Іван Ювас

Свої перші 100 днів від 26 листопада минулого року , дня призначення на посаду, генеральний  директор Національного заповідника „Хортиця” Максим Анатолійович Остапенко, на відміну від інших керівників,  не відзначав. Що вже можна вважати доброю прикметою. Після численних скандалів та міжусобиць на Хортиці врешті запанували хоч і напружені, але трудові будні. Тим часом плани 36-річного керівника амбіційні та обсяжні: від спорудження цілої низки музеїв до ... закриття Каховської ГЕС і відновлення Великого Лугу!

Кор. –. Днями вийшов Указ Віктора Ющенка з приводу підтримки Національного заповідника. Що означатиме цей Указ для Вас?

М.О. –Я дуже задоволений з того, що цей Указ вийшов. Він готувався досить тривалий час, близько двох місяців. Ще в січні у Романа Безсмертного (Секретаріат Президента – ред.) було поставлено завдання підготувати матеріали для цього Указу. Планувалося підписати його десь у перших числах лютого. Те, що Указ вийшов, – це наша невеличка перемога. Значною мірою – це вже редакція, яка була в облдержадміністрації. Тому що нам ставилося завдання наблизити цей Указ до Указу, який вийшов по Батурину. А там, якщо ви подивитеся, міститься цілих три сторінки. Фактично це не Указ, а ціла програма розвитку Заповідника. Нам запропонували спочатку розробити саме такого ґатунку документ. Вийшов він більш формальний, але  в ньому є головний момент, необхідний – це розробка і затвердження до травня 2008 року програми розвитку Заповідника до 2012 року. Якщо ви подивитеся Указ від 2005 року, ця програма там уже була, та, на жаль, її на той момент якось заговорили і не виконали. Це програма, яка має в своїй основі підсумувати ті стратегічні напрямки, які закладені  для Заповідника  і вже розписати більш конкретно заходи з урахуванням необхідного фінансування. Під них буде розроблятися  програма, яка от зараз означена Указом Президента. Я дуже сподіваюся, що коли ця програма буде затверджена, ми на кілька років матимемо гарантоване фінансування за стратегічними напрямками Заповідника: створення нових експозицій, завершення будівництва тощо. Загальна сума фінансування цієї програми– десь на рівні 90 мільйонів гривень на 5 років.

Кор.. – Будь ласка, про вузлові моменти програми.

М.О. – По-перше, ми плануємо виводити за межі Хортиці певні населені пункти , які за генпланом мають бути відселені першочергово. Друге – це створення нових об'єктів: музею судноплавства, музею археології, музею природи, а також  музеєфікація тих об'єктів, які знайдені під час будівництва мостів, які розкопані і законсервовані. Окремо –напрямок музейний, окремо охорона пам'яток. А ще  – охорона природи, тобто роботи по відновленню рослинного і тваринного світу, створення розплідників. Взагалі цілий пакет напрямків, під які потрібне фінансування. Без фінансування можна говорити багато про що, але  дуже важко щось робити.

Кор.. – З приводу відселення. Наскільки я розумію, мова зараз йде про відселення одноповерхових селищ...

М.О. – У нас є генеральний план. Він приймався у свій час досить поспішно і без урахування дуже багатьох зауважень, ми його доопрацьовуємо, вносимо певні корективи, але стратегічно він залишається, тому що він затверджений на всіх рівнях. Пройти заново епопею з генпланом дуже й дуже важко. За генпланом є так звана господарча зона – це територія колишнього селища ЦІМЕЖу та селища Овочівників. В найближчі 25 років там не передбачається будь-яке відселення. Там проходить транспортний коридор, там знаходяться комунальні служби та об'єкти. Ми не будемо ні в якому разі передавати цю територію комусь, проводити там розмежування і виключати зі складу Заповідника, це нонсенс, але на умовах оренди укласти необхідні договори з містом, з відповідними управліннями, як це є зараз – на мостові переходи укладений договір з управлінням капітального будівництва. Господарча зона чітко вимальовується, чітко виносяться в натурі межі і відповідним чином регламентуються обтяження, обмеження існування цієї території. Якщо цього не зробити, то Заповідник фактично тільки й тим буде займатися, що замість ЖЕКу вирішувати проблеми мешканців, які там знаходяться. Ми маємо координувати цю роботу, але в ніякому разі не виконувати її за ті служби, які мають її виконувати.

Якщо мова йде про такі селища, як Виноградарів, Тваринників, Вулиця Відпочинку, Старий Дніпро, станція „Запорізька Січ”, лісництво, тут однозначна позиція Заповідника:  згідно з генпланом вони мають поетапно відселятися. В цьому році ми вже хочемо закрити тему з хутором Гвардійським (ви знаєте, як їхати на Протовчу, справа дві хатинки- мазанки). Ми зараз в суді отримаємо рішення і будемо їх зносити.

