«…Ворог, проти якого боремося сьогодні,

- це терористична большевицька кліка,

репрезентант і організатор російського

грабіжницького імперіалізму.

1946 р. Українські повстанці.»

«Министерство иностранных дел Российской Федерации распространило заявление…» .

«Согласно заявлению МИД РФ, речь фактически идет о попытках использования сложных периодов совместной истории двух народов для получения сиюминутных политических выгод в угоду сомнительным идеологическим установкам…» .

"Обращает на себя внимание, что радикальные националистические силы в стране чувствуют себя не только вольготно и безнаказанно, но все более активизируют свои провокационные действия", - подчеркивает МИД РФ…» .

Расєя не задоволена! Расєя «возмущена и негодует». Все як завжди: «вся мировая общественность», «прогрессивное человечество» и т.д. и т.п.

Росія невдоволена визнанням українцями власних героїв. Росія обурена відповідними діями Президента України. Росію турбують дії МЗС України. Політикам Росії стає сумно з приводу перейменування вулиць у місті Лева.

Дійсно, як таке може бути, щоб в Україні вулиці замість імен «вєлікіх русскіх поетов» Лермонтова і Пушкіна назвалися на честь Джохара Дудаєва та Романа Шухевича-Чупринки ? При тому Росію мало турбує, що Дудаєв, ще на посаді заступника командира авіадивізії проходив службу у Полтаві. За спогадами полтавчан, це була «запальна, емоційна і, водночас, надзвичайно чесна та порядна людина». Нещодавно у Полтаві, на будинку № 6 по вулиці Нікітченка, Міжнародним Антиімперським Фронтом було встановлено меморіальну дошку з надписом: «Великому сину чеченського народу Джохару Дудаєву (15.02.44 – 26.04.96), який мешкав в цьому будинку, під час командування Полтавським Авіаз'єднанням». Якщо у Полтаві встановлено меморіальну дошку на честь Джохара Мусаєвича, якщо одна з площ Варшави, вулиці в країнах Балтії, в Туреччині носять його ім ' я, чому того не може бути у Львові? Ні, Для Москви це занадто: «… Российская сторона рассчитывает, что не только власти, но и интеллигенция Украины, ветераны и молодежь скажут свое веское слово !...

… Пора дать отпор подобным националистическим выходкам ! "- лунають заяви дипломатичного відомства Російської Федерації.

Навіть дворічним дітям вже зрозуміло, що війна на Північному Кавказі ніяким чином не пов'язана з питанням боротьби з «чеченським криміналом». На то є інші методи і засоби. Але розв'язання війни – найкращий спосіб утримати під контролем Кавказ, забезпечити власну військову присутність у регіоні. Не більше і не менше. І все б було добре, але слово «війна» звучить якось «не політично». Краще за все взяти за приклад досвід своїх заокеанських колег і розв'язати «непримиренну боротьбу з тероризмом». А тут є чому повчитись. Ще на початку 80-х років минулого сторіччя у США спалахнув черговий скандал, пов'язаний із специфічною діяльністю американських спецслужб. Центр за конституційні права , використовуючи закон про свободу інформації, домігся від ФБР представлення даних про стеження за незгодними з політикою США у Центральній Америці. Декілька сот сторінок документів показали: з 1981 по 1985 роки відомство інтенсивно «розслідувало» діяльність більш ніж 100 (!) організацій у пошуках «терористів». Але стеження, засилання тайних агентів та інше, не дали ніяких даних про злочини, і було зовсім не зрозуміло, чи взагалі є законні підстави для встановлення нагляду. В американському суспільстві тоді виникли певні сумніви щодо пошуку «терористів», скажімо, у Національній раді церков, Об'єднаній профспілці працівників автомобільної промисловості або серед членів Національної асоціації освіти. У кінці 80-х років система забезпечення «національної безпеки» США знов дала тріщину (справа «Іран-контрас»). Виникли серйозні сумніви щодо майбутнього таких відомств, як ЦРУ та АНБ. «Терористи» в середині країни знайдені не були, головна причина всіх бід американця – Радянський Союз – наказав довго жити, і в той же час на початок 90-х років розвідувальна система США розрослася до небачених розмірів: більш ніж 200 тис. «фахівців» у різних галузях та 25 млрд. доларів щорічно на утримання! А тут ще й світова енергетична криза (економіка США споживає близько 40% нафти, що добувається у світі). Звичайно, треба було знайти когось або щось, що б лякало пересічного американського платника податків не менше, ніж «червона примара», вирішивши тим самим як мінімум два питання: продовження, або, навіть посилення фінансування на військові потреби та надання законного вигляду подальшим діям з встановлення контролю над територіями, на які розповсюджуються пресловуті «національні інтереси» США.

