Перший етап – німецька окупація

В 1942-1943 роках, на початку формування відділів Української Повстанської Армії (УПА), діячі ліквідованого німцями Українського червоного хреста (УЧХ) та деякі лікарі включилися в організацію санітарного постачання та медичної допомоги для вояків УПА. Перший досвід організації медичної служби Санітарна служба здобувала на Волині, де вже наприкінці 1942 і на початку 1943 року справа дійшла до збройного протистояння з ворогом, внаслідок чого збільшилася кількість поранених та хворих.

Відомо, що медично-санітарна служба відіграє важливу роль у кожній армії. Добре зорганізована санітарна ділянка важна не тільки тим, що несе допомогу раненим та хворим, дбає про загальний стан здоров'я вояків, має нагляд над харчуванням, старається запобігати хворобам, передусім інфекційним, але важна тим, що справна діяльність впливає у великій мірі й на моральний стан армії. Свідомість вояка, що на випадок поранення чи захворювання він знайде як на полі бою, так і в запіллі належну медичну опіку, збільшує його почуття індивідуальної безпеки і зміцнює його боєздатність. Головний Військовий штаб (ГВШ), розуміючи вагу санітарної служби будував її так, щоб вона якнайкраще відповідала тим важким умовам, у яких доведеться воювати повстанцям. Тому ще перед воєнними діями Революційний Провід та командування УПА опрацювали план організації і праці УЧХ. Тоді ж вони постановили, що у підпільній літературі, в акціях назовні та в офіційних листах має вживатися назва "Український Червоний Хрест". Натомість, у внутрішнім листуванні та у звітах використовується назва "Служба здоров'я".

Організація

В основу організаційної побудови УПА було покладено територіальний принцип. Вона поділялася на чотири групи: УПА-Північ (Волинь і Полісся), УПА-Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття), УПА-Південь (Кам'янець-Подільська, Житомирська, Вінницька і частина Київської областей), УПА-Схід (північ Житомирщини і Київщини, частина Чернігівщини). Кожна з груп поділялася на військові округи (ВО), а вони, у свою чергу, - на тактичні відділи (ТВ). На території ТВ, залежно від обставин, діяли два-три курені, в склад яких входили сотні, чоти, рої. Власне партизанська сотня, на відміну від регулярної армії, зважаючи на особливості боротьби в запіллі окупантів, зберігала індивідуальність, діяла переважно самостійно, при тому, що в УПА була централізована система керівництва. Відповідно до цього була побудована Санітарна служба УПА, а саме - від ТВ і вгору, роль Служби зводилася до організаційно-координаційної роботи, а допомога пораненим та хворим належала до обов'язків медиків, які були при куренях, сотнях, чотах. Так як сотні частіше перебували в постійному русі, діяли не на своїх закріплених територіях, медично-санітарний персонал відділів змушений був передавати опіку над пораненими в польові шпиталі, працівникам Жіночої референтури ОУН.  Адміністратором шпиталів "Січі"була Тетяна Коханська-"Мамця".

На першому етапі боротьби Служба здоров'я (УЧХ) поділялася на дві сітки: військову та теренову. Військова сітка - це клітини СЗ (УЧХ) у регулярних відділах УПА, теренова сітка - лікувальна робота в "кущах" (терен обіймав 5-6 сіл), причому теренова служба УЧХ займалася і суспільною опікою, піклувалася вдовами і сиротами полеглих вояків УПА та членів підпілля. Найнижчою санітарною ланкою при відділі УПА був чотовий санітар (Богдан Гук - "Скала" подає як першу ланку "ройового санітара"). До обов'язків чотового санітара входила перша допомога пораненим з його чоти і опіка ними до часу переведення їх на збірний пункт даного відділу після бою. Тут вже сотенний лікар або сотенний санітар контролював чи правильно накладена пов'язка, а якщо потрібно, то робив відповідні ін'єкції. Після цього пораненого доставляли підводою (деколи на носилках або на плечах) під охороною певних людей до санітарного пункту. Крім того, завданням чотового санітара було опікуватися легкохворими та робити менші перев'язки. Для цього у нього була підручна аптечка: марля, йод, мазі, бандаж, пінцети, ножиці, термометр і т. п. Ін'єкцій він не мав права робити. Більш важких хворих відправляли до шпиталів УПА або, при сприятливих умовах, у звичайні лікарні, де були лікарі чи медичні сестри, котрі співпрацювали з УПА.

