1-3 СЕРПНЯ 2008 РОКУ

ВСЕУКРАЇНСЬКА ПАНАХИДА ПАМ ' ЯТІ НА МОГИЛІ КОШОВОГО ОТАМАНА ЗАПОРОЗЬКОГО ВІЙСЬКА ІВАНА СІРКА!

До річниці прийняття Декларації про суверенітет України

та інших історичних подій

16 липня 1990 року Верховна Рада України прийняла Декларацію про суверенітет України.

Того ж місяця українські патріотичні партії та громадські організації звернулися до Верховної Ради УРСР з пропозицією відзначити на початку серпня цього ж року 500-річчя Українського козацтва як Народне свято на місцях перебування українських козацьких Січей. Тодішній Голова Верховної Ради України Л.Кравчук дав згоду й відповідним органам наказав сприяти проведенню цієї акції.

На всю Вкраїну пролунав заклик:

ГЕЙ! ВСІ НА СІЧ!

3-5 СЕРПНЯ 1990 РОКУ.

ВСЕУКРАЇНСЬКА ПАНАХИДА ПАМ ' ЯТІ НА МОГИЛІ КОШОВОГО ОТАМАНА ЗАПОРОЗЬКОГО ВІЙСЬКА ІВАНА СІРКА!

Про те, що біля села Капулівка у полі зібралися тисячі козаків годі й писати. Ось як описувала ці події місцева одеська преса:

«З Одеси виїхало 4 автобуси. Це десь більше за двісті осіб, представників різних партій і громадських організацій під українськими національними прапорами, тобто блакитно-жовтими та козацькими прапорами… Кошовий Леонід Безклубий запропонував перед виїздом відправитися пішки колонами до парку Ілліча й там на колишньому Першому Християнському кладовищі, поблизу Привозу встановити Хреста на Козацькій могилі».

Не менш бурхливі події відбувалися й в інших містах України. Акція з відзначення 500-річчя Українського козацтва перетворилася на політичну подію союзного масштабу.

У інформаційному віснику «Просвіта» Львівської обласної організації товариства української мови ім. Тараса Шевченка (випуск 14, травень – червень 1990 року) читаємо:

ЗВЕРНЕННЯ

до українського народу, до його майбутнього – молоді

1990 рік має величезне значення в історичній долі нашої Батьківщини. Виповнюється 500 років виникнення волелюбного Запорозького козацтва, 300 років від дня народження останнього кошового отамана Війська Запорозького Петра Калнишевського та 310 років від дня смерті славного кошового отамана Івана Сірка.

На Нижньому Придніпров'ї, у героїчному краї Нікопольщині, у 1490 році виникло українське Запорозьке козацтво. Запорізька Січ – праматір української державності – протягом віків вела героїчну боротьбу з завойовниками. Відстоюючи рідну землю від їх навали, Запорізька Січ висунула цілу плеяду видатних полководців і ватажків козацько-селянських повстань: Наливайка, Трясила, Сулиму, Павлюка, Сагайдачного, Нечая, Богуна, Кривоноса, Хмельницького, Сірка, Калнишевського, та багатьох інших.

Понад 200 років на Нікопольщині існувала Буджацько-Томаківська Січ, Стара Чортомлицька Січ, Базавлуцька Січ, Покровська Січ, Нова Запорозька Січ, Микитинська Січ. Тут 19 квітня 1648 року Богдан Хмельницький був обраний гетьманом України. У лютих битвах з загарбниками запорозькі козаки вкрили себе невмирущою славою, про яку народ складав пісні-легенди, а кобзарі розносили їх по всій Україні. Запорозькі Січі були не тільки військовими адміністративними і господарськими центрами козацтва, а й розвивали культуру, освіту, мали церкви, підтримували стосунки з європейськими державами, вели міжнародну торгівлю.

Російські царі, грубо порушивши Переяславську угоду, зруйнували Запорізьку Січ, а останній січовий отаман Калнишевський був довічно ув'язнений у Соловецькому монастирі. В часи Сталінського терору та нищівного застою сподівання українського народу на суверенітет України було зведено нанівець. Знищувалася історична пам'ять, виживалося українське слово, заборонялися козацькі пісні. В результаті відлучення українського народу від знання своєї історії утверджувалося нігілістичне ставлення до історичних пам ' яток народу. Під загрозою знищення опинилася вічна святиня козацтва – острів Хортиця, зникла з лиця землі Нова Січ. Залиті водою «рукотворного» Каховського водоймища, затоплені козацькі могили, кладовища. Знищені історичні села, понівечені родючі чорноземи, осушені колись багаті рибою річки, вирубані плавні. Над краєм навис найбільший у Європі атомний монстр Запорізька АЕС.

Усвідомлюючи ганебне становище, до якого доведено наш народ, Товариство української мови ім. Тараса Шевченка та Рух Нікопольщини виступили з ініціативою започаткувати щорічні святкування Днів Козацької Слави на історичних землях Чортомлицької Січі. Правління Товариства української мови ім. Тараса Шевченка нас підтримало і повним складом увійшло до республіканського оргкомітету по проведенню свята. 24 березня 1990 року на сесії Великої Ради Народного руху України, що відбулася в Хусті, теж було підтримано ідею святкування Днів Козацької Слави. Рух закликав усі осередки та їх об ' єднання взяти активну участь у підготовці й проведенні першого всенародного свята Днів Козацької Слави.

