«В основі Звичаю нашого народу святого -
це змінюваність і гра свіжої крові знизу»
Леонід Петрович Безклубий

Старшина Братства в обговоренні річного звіту. 22.12.2011р.

В соціально-політичних теоріях під виборами розуміють процес висунення певною групою людей одного або кількох своїх представників для виконання якихось громадських функцій.

В козацтві виборність старшини була основою суспільного устрою, як результат досвіду життя багатьох поколінь, а порушення цього принципу у ХVIІ-ХVIІІ ст. призвело до занепаду козацтва в Україні.

За Чотирнадцятириком, основними принципами, що описують механізм виборності в козацьких громадах є наступні:

1. «Постійна змінність старшини.»  Цей принцип діяв у козацтві завжди. Як бачимо з переліку кошових отаманів (див. Примітку 1) більшість із них обирались на один рік, в деяких випадках на два роки підряд. Найбільше, за дослідженнями о. Мицика Ю.А, обирався Іван Сірко – 15 разів, та Петро Калнишевський – 12 разів. Івана Сірка, незважаючи на його заслуги не обирали більше ніж три роки підряд кошовим отаманом, тобто 15 разів він обирався з перервами.

З Петром Калнишевським протилежна ситуація. Ось як її описує Адріан Кащенко у своїй книзі «Оповідання про славне Військо Запорізьке низове»:
«За Калнишевського ж занепав і віковічний звичай військовий – обрання щороку вільними голосами кошового отамана. Російський уряд давно лихим оком дивився на те, що Запорозьке Військо на своїх радах старшинує над старшиною і вибирає собі нову старшину, скидаючи часом тих, хто був до вподоби російському урядові, й аж двічі вже надходили накази Війську, щоб не сміло змінювати старшину без дозволу. Калнишевський був відомий самій цариці, й це дало рацію січовій старшині пустити поголоску, що Військо Запорозьке тільки й тримається на Калнишевському й коли б Військо скинуло його з кошевства, то зараз було б скасоване й Запорожжя. Через те, боячись за долю всього Війська, запорожці, починаючи з 1765 року, не скидали Калнишевського з уряду, хоч на нього й на іншу старшину було незадоволення “черні”, і він порушував одвічні військові звичаї, за такі вчинки на Старій Січі кошового вкинули б у річку.»

2. «Наказ Кола Отаману на рік чи на три.» Отаман обирається терміном на один рік, не більше трьох разів підряд. В кінці терміну, зазвичай на Новий рік, отаман складає свої повноваження та звітується по виконаній за рік роботі. Козаки оцінюють його роботу, чи вдалось досягнути того, що було намічено у Наказі Кола отаману на рік. За добру роботу отаман отримував велику повагу в товаристві, його могли обрати повторно; за погану роботу його чекала «немилість» війська, що у випадках виявлення зловживань могла коштувати життя. Опис одного з таких випадків у часи Кримських походів 1628 року: «Гетьман, якого вибрали після Дорошенка під Бахчисараєм, накликав на себе немилість війська. Його скинули з гетьманства, судили,  і покарали смертю – втопили його, як говорить сучасна реляція – "за те, що він приховав гроші війська".» (Грушевский М.С. История украинского козачества: до соединения с московским государством.1914. Стор. 360)

3. «Контроль за старшиною Чорною Радою.»  Для ретельного контролю над старшиною у козацтві існує інститут Чорної ради (сучасними словами «позачергові вибори»). Чорна рада зазвичай скликалась рядовим козацтвом ("черню", "голотою") в разі крайнього незадоволення діяльністю старшини на чолі з отаманом. Рішення Чорної ради були обов'язковими для старшини і в разі непослуху останньої  "чернь"  мала право на непокору і збройний виступ. За свідченнями Йогана-Йоахіма Мюллера (швейцарський історик XVIII ст.): „Їхня повага до вождя і навіть страх перед ним, недоторканість його особи часто зникають. Коли вождю не сприяє фортуна або він підозрюється у якомусь злочині, то непостійна чернь скидає обраного нею ж раніше старшого або позбавляє його життя”.