Український Червоний Хрест складався з наступних відділів:

В Наказі ч. 22 Командирам груп, комендантам запілля, політкерівникам, Українському Червоному Хрестові від 26 листопада 1943 р., який видав Командир УПА Панас Мосур в п. З пишеться: "Український Червоний Хрест створить ще один відділ, відділ суспільно-політичної роботи. Тут виділити якнайбільше політично вироблених жінок, виховниць і пропагандисток, які займуться політичним виробленням робітників УЧХ, політроботою поміж раненими, політосвітою посеред загалу жіноцтва. Фахову роботу і фахове школення в УЧХ скріпити, але при тому дати політичне знання жіноцтву.»

Шпиталі

На початку 1943 року на Волині організовано підпільні шпиталі УПА на зразок польових шпиталів регулярної армії. Їх облаштовували в далеких селах, подекуди і в містечках, а якщо було можливо, побудовано невеликі шпиталі в лісах. Концентрація більшої кількості хворих та поранених в одному місці давала можливість обслуговувати їх меншою кількістю лікарів та медичного персоналу, не втрачати час на небезпечні виїзди.

За німецьких часів не було потреби використовувати підземні шпиталі. Німці в деяких околицях не показувалися, боялися приходити, а як приходили, то такими великими відділами, що упівська розвідка попереджувала про наближення ворога, і тоді вояків, які лежали по шпиталях, хатах - можна було перевезти до іншого села, на інші пункти, які заступали упівський шпиталь. Це була велика самопосвята, бо в часі наскоку неприятеля обслуговуючий персонал і медсестри переносили поранених на своїх плечах та їх ховали по хатах, стодолах, часто доручаючи тяжкохворих місцевому населенню. Селяни радо опікувалися цими вояками, хоча були свідомі небезпеки для них і їхньої родини.

Проте пізніше ситуація змінилася, і стало зрозумілим, що будувати шпиталі нереально з огляду на безпеку. Німецькі облави проникали у найвіддаленіші села та ліси. Не було безпечно і в пущах на півночі Полісся, бо тут перебували більшовицькі партизани. Тому започаткована медично-санітарна служба була децентралізована, розчленована на дрібніші клітини. Шпитальний персонал вже розміщував ранених та хворих меншими групами, часто використовуючи хати селян, де вони перебували під захистом Українського Червоного Хреста початок організації якого в підпіллі припадає на 1943 рік. Цю працю доручено жіночій мережі при Організації Українських Націоналістів. Головою Червоного Хреста призначено Катрю Зарицьку.

Медичний персонал

У випадку недостачі фахового медичного персоналу Санітарна служба УПА користувалася допомогою лікарів, які практикували в близьких населених пунктах. Але треба пам'ятати, що польсько-німецька війна, а за нею більшовицька окупація прорідила медичний персонал і, перш за все, лікарів-українців, яких і за Польщі було небагато. З тих лікарів невелика частина зголосилася до безпосередньої служби в загонах УПА. А потреби були величезні, бо й місцеве населення почало звертатися за допомогою до медичних пунктів УПА. В цій ситуації ОУН запропонувала лікарям-євреям вступати до УПА. Багато їх погодились і тайно були відтранспортовані до місця призначення. Чимало з них викрадено з родинами з гетто, де їх чекало знищення. Цей захід злагіднив ситуацію, але не розв'язав її.

Медично-санітарна служба, яка підлягала німецькій адміністрації, мала до певної міри можливість діяти більш вільно. Українські лікарі використовували ці полегшення для розширення обсягів надання медичної допомоги місцевому населенню. Деяким з них вдалося зайняти поважні пости у Лікарській палаті у Львові, інші зайняли посади повітових лікарів. Одним з тих, хто посів важливий пост у Лікарській палаті, був Володимир Врецьона (1907-1967), колишній активний член ОУН.

В Галичині українські лікарі мали можливість вести приватну практику та працювати у шпиталях і клініках. Керівництво Санітарної служби та УЧХ, виходячи з таких умов, відповідно скеровували діяльність медично-санітарної служби. Ранених та хворих часто доставляли до лікарів в амбулаторії або до їх приватних помешкань. Відомі випадки, коли ранених або хворих повстанців вдавалося примістити в міських лікарнях. Але становище лікаря у виконанні професійно-етичного обов'язку було надзвичайно складне: відмовитися не можна, а при викритті чи доносові чекала тюрма або розстріл.