Свято проходитиме 3-5 серпня 1990 року.

Ми віримо, що молодь України повернеться обличчям до пам ' яті своїх славних пращурів, відгукнеться і прийде на Низ».

Нагадаємо, що події відбувалися у часи, коли попереду був Четвертий з'їзд народних депутатів СРСР, де більшість вирішила не рахуватися з деклараціями про суверенітет республік. Тоді на з ' їзді з 1618 депутатів, що взяли участь у голосуванні 933 проголосувало «ПРОТИ», і тільки 419 – «ЗА». У народі казали: «Виходить, ото тільки й суверенітету України, що від Куті та до Різдва». До речі, й більшість депутатів СРСР від нашої республіки, незважаючи на волю своїх виборців, також голосували «ПРОТИ» суверенітету України. Деякі з них й досі «сумлінно виконують обов'язок народного обранця», а преважна більшість тихенько користується всіма благами за рахунок тих, на кого свого часу наплювали з висоти польоту сталінсько-ленінських орлів. Як наслідок зради своєму народу в ім'я «великих ідей комунізму» бувші республіки отримали війни, путчі, введення військ, «трагічну загибель у автокатастрофі» патріотів рідної землі. Це були часи, коли більше як рік потому в українській пресі можна було прочитати:

«Тризуб… ще не Державний герб України, але вже прямий шлях до нього. Виконала його київська художниця Галина Севру. Разом з більш як двомастами зразками майбутнього герба він був представлений на виставці, організованій постійною Комісією Верховної Ради України з питань культури і духовного відродження. На час підготовки цієї публікації незалежна Україна ще залишається без свого герба, і без Державного прапора, і без Державного гімну. Поки що…

…Той тризуб, від споглядання якого ще зовсім недавно наші ідеологічні наставники непритомніли. Як і від поєднання жовтого та синього кольорів. Як і від гімну «Ще не вмерла Україна». Як і від правди про нашу історію, про багатовікову боротьбу за державну незалежність України…

… Тризуб повертається зі сталинсько-брежнєвських в'язниць, з багаторічного вигнання на рідні терени.

Тризуб воскресає.

Як воскресає й наша незалежна Держава.

Бути їм разом. В гербі чи без герба, але з Україною, з її багатовіковою історією.

Слава Україні!»

(«Україна». Громадсько-політичний, літературно-художній журнал. №25, грудень 1991 р.)

У серпні 1990 року відбулося Народне Свято. З притаманним українському козаку гумором, прозорливістю та своєрідним ставленням до тих, хто наділений владою, Запорозька Січ зразку 1990 року відписала наступне:

Як наші предки

Забагато років тому,

Взялися за перо ми знову.

Вони писали до турецького султана

А ми – до СеР еСеРівського пана

ЛИСТ

нащадків запорозьких козаків до пана Президента СРСР

Вельмишановний пане Президенте!

Важливість відчуваючи моменту

Бажаємо тобі на майбуття,

Зважаючи на наші почуття,

Які плекаємо ми до твого Союзу,

Не готувати «новую обузу»,

Бо зміни в тебе тільки на словах,

Від них відмахуєшся ти як від комах,

А зміни, що відбудуться на ділі,

Бодай би сто рубців тобі на тілі,

Ми знаєм, після того надійдуть,

Як тебе «знизу» добре підіпруть,

Тому й шлемо тобі листа «нагору»

Відносно того «Договору»,

Що виставляєш, як Союз новий,

Та, бачим, знову брешеш,

пес старий!

То ти ж – мильний пузир,

Що занадто піднявся угору,

А готуєш ланцюг отого «Договору»,

Щоб тримати в руках всіх отих, хто підпише.

Хто впряжеться в Союзницький віз,

Хай облише

Навіть думати знову про волю,

Сподіватись на кращую долю.

На партбратію

Знов будуть гнути хребти

Аж до самої смерті своєї

Бо ти,

Як павук, - свою жертву відпусте ізнов

Після того, як виссе із неї всю кров.

Не шукай серед нас холуя,

Нам союзне ярмо – до …,

Складемо ми самі рівноправну Угоду,

А тебе й твою кралю жбурнути б у воду,

І тоді вже «Рятуйте!» кричи, не кричи,

А ніхто не почує тебе на Січі.

Хай би сивий Дніпро

Вас добряче провчив –

Об пороги свої гуль на лобі набив!

Якщо нам, як Литві,

Ти навісиш борги,

То нехай тебе біс забере із нудьги,

Козака ти не зробиш Союзним холопом,

Хто не вірить цьому,

Хай цілує нас кожного в … !

***

Ми не закликаємо «брати участь», «відроджувати» та «розвивати». Ми закликаємо жити, бути, шанувати та пам'ятати.

Слава Україні!

Козацьке братство бойового звичаю Спас «Сокіл»