Найбільш відомий випадок Чорної Ради відбувся в червні 1663 року на околицях Ніжина. За підтримки запорожців, гетьманом було обрано Івана Брюховецького. Попереднього гетьмана Якима Сомка судили та згодом стратили. Цей випадок описав у своїй книзі «Чорна Рада» Пантелеймон Куліш.
Один з історичних випадків Чорної Ради описаний в книзі Михайла Грушевського «История украинского козачества: до соединения с московским государством» (1914р.):
«Приїзд Сагайдачного призвів до зміни в козацьких відносинах. Серед козаків було велике невдоволення Бородавкою. Або він не доріс до вождя у більшому стилі, або йому не пощастило – проте у всякому випадку під його керівництвом справи йшли погано. Невдало розкидавши під'їзди, він дав можливість туркам та татарам переловити та вбити багато козаків. Крім того, не встиг зробити достатніх запасів для коней, а тепер цього не можна було поправити, коли турецько-татарські війська підійшли під самий фронт. Не легко було навіть з'єднатися з польським військом, турки могли відрізати козаків від нього. Ворожі до Бородавки течії та кола брали верх. Коли Сагайдачний з'явився у козацькому таборі, його зустріли оваціями. Зі схваленням прийняли його доповідь про результат посольства до короля, про зустріч з королевичем, що спішив із своїм загоном у хотинський табір. Тактика Сагайдачного, що рекомендувала можливу лояльність та запобігливість  по відношенню до Речі Посполитої, щоб досягнути реалізації обіцянок даних королем (ймовірно  і королевичем) – була схвалена.  Бородавка опинився не на висоті положення, по незалежним від нього перепонам, або тому, що взагалі не мав бажання приноровлюватися до польських інтересів, і ставив інтереси козацького промислу вище інтересів кампанії – повинен був поплатитися за несприятливе положення справ. Рада лишила його гетьманства та вибрала гетьманом Сагайдачного.
Проти Бородавки були висунуті різні звинувачення; його закували у кандали, і через декілька днів, вже під Хотином, судили, осудили на смерть та стратили його в козацькому колі 8-го вересня н.с. Обвинувачення зведені на нього сучасник передає так: "він нерозумно, а правду кажучи, невдало розіслав підрозділи по молдавській землі, направляючись до табору, і через це загинуло декілька сотень козаків". Інший сучасник, виходячи більше з польської точки зору, додає іншу вину – запізнення у польський табір.  Ймовірно, нестача припасів для коней, яку помітили уже в поході у польський табір, що викликала хвилювання серед козаків, була чи не найголовнішою причиною трагічного кінця нещасливого гетьмана. На його невдалі розпорядження склали вину всіх цих невдач, внаслідок яких козаки понесли великі втрати, і боялись остаточно залишитись без коней через пізній прихід фуражу. Але, звичайно, зовсім фантастичними були чутки, що ходити у польському таборі, що на Бородавку пали підозри, що він хотів зрадити, передатися туркам, і т. п.» (Грушевский М.С. История украинского козачества: до соединения с московским государством.1914. Стор. 197)

Тут варто зазначити, що у випадках неправомірного скликання Чорної Ради, ініціаторів та тих, хто її підтримав, нещадно карали.
Як бачимо, Звичаєві принципи створювали таку систему, що не дозволяла старшині бути бездіяльною, неякісно виконувати свої обов’язки чи зловживати повноваженнями, адже за підсумками року їх могло чекати, як здобуття великої поваги та честі, так і ганьба та смерть.
Звичаєві принципи «беззастережна дисципліна обраній старшині» та «контроль за старшиною Чорною Радою», створювали систему «важелів та противаг»: з одного боку старшина мала можливість протягом року реалізовувати свої політику маючи 100%-ву підтримку, з іншого боку вона повинна була враховувати інтерес пересічних козаків.

Примітка 1.
Кошові отамани Запорозької Січі

Джерела:

1. Мицик Ю. А. Козацький край: Нариси з історії Дніпропетровщини ХV—ХVIII ст. — Дніпропетровськ, 1997
2. Грушевский М.С. История украинского козачества: до соединения с московским государством. 1914р.