Вихід було знайдено - «Аль-Каїда»!

«Хоча зберігається можливість експлуатувати страхи перед іноземним шпіонажем з репресивною метою широкого плану, як це мало місце в минулому, динаміка такого розширення потребує більш ефективного та подібного до правди подразника. В даних умовах головний кандидат на обґрунтування оновлення розширення спеціальних операцій – тероризм – явище, що глибоко потрясло суспільну думку у всіх державах Заходу, у тому числі тих, що самі не є театрами терористичних акцій. Термін «терористичний» , також як і «підривний» набув якогось розпливчастого відтінку, що зробило його дуже придатним для проведення «контрпідривних» акцій» (Франк Дж. Доннер, «Політичний розшук у США»).

« Дурной прімєр заразітєлєн» - говорить російське прислів'я. 31 грудня 1994 року Росія розпочала активно боротися з «чеченським тероризмом».

« Штурм, а вернее – ввод войск в город, начался 31 декабря 1994 года. В Грозный вошли 131-я Майкопская отдельная мотострелковая бригада, 693–й мотострелковый полк, части 76-й воздушно-десантной дивизии и 21-й бригады, а также 81-й мотострелковый полк. При этом российское командование не сумело организовать разведку местности , по которой колонны бронетехники собирались двигаться чуть ли не в походном порядке. Чеченцы пропустили эти колонны на городские улицы и расстреляли их в упор из противотанкового оружия. Российские части понесли большие потери. По некоторым данным, в ходе новогоднего штурма погибли 1426 военнослужащих, еще 4630 были ранены. Чеченцы уничтожили около 300 БМП и БТР, а также почти 60 танков. За несколько дней боев погиб практически весь личный состав 81-го и 74-го мотострелковых полков, 131-й Майкопской и 276-й бригад. Более 100 военнослужащих попали в плен чеченцам. С большим трудом городом удалось овладеть лишь к началу февраля…

Ради истины стоит отметить отвратительное планирование операции российским Генштабом…»(«Наука и Техника», 2008, №2).

Сьогодні ці події мають офіційну назву – Перша Чеченська війна 1994 – 1996 років.

Була ще й друга, 1999-2002 років.

Є з чим розібратися, над чим задуматися. Хоча б зупинитися, і не лізти у справи інших. Аж ні, не дає спокою Росії Роман Шухевич. Ще б пак! Який тут спокій? Замість змальованого Московською пропагандою «фашистского прихвостня» зростає постать Головного командира української партизанки, генерал-хорунжого, члена Українського Державного Правління, Голови Бюро Проводу ОУН, Голови Генерального Секретаріату УГВР і Генерального секретаря військових справ, лицаря найвищих нагород УПА – Золотого хреста бойової заслуги І класу та Золотого хреста заслуги. Як таке взагалі може уявити і прийняти запалений мозок українофоба? І знов лунає з офіційних російських джерел :

"Под какими флагами зверствовали те самые члены Организации украинских националистов (ОУН) и Украинской повстанческой армии (УПА) мировому сообществу хорошо известно. Их вождей и вдохновителей осудили всем миром в ходе Нюрнбергского процесса и приговорили к смерти…»