Мешканцям селищ ми запропонуємо рівноцінне житло або відповідне грошове відшкодування. Зрозуміло, це не стосується самобудів. Незаконно споруджені об'єкти будуть знесені, причому коштом порушника.

Кор. – Щоб завершити земельну тему. Будь ласка, чи вже визначена доля єдиного „колгоспу” в мережі Мінкультури – так званого державного сільськогосподарського підприємства „Хортиця” ?

М.О. – Як відомо, це господарство вже багато років оголошене банкрутом. Ми робимо все можливе, аби завершити процедуру банкрутства, яка, схоже, комусь дуже вигідна. Плануємо на частині цих площ відновити природні ландшафти, а гектарів 200-250 віддати під облаштування розсадника дерев, кущів та іншої рослинності. Більшість вирощеного будемо висаджувати на Хортиці, а частину – продавати населенню. Зрозуміло, цим будуть займатися фахівці. Такі бажаючі вже є. Але при цьому ще раз наголошу: вся земля Хортиці Державним актом передана в постійне користування Національному заповіднику...

Кор. – Тобто сподівання деяких впливових запоріжців і навіть можновладців на те, що ще вдасться землі Хортиці покраяти на державні, комунальні та ще якісь безпідставні?

М.О. – Саме так.

Кор. –  До літа має бути відкритий історико-культурний комплекс „Запорозька Січ”. Для чого чи для кого такий поспіх? Адже будівництво об'єкта не завершене, та й споруджений він, м'яко кажучи, із значними відхиленнями від історичної правди...

М.О. – Ні під когось, ні під які дати ми розбудовувати Національний заповідник не збираємося. Що стосується „Запорозької Січі”, то туди відвідувачі вже ходять! Інтерес до нашої історії величезний! Маємо намір вводити об'єкт поетапно. А виправляти помилки будемо з допомогою тематичних експозицій, постараємося наповнити комплекс  козацьким духом: тут мають „ожити” і Церква, і курені, і кузня та інші господарські споруди. Експонати здобуваємо власними силами: щось із запасників нашого музею, щось купуємо. А багато що нам дарують небайдужі люди. Ви ж знаєте, недавно Олександр Черняк (батько власника торгівельної марки „Хортиця” – ред.) подарував нам колекцію козацької зброї. Речі унікальні, коштовні! А щоб менше суперечити історичній правді, ми консультуємося з відомими фахівцями. Та й свої кадри научаємо: наші молоді співробітники навчаються в аспірантурі. До речі, й колишні працівники Заповідника почали повертатися до нас. Значить, є віра в те, що ми робимо.

Нарешті настала пора завершити впорядкування  музею і довколомузейної території та встановити врешті кульмінаційний пам'ятник на кургані.

Кор. – Невже дійшла черга до „Козаків у дозорі”, що мали постати на кургані ще 40 років тому?

М.О. – Всьому свій час. Скажу відверто: мені ще одна тачанка, тільки на Хортиці, не до вподоби (мається на увазі зовнішня стильова схожість „Козаків у дозорі” з пам'ятником тачанці поблизу Каховки – ред.). На кургані має постати щось не із  соцреалізму, але обов'язково козацької тематики.

Кор. – Як ви й обіцяли, Хортиця стане справжнім науковим центром з вивчення та пропаганди Запорозького козацтва?

М.О. – Безперечно, таке завдання ми ставимо. Невдовзі на базі Заповідника проведемо серйозну наукову конференцію по козацтву, першу таку за останні багато років. Відновлюємо роботу археологічних, етнографічних експедицій.

Кор. – Як складаються Ваші взаємини з громадськими організаціями, з якими попереднє керівництво „зуміло” геть розсваритися ?

М.О. – Добрі відносини з „Просвітою”. Разом впорядковуємо парк імені Т.Г.Шевченка на Хортиці. Поділяю думку просвітян про можливість встановлення тут камерного, родинного пам'ятника Кобзареві, причому зовсім молодому, яким він і побував на Запоріжжі. Можна було б влаштовувати біля пам'ятника поетичні, мистецькі свята.

Ми відкриті для всіх. Приходьте, будемо разом відроджувати Хортицю!

Кор. – Маєте якісь плани, так би мовити, з дуже далекої перспективи чи навіть з галузі фантастики?

М.О. –  З допомогою наглядової ради по Хортиці будемо прагнути ліквідувати Каховську ГЕС за всіма напрямками – енергетичною, гідротехнічною...

Кор.. – Ще у 80-х роках минулого століття існував проект, здається, Валентина Ступаченка, що здавався абсолютно неймовірним: відновити Великий Луг та Дніпрові пороги...
М.О. –  Щодо порогів не знаю, Дніпрогес ще таки значимий енергетичний чинник. А от Каховська ГЕС повністю втратила своє господарське значення. 21 березня маємо намір провести круглий стіл з цього приводу. Ми хочемо в Інтернеті розмістити форум по  Каховці. І потім, коли буде вже накопичений достатній обсяг фахової інформації, звертатися вище й вище, щоб це проводити як державну програму.