(Тарас Чупринка, головний командир УПА)

Постановою Української Головної Визвольної Ради від 30.05.47 «…день 14 жовтня (1942 року), що збігається з історичним святом Покрови, вводиться як святковий день народження УПА».
14 жовтня 2006 року, у місті Києві о 10.00 розпочнеться громадська акція на відзначення 64-ї річниці народження Української Повстанської Армії, ініційована Київським крайовим братством ОУН-УПА та Всеукраїнським об’єднанням «Свобода».

Ми закликаємо Вас приєднатися до учасників акції, 14 жовтня вийти на Майдан Незалежності та стати під червоно-чорні прапори українського воїнства.

***

«Слиняві отаманчики, вже нудить від ваших “концепцій”!
Картонною булавою втішайте свою когорту.
Якесь “нове покоління” хай вибирає PEPSI,
Хай вибирає, що хоче. А я вибираю Гонту».
(Павло Вольвач)

Не вперше напередодні річниці постання перших збройних відділів УПА за сприяння окремих політичних сил, тих сил, які сьогодні прийнято називати п’ятою колоною, розвивається думка, що «…на темі УПА відбуваються політичні спекуляції», лунають заклики «зупинити фашизм» і т.д.
В чому річ і яка тут «політика»? Чому ні Держава (українська, незалежна), ні переважна більшість політичних сил, які мали та ще досі мають претензії на владу, що належить народу, так і не спромоглися визнати УПА воюючою стороною, а, отже, і її легітимність?
Відповідь знаходимо в статті «Техніка об’єднання» (Вісник, ч.1 (12), січень 1948 р.):
«Українські політичні течії, що на свій лад, впродовж років боролись, чи прямували, до української державної незалежності, можна з грубша поділити на три групи:
Соціалістична група:
Вона вірила, що поневолення українського народу є частиною кривдячого всесвітнього політичного укладу. Держані народи, на думку соціалістів, були просяклі шовіністичним націоналізмом…
…Вслід за своїми політичними переконаннями, українські соціалісти, працюючи серед свого народу, старались в ньому вбити і ті малі проблески національного почуття, які ще в ньому тліли…
…Українські соціалісти послідовно йшли цим шляхом: вони ширили пацифізм тоді, коли в поневоленій українській нації треба було скріпляти дух героїзму…
…Чи сповнились їхні надії? Чи інші соціалісти так поступали, як українські? Події останніх 30 літ аж надто доказують цілковиту помилковість їхніх надій і шкідливість їхньої роботи. Взяти тільки як приклад російський соціалізм: він зачинав працю від усіх тих гарних кличів, в які вірили наші соціалісти: опрокинув почуття нації, з погордою відкинув почуття патріотизму, таврував мілітаризм, вихваляв пацифізм. А закінчив найбільшим, дійсно зоологічним шовінізмом і заборчістю, про яку не мріяли навіть давні російські царі. Соціялізми інших народів перейшли теж свою звироднілу еволюцію: перемінились в націонал–соціалізм, у фашизм, чи хоч би в польську «санацію» під проводом соціаліста Пілсудського…

Другою групою, яка на свій лад прямувала до самостійності українського народу, була група так званої «органічної праці». Ця група, в різних формах і течіях, вірила, що працюючи органічно для свого народу, себто розбудовуючи його літературу, його мистецтво, його наукові, економічні, суспільно-освітні й всілякі інші інституції – можна буде тихцем зміцнити український нарід до тої міри, що коли б в будучині наспіла якась сприятлива нагода, то український нарід автоматично, внаслідок збігу обставин, здобуде свою незалежність…
Яку вартість мали ці «органічні здобутки» показали чергові потрясіння. Всі ці «здобутки» були зметені одним почерком пера тих, що мали владу».
Уважно перечитайте вищенаведене, чи не нагадує все це сьогодення?
Перші піною захлинаються, закликаючи боротися з явищем, авторами якого, свого часу, самі і були:
«ЗАЩИТИМ УКРАИНУ ОТ ФАШИЗМА!
Память павших за освобождение нашей Родины, память замученных, расстрелянных, искалеченных руками пособников фашистов – украинскими (!) полицаями и бандеровцами (!), память Бабьего Яра (!!!), Освенцема (!!!), Хатини (!!!), зов братских могил обязывает нас встать на защиту жертв фашизма, защитить Великую Победу советского народа над немецко-фашистским захватчиками
14 октября становись в наши ряды! К 9 часам утра приходи на Бессарабскую площадь в Киеве.
Не позволим реабилитировать фашизм!
Наталия ВИТРЕНКО»

Чомусь збулося, що тільки вивезені до таборів Сибіру «украинские националисты и их пособники» складали більш ніж 20% населення Західної України. Голодомор 32-33 рр., в наслідок якого мученицькою смертю загинуло за самими скромними підрахунками 7,5 млн. українців, теж «випав» з пам’яті авторів вищенаведеного опусу. Але це окремі теми.
В який спосіб Україна «защищалась от фашизма» у 2005-му році бачимо на фото:

А представники другої групи спокійно проковтують все, що їм підкидають перші, поступово забуваючи гасла Майдану, на кшталт «бандитам тюрми», «влада, яка скоїла цей страшний злочин (мова йшла про соціально-економічний стан українського суспільства) – злочинна влада!» (ми теж такої думки).
Слід зазначити, що до третьої групи політичних течій «Вісник» відніс національно-революційні сили. Ця група «станула на становищі, що український нарід виборе собі волю лише власними зусиллями і тоді, коли буде вцілості охоплений духом боротьби і національної ціпкості». У відповідь на загрози для української нації в цій групі щоразу активізується процес створення народного війська, у різні часи різного за назвою, та однакового по суті: Війська Запорозького Низового, Гайдамаків, Української Повстанської Революційної Армії (махновців), Української Повстанської Армії.
Останні два роки тільки ще раз підтвердили історичну істину: свобода українців не має інших кольорів, крім малиново та чорного та іншого засобу її здобуття і утримання (за Костем Гордієнко) ніж шабля. Таку істину, зрозуміло, українцю відати не можна. Ось така «політика».