Давно вже великий Кобзар дав відповідь тим глашатаям московським та холуям царським, що з радістю битого пса готові облаяти все, на що впав невдоволений погляд хазяїна:

« Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб'є живе серце
За свою країну… »

Тож українці вже давно плювати хотіли на думку Кремля. Власних героїв вшановують належним чином, так як вони того заслуговують. Тим, хто ще дивиться на світ та Україну крізь призму комуністичних ідеологічних штампів, для кого встановлення пам'ятника або перейменування вулиці на честь Мазепи або Бандери – надзвичайна подія – варто, для загальної освіти з цього питання, проїхати з відкритими очима землями України: тисячі пам'ятників «Борцям за волю України» - ось відображення свідомості українця.

Що стосується оцінки світовою спільнотою, то, як не старалися Московські прокурори, Нюрнберг виправдав УПА!

Та й світу дійсно все було добре відомо:

«В снігу і холоді держить стійку вояк УПА, один з 150 тисяч у цю Різдвяну Ніч, зі серцем сповненим тугою за незалежною Україною» («Де Норд Остер», «Арнгемс Дагбляд», Голландія, січень 1948 року).

З офіційних інформаційних каналів, різних засобів масової інформації Росії ллється «правда» про Україну. От вже і заяви з уст служителів церкви почали лунати:

« Председатель Российского объединенного Союза христиан веры евангельской (пятидесятников), член Общественной палаты РФ, епископ Сергей Ряховский выступил с резкой критикой указа президента Украины Виктора Ющенко, касающегося деятельности украинских националистов в годы Второй мировой войны …»

Ну то як же? Кремлівські гроші треба відпрацьовувати а доброту господаря заслужити працею непосильною .

На кого розрахована і у чому суть отої московської антиукраїнської пропаганди?

Розрахована на того самого Івана, добропорядного громадянина Російської Федерації, зверхність якого по відношенню до «хохла» ніколи не падала нижче встановленої імперією відмітки. І суть того всього проста: мусить знати той добропорядний росіянин, що кучка націоналістів, звичайно за американські гроші, прийшла в Україні до влади. Як результат, молодший братній народ малоросійський страждає, спить його мозок, окутий отруйними випарами української Національної Ідеї.

Старший брат навіть готовий у черговий раз протягнути до України свою довгу та волохату руку допомоги. Звичайно – ліву. Бо правиця зараз виконує «миротворчу» місію на Кавказі, творить новий мир у Грузії.

Москва знов, за встановленою традицією, з великим завзяттям, закапуючи в очі та дуючи у вуха брехню всьому світу про черговий «отпор агрєссору», вирішує питання власної політики військовими методами.

Щоб зрозуміти увесь фарс з «прінуждєнієм к міру», достатньо уявити собі, що у відповідь на дії однієї з сторін конфлікту, наприклад у Лівані чи Сьєрра-Леоне, Україна заявляє про захист власних миротворців та власних громадян і розв'язує повномасштабну війну. Дико? Неможливо? Люди у Кремлі так ніколи не вважали і не вважають. Росія – Третій Рим – і баста! А раз Третій, і тим більш Рим то за прикладом Риму захопити треба все, що навколо, і коло це мусить бути з як можна більшим радіусом. У крайньому випадку не менше, ніж захопив Перший Рим. Тому історія «отпора агрєссору» , « борьби з террорізмом» та «міротворчєсті» виглядає наступним чином:

1471 – 1494 – війна проти Новгорода (і не тільки).

1499 – загарбницький похід на Урал.

1500 -1503 – війна проти Литви.

1512 – війна проти Польщи.

1550 – війна проти Казанського ханства.

1552 – друга війна проти Казані.

1556 – війна проти Астрахані.

1557 – війна проти Криму.

1558 – 1563 – війна з Ліфляндією.

1579 – війна проти Польщі.

1581 – військова експедиція до Сибіру.

1590 – 1595 – війна проти Швеції.

1598 – війна проти сибірського хана Кучума.

1600 – військовий похід до ріки Об у Сибіру.

1608 – 1618 – війна проти Польщі.

1610 – 1617 – війна проти Швеції.

1637 – війна проти Азова.

1643 – 1652 – війна проти Китаю.

1654 – 1667 – віна проти Польщі, початок окупації України.

1656 – 1661 – війна проти Швеції.

1668 – 1669 – війна проти Персії-Ірану.

1671 – похід на Астрахань.

1676 – 1681 – війна проти Туреччини, Криму та Молдови.

1687 – війна проти Криму.

1689 – похід на Крим.

1695 – похід на Азов.

1700 – 1721 – війна проти Швеції, початок знищення

Гетьманщини.

1711 – війна проти Терції.

1722 – 1724 – війна проти Персії – Ірану.

1733 – 1735 – війна з Польщею.

1735 – 1739 – війна проти Туреччини, Криму та Молдови.

1741 – війна проти Польщі.

1741 – 1743 – війна проти Швеції.

1756 – 1762 – війна проти Німеччини.

1764 – ліквідація Гетьманської держави Катериною ІІ.

1768 – 1774 – війна проти Туреччини та Молдови.

1787 – 1792 – війна проти Туреччини та Молдови, окупація

Криму.

1788 – 1790 – війна проти Швеції.

1792 - війна проти Польщі.

1794 – війна проти Польщі.

1769 - війна проти Персії – Ірану.

1799 – війна проти Франції.

1800 – війна проти Англії.

1804 – 1813 – війна проти Персії – Ірану.

1805 – 1807 – війна проти Франції.

1805 – 1812 – війна проти Туреччини та Молдови.

1806 – похід на Сахалін.

1808 – 1809 – війна проти Швеції.

1812 – 1814 – війна проти Франції.

1813 – війна проти Грузії.

1820 – похід до Казахстану.

1826 – 1828 – війна проти Персії Ірану.

1828 – 1829 – війна проти Туреччини, Молдови, Валахії.

1833 – похід на Константинополь.

1839 – похід на Хіву.

1843 – 1859 – війна з Чечнею, Дагестаном, Черкесією.

1847 – похід до Казахстану.

1850 – похід на Кош-Курган.

1853 – похід на Ак-Мечеть.

1853 – 1856 – війна з Туреччиною, Францією та Англією в

Криму.

1850 – 1856 – похід на Коканд.

1865 – окупація Ташкенту.

1866 – 1868 – похід на Бухару.

1868 – окупація Самарканду.

1873 – 1875 – похід на Хіву.

1877 – 1878 – війна проти Туреччини.

1880 – 1881 – похід до Туркменії.

1884 – 1885 – похід до Афганістану.

1901 – окупація Маньчжурії.

1904 – 1905 – війна проти Японії.

1914 – 1917 – війна проти Німеччини, Австро-Угорщини,

Болгарії та Туреччини.

1917 – війна проти Фінляндії.

1918 – війна проти України.

1918 – похід до Литви, Латвії та Естонії.

1919 – похід в Білорусь.

1919 – 1921 – війна проти України.

1920 -1921 – походи на Кавказ та до Персії – Ірану.

1920 – 1921 – окупація Грузії, Вірменії та Азербайджану.

1939 – війна проти Польщі.

1939 – 1940 – війна проти Фінляндії.

1939 – 1940 – окупація західноукраїнських земель.

1940 – окупація Бессарабії та південної Буковини.

1941 – 1945 – війна з Німеччиною.

1941 – введення військ до Ірану.

1944 – окупація Тувинської Народної Республіки.

1945 – війна з Японією.

1956 – похід до Угорщини.

1968 – похід до Чехословаччини.

1979 – 1990 – війна в Афганістані.

1992 – війна в Молдові.

1991 – 1994 – війна проти Грузії в Південній Осетії та Абхазії.

1992 – 1995 – війна в Таджикистані.

1994 - 1996 – Перша Чеченська війна.

1999 – 2002 - Друга Чеченська війна.

2008 - - війна проти Грузії…

Хто наступний?