Під час німецької окупації лікарям УПА було легше виконувати свої обов'язки. Як на повстанські умови, ліків, перев'язувальних матеріалів було достатньо. У той час Санітарна служба мала до своєї диспозиції більшу кількість кваліфікованих кадрів, перш за все, лікарів інших національностей (євреїв, німців, італійців, грузинів, поляків і ін.), яких часто безвихідь або почуття обов'язку лікаря щодо здоров'я людини приводила до служби в УПА. Кількість лікарів (в тому числі і чужинців) у лавах УПА та підпілля достеменно невідома. За непідтвердженими даними (Богдан Гук - "Скала") Український Червоний Хрест (Служба Здоров'я) мав понад 100 лікарів і фельдшерів та біля 250 студентів медицини та фармацевтичних шкіл, багато з яких виконували обов'язки лікаря. Через закони конспірації про багатьох ми не знаємо, бо кожен медик в діючій армії мав своє "псевдо", з яким він лікував, боровся, відходив у чужі землі або гинув в обороні своїх пацієнтів у нерівному бою.

Як бачимо, на першому етапі боротьби Української Повстанської Армії Служба здоров'я мала доволі кваліфікований кадровий потенціал не тільки лікарів, а й медичних сестер та санітарів. Це дозволяло займатися і організаційними питаннями: проведенням профілактичних оглядів, недопущенню поширення інфекційних, венеричних хвороб, здійснення ряду соціальних програм.

Забезпечення

Передбачаючи труднощі в медичному забезпеченні, Референтура УЧХ приділяла цій проблемі основну увагу. В перші дні окупації німецькою армією м. Львова українські лікарі, не чекаючи дозволу нової влади, перебрали до своїх рук майно радянської організації "Червоний Хрест" та медичних установ міста. Вдалося приховати від німців в приміщеннях туберкульозної лікарні м. Львова медично-санітарне спорядження облздороввідділу. Ще одним способом поповнення запасів ліків були трофейні склади та покинуті запаси, знайдені населенням при пересуванні фронтів.

Були й такі випадки, як у с. Мацієві (тепер с. Луків - прим. авт.) на Волині. Курінному Павлюку -"Лисому", через розвідниць вдалося сконтактуватися з литовським штабом і домовитися про ненапад. Крім цього було досягнуто домовленості про те, що литовці передадуть свої склади з провіантом, медичним обладнанням та важчою зброєю за вільний перехід нашою і білоруською територією до себе на батьківщину. Подібні домовленості мали місце і з угорськими військами на Волині, а згодом і в Карпатах. Внаслідок секретних переговорів УПА в Угорщині, справжні контакти між обома сторонами реалізувалися в долині ріки Черемош, в селах Жаб'є, Кути, Косів, Лавочне.

Д-р Модест Ріпецький-"Горислав" у спогаді "Лікарі і медичний персонал на службі УПА" писав: "Частину хірургічних інструментів, велику кількість штрикавок я одержав від Генерального секретаря закордонних справ УГВР Миколи Лебедя. Вони доручили мені передати ці хірургічні інструменти до диспозиції Головного Командування УПА, на руки генерала Дмитра Грицая ("Перебийноса"). Я дістав дозвіл використати частину з штрикових потреб для місцевих відділів. Медично-санітарний інвентар, що його вдалося зібрати на Буковому Берді, був настільки багатий, що повністю міг забезпечити потреби малого польового шпиталю. Були там різні хірургічні інструменти, малі стерилізатори, штрикавки, запаси гази, вати, перев'язні матеріали-бандажі, антисептики, ліки. Знайшлися навіть комплекти породових кліщів та інших гінекологічних інструментів".

Д-р Роман Мороз (народився 29 травня 1904 року в Тернополі, медичні студи закінчив у Відні в 1930 році), під час німецької окупації був в Тернополі "головним повітовим лікарем" і одночасно директором аптеко управління. Він згадує: "Що деякий час з'являлись у моїм бюрі двоє молодих людей, представлялися "від імені УПА" і просили про доставку ліків, стрикавок, бандажів для їхньої організації, подаючи відповідний список. Я викликав головного книговода гуртівні п. Голейка  і велів приготовити бажані ліки, відповідно упакувати й поставити на умовлене місце на подвір'ї аптекоуправління, куди щоденно заїздили вантажні авта, вози та так, що їхній віз нікому не впадав у вічі... Щасливим збігом обставин, гестапо нас ніколи не викрило." Через підпільну мережу ОУН налагоджено контакти з українським медичним світом, де масово закуповувалися ліки та хірургічні інструменти. Магістер фармації Богдан Яньо-Крук-"Мельодія" у своєму Інформативному звіті, написаному 1947 року в Регенсбурзі, безпосередньо після прибуття рейдом в Західну Німеччину з групою майора Миколи Савченка - П. Миколенка -"Байди" писав, що тільки у Львові навесні 1944 року різними способами закуплено медикаментів на півтора мільйона польських злотих. Також суттєві пожертви ідейних українських лікарів, аптекарів при активній допомозі студентів-медиків значно поповнили "фонд УЧХ при УПА".

Варто сказати, що власникам аптек пересилались поквітовання на одержані ліки. Такі бланкети Військової інтендатури УПА з точним переліком реквізованих ліків, харчів були гарантом, що кошти покриє майбутня Українська держава.

Лікарські трави

Через складність у роздобуванні ліків, Санітарна служба УПА широко використовувала лікарські трави. УЧХ видало доручення, за яким по селах шкільна молодь розпочала збирати лікувальні трави для консервування. Часто можна було бачити по сіножатях та лісах дітей, які запопадливо збирали трави, а на запитання «Для кого ви це збираєте? – відповідали: «Для наших ранених». Крім поповнення запасів аптек, така діяльність мала велике виховне значення, бо втягала в боротьбу широкі маси включно з молодим поколінням.

Для теренових санітарів-фармацевтів викладачі читали окремий предмет «лікувальні трави» та присвячували досить багато часу на докладне вивчення методів збирання лікувальних трав, їх сушіння, магазинування і вживання. Кінцеві іспити приймали лікарі та студенти-медики за підручником "Зела та їх застосування", який опрацював Богдан Яньо-Крук ("Мельодія"). Робота була розповсюджена серед санітарів та санітарок циклостилевим виданням.

Забезпечення харчування

Лікарі медично-санітарної служби повинні були дбати про належне харчування війська і, перш за все - хворих та поранених. Але можливості Санітарної служби допомагати в правильному харчуванні були обмежені і зводилися переважно до фахових вказівок та порад. Тут централізована система, подібна до Санітарної служби, не могла практично функціонувати. У більшості випадків кожний самостійно діючий повстанський відділ мусів дбати про харч для вояків з власної ініціативи. Сотенний інтендант постачав провіант для сотні. На багатьох територіях, у забезпеченні відділів харчами, помагала господарська референтура підпільної адміністрації. Джерелом постачання харчів було довколишнє населення.

Санітарна служба стежила за якістю їжі. Харчування для всіх учасників табору, як старшин, так і вояків, було однакове, що суворо виконувалося. Справа прохарчування хворих та поранених, завдяки добре зорганізованій господарчій референтурі, була задовільна. В кожному санітарному пункті в міру можливості прохарчування було поставлено так, що хворий або поранений отримував один харчовий раціон, а медично-санітарний персонал інший. Для безперебійного харчування хворих та поранених відділи УПА спільно з тереновою господарчою референтурою на передбачене число хворих та санперсоналу забезпечували санітарний пункт на певний час (5-6 місяців). Харчі було замагазиновано у відповідно збудованих приміщеннях (бункерах). Таким чином блокада сіл не відбивалася на харчуванні поранених. Правда, певний відсоток продуктів внаслідок вологості псувався.

Другий етап – більшовицька окупація

На гірше змінилися санітарні умови та можливості надання медичної допомоги, коли відділи УПА опинилися на території окупованій більшовиками. Труднощі, що створилися в нових умовах боротьби, завдали дошкульного удару санітарній службі. Було розгромлено декілька підпільних шпиталів, причому гинув і медичний персонал: поліг головний лікар УПА-Захід - "Дон"; в с. Бургівці, що на Станіславщині, 22.07.1944 року розгромлено шпиталь, який евакуювався в гори. Внаслідок безупинних боїв, зокрема на Волині, відчувалася гостра недостача медикаментів та перев'язочного матеріалу. Тому влітку та восени 1944 року вся енергія підпілля була звернена на реорганізації санітарно-медичної служби для праці в нових умовах. Внаслідок цього, в січні 1945 року санітарну службу було переведено в повне підпорядкування Командуванню УПА, відповідно до утворених військових округ: Подільської, Карпатської та Львівської. Відтоді медичну службу очолював "шеф медичної служби", який був підпорядкований командиру військового округу.

Штучні епідемії

Складна ситуація настала на зламі 1945 - 1946 рр., коли ворог почав застосовувати щораз більш підступні методи боротьби. Штучно була викликана епідемія тифу шляхом розсипання тифозних вошей по тих селах, куди найчастіше заходили відділи УПА.

Наприкінці січня 1945 року в більшості сіл, які були базовими для відділів УПА, бушував тиф. Хвороба десяткувала буковинські загони УПА, допоки УЧХ (СЗ) великим трудом зумів локалізувати епідемію. Крім того, більшовики навесні 1946 року звільнили більшість військовополонених хворих на тиф, вказуючи їм заходити на нічліги до підлісних хат і тим самим залишати там тифозні воші.

Ідентичні методи боротьби на етнічних українських землях використовували війська комуністичної Польщі. Штучне поширення тифу, туберкульозу, венеричних захворювань були запрограмовані в одному центрі. Але тут гостро запротестувало польське населення, боячись поширення тифу на них. Були випадки отруєння вояками джерел, криниць; також є інформація про спеціальний "тифно-венеричний" відділ ВП (війська польського) та його призначення. Протидією було протитифозне щеплення, дезінфекція одностроїв та білизни в провізоричних дезінфекційних камерах, зроблених з залізних бочок та купіль вояків. Такі бочки називалися "вошобійками".

Завдяки профілактичним заходам, на загал смертність від тифу не була великою, бо становила 5,3 % тоді, як пересічна смертність від тифу в Другій світовій війні складала біля 10 %.

Медичний персонал

До загального образу праці лікаря УПА і для УПА необхідно згадати про медиків, які, хоч не мали безпосереднього відношення до бойових частин, надавали медичну допомогу повстанцям, поєднуючи її з легальною роботою в медичних установах. Для складних операцій привозили хірургів з Дрогобича, Львова, котрі співпрацювали з Службою Здоров'я. Інколи такі лікарі серйозно ризикували, та обстежували вояків УПА у лікарнях. Наприклад відомий факт, коли д-р М. Лотович в 1947 році привів Р. Шухевича на рентгенівське обстеження в обласну лікарню до д-р Ярослави Криштальської.

Належно необхідно відзначити і тих простих людей навколишніх сіл, які щиро були з пораненими та медиками. Зі самопосвятою, ризикуючи життям, вони переховували своїх пацієнтів до операції, а після операції опікувалися ними аж до тих пір, поки хворі не одужували, або...

Треба пам'ятати, що з приходом більшовиків всім неукраїнським медикам дано можливість повороту до легального життя, та деякі з них вирішили і надалі поєднувати свою долю з українським визвольним рухом. На питання, чому не було випадків духовного заламання між медико-санітарними кадрами УЧХ (СЗ) д-р М. Ріпецький так пояснює: "Відповіді треба шукати в ідейних основах визвольної боротьби, в монолітній підтримці з боку гнобленого народу, у могутній вірі в доцільність боротьби між Божим і диявольським, між добром і злом, між правдою і брехнею. Тільки повна віра в доцільність боротьби могла спонукати чужинців та неукраїнців воювати під прапорами УПА та вмирати з окликом "Слава Україні!" на устах."

На цьому етапі Служба здоров'я користала окрім українців також фахівців німців, поляків.

Особливої поваги, пам'яті заслуговують ті медики, які вже залишаючись без підтримки бойових загонів, мусіли прийняти рішення, вибір - надалі лікувати повстанців, підпільників, чи повністю легалізуватися та стати обивателем. Важкий вибір, бо є родина, праця, блага легального життя.

Джерело:
Аретій Кравець – "Медики у визвольних змаганнях українського народу" – Львів, Гальцька видавнича спілка, 2010.

Коментар Братства:

В якості загальної характеристики Служби здоров’я в УПА можна навести слова доктора О. Зеленюка:

Це далеко неповні, а лише основні штрихи, які характеризують роботу медичної служби УПА.

Створення ефективної системи медико-санітарного забезпечення стало одним з чинників, завдяки яким УПА змогла ефективно діяти 20 років в умовах постійної окупації. Варто зазначити, що в Українській Повстанській Армії надавали не лише медичну допомогу пораненим українським повстанцям, а й соціальну підтримку родинам загиблих вояків, що було традицією ще з часів козацтва. Кожен вояк знав, якщо він і загине на війні, про його родину буде кому подбати.