здоров'я та включено до загальної радянської системи товариств Червоного Хреста.

Членський знак Червоного Хреста УРСР 1930-х років

Червоний Хрест УРСР (далі ЧХ УРСР) став філіалом «Радянського Червоного Хреста», його повністю підпорядкували партійним органам. У міжвоєнний період товариство ЧХ будувало громадські пральні та лазні, засновувало та обладнувало фельдшерсько-акушерські пункти, аптеки та магазини санітарної гігієни, створило 18 рухомих санітарних загонів, 60 пунктів харчування. Для боротьби з епідемією висипного тифу ЧХ УРСР створив лікувальні пункти на тисячі місць. Під час голоду 1921-23 років Товариство організувало сотні безкоштовних їдалень, надало селянам Півдня України та Поволжя Росії мільйони продовольчих пайків.  Радянська влада здійснює переорієнтацію діяльності Товариства з гуманітарного на військово-оборонний напрям. Після ІІ Всеукраїнського з’їзду Українського Товариства Червоного Хреста, що відбувся з 25 по 27 травня 1927 р. військово-оборонна робота стає основним напрямом діяльності організації. Починаючи з 1928 року за рішенням органів радянської влади відбувається поступова передача установ  та закладів гуманітарного спрямування Товариства у державну власність. ЧХ УРСР починає активно співпрацювати з Робітничо-Селянською Червоною  Армією та здійснювати підготовку населення до захисту держави.

Наскільки ЧХ УРСР був залежним від московського керівництва видно з такого прикладу: в роки спланованого режимом жахливого голодомору (1932-1933 рр.) Москва заборонила Червоному Хресту УРСР приймати допомогу з-за кордону для голодуючих селян. Більше того, функції ЧХ УРСР були суворо регламентовані та обмежені як в мирний час, так і в роки Другої світової війни. Ніякої допомоги полоненим (що вважається звичайною функцією Червоного Хреста у воєнний час) ЧХ УРСР не міг надавати. Фактично, це була радянська державна структура, що крім назви мала небагато спільного з Міжнародним Комітетом Червоного Хреста. 

Партизанський шпиталик в Сінявських лісах, 1946 р. Зліва на право: Марія Ровенчук-Лабунька (“Ірина”), окружна УЧХ Ярославщини, та Іванна Аптульська-Пшипюрська (“Підгірянка”), окружна фармацевтка УЧХ, біля хворого вояка УПА.

Спроба відновлення діяльності Національного Товариства  Українського Червоного Хреста в окупованій німцями Україні була зроблена українськими лікарями в роки Другої світової війни (1941-1945рр.).

Традиційно діяльність національної медичної організації в цей час більшість істориків розподіляють на два періоди. Перший період – липень 1941–серпень 1942 рр. – пов'язаний виключно з заснуванням та початком роботи Українського Червоного Хреста, як гуманітарної організації, що діяла у Львові та Києві з метою надання соціальної допомоги цивільному українському населенню та полоненим. Другий період – 1943–1945 (вірніше 1949) рр. – тісно пов'язаний з діяльністю Українського Червоного Хреста, під назвою якого діяла підпільна «Служба здоров’я» при Українській Повстанській Армії (УПА) на чолі з Катериною Зарицькою (1914-1986 рр.). 1 серпня 1942 року німецькі окупанти в процесі переслідування українських національних організацій офіційно ліквідували (заборонили) Товариство. Спроба організації та діяльності Українського Червоного Хреста у липні 1941 – серпні 1942 рр. на території окупованої німцями України належить до недостатньо досліджених у вітчизняній історіографії тем. Після закінчення Другої світової війни Український Червоний Хрест відновив свою роботу в еміграції.

Після проголошення незалежності України Товариство Червоного Хреста 10 грудня 1991 року вийшло зі складу Спілки Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця колишнього Радянського Союзу.  А 28 жовтня 1992 року Президент України Л.М. Кравчук видав Указ про Товариство Червоного Хреста України, за яким його визнано єдиним національним Товариством Червоного Хреста, уповноваженим сприяти органам державної влади в їхній діяльності в гуманітарній сфері.

Нові умови існування постали перед Українським Червоним Хрестом. Після офіційного визнання Міжнародним Комітетом Червоного Хреста у Женеві в 1993 році, воно стало повноправним членом Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.

Основним напрямком міжнародної діяльності став розвиток потенціалу Національного Товариства Червоного Хреста. У цей час Товариство виступило ініціатором утвердження стратегії розвитку Національних товариств колишніх країн СРСР.

Новою віхою в розвитку світового червонохресного руху стала Київська міжнародна конференція з інтеграції і розвитку Національних товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця країн Балтії, Східної Європи, Південного Кавказу, Центральної Азії і країн-донорів Європи і США, що проходила за ініціативи Українського Червоного Хреста 5 – 8 червня 2001 року під Києвом в Пущі Озерній. 

Товариство Червоного Хреста України було учасником всіх статутних заходів Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця починаючи із 1993 року.

Співпраця з Міжнародною Федерацією Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, відділеннями ООН і Європейського Союзу, Товариствами Червоного Хреста країн Європи, США і Японії призвело до розширення можливостей Національного Товариства.

Під час візиту делегації Червоного Хреста України до Німеччини 1993 року була укладена перша міжнародна угода про співробітництво з Німецьким Червоним Хрестом. Аналогічні стосунки склалися і з національними товариствами Червоного Хреста Угорщини, Словаччини, Греції, Болгарії, Румунії, Польщі, Нідерландів, Люксембургу, Чехії, Туреччини. Багато робиться також в рамках СНД. Так, створено Раду керівників Національних товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця Нових Незалежних Держав.

Відділ загальної інформації

Джерела:

1. Статут Товариства Червоного Хреста України
2. З А К О Н   У К Р А Ї Н И  Про Товариство Червоного Хреста України
3. К.і.н. Федько А. В.,  к.і.н. Каліберда Ю. Ю., Федько Ю. М., Георгієва А.Л. «Український Червоний Хрест: спроба організації та діяльності на території України (липень 1941– серпень 1942 рр.)», ДФ Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»
4. Київська міська організація ТЧХУ
5. Литовченко Т. А. Військово-оборонна діяльність українського товариства червоного хреста у 1918 – 1939 роках. Київ,  2006 рік
6. http://picclick.com
7. http://www.redcross.org.ua
8. http://r-drogobych.livejournal.com