Українське козацтво переживає чергову фазу свого розвитку, яку можна назвати перехідною. Інерція 90-х років, з їхнім ентузіазмом та сподіваннями, практично вичерпалася. І зараз стало чудово видно те, що раніше ховалося за ейфорією і надіями на світле майбутнє козацтва та України: безідейність, непринциповість, інфантильність та відсутність волі до боротьби за козацький інтерес серед більшості представників «офіційного» козацтва. Зате на повну проявилися інші якості: палка любов до одностроїв, лампас, шароварів, фестивалів, театралізованих дійств, теоретизування та плекання особистої величі. Непомірна велич призвела до того, що з’явилися самопроголошені «характерники», «поважні козаки», «малі кола» та кілька «рад старійшин». Але на фоні цього розмаїття, чомусь не видно діючих козацьких громад і розуміння того, що таке козацтво і козацький Звичай.

Українське козацтво мало шанс стати звичаєвим ще в середині 90-х років, коли був затверджений «Чотирнадцятирик», але завдяки діяльності і бездіяльності осіб, які зараз проголосили себе «поважними козаками», цього не відбулося. Тому недавні заклики до «створення зразкової звичаєвої козацької громади» виглядають як неприкритий цинізм і глум.

Козацьке братство бойового Звичаю Спас «Сокіл» за останні п’ять років неодноразово відкрито і офіційно висловлювало свою позицію стосовно певних подій, осіб і явищ. Ми неодноразово у міру власних можливостей ставали на захист інтересів козацтва і очікували подібної реакції від інших козаків, але у відповідь чули лише мовчання або непевні і нещирі заклики до «примирення та об’єднання». Причому це стосується не лише подій «фізичного» характеру, як то встановлення в Одесі пам’ятника Катерині ІІ, але й суто інформаційного: кампанія у Інтернеті з паплюження Звичаю та особисто Гетьмана Українського козацтва Леоніда Безклубого, зневажливі заяви про козаків гендиректора пивзаводу «Славутич» Чернишова, перекручення козацької традиції та підміна її вигадками нечистих на руку ділків, звинувачення однією особою всіх присутніх на похороні Л.П. Безклубого у розкраданні його майна… Зараз випливла кричуща тема деструктивної діяльності московської Церкви та проросійських «казачєств», і знову з боку «поважних» в основному мовчанка та невпевнені розмови про те, що засудження козаків, які «окормляються» УПЦ МП призведе до розколу в козацтві.

У зв’язку з ситуацією, що склалася, та спробами маніпуляції і втягнення у безглузді проекти, Козацьке братство бойового Звичаю Спас «Сокіл» офіційно заявляє:

1. Ми не визнаємо різні самопроголошені «ради старійшин», «характерні ради», «малі кола» та інші утворення, що перебирають на себе функції контролю діяльності козацьких організацій та повчання у стилі «Ви мусите». Виникає одразу кілька питань до самопроголошених «старійшин»: Хто їх обирав? Які реально діючі козацькі організації вони представляють? Які реально діючі козацькі організації ініціювали створення цієї Ради Старійшин, тобто кому це потрібно?
2. Ми не сприймаємо ніяких «концепцій» та «позицій», згідно яких всі повинні об’єднатися з усіма і настане «мир та злагода». Ми стоїмо на тому, що духовність – це система поглядів, дій та вчинків у культурній, соціальній, економічній, військовій, релігійній, ідеологічній (політичній) та інших сферах буття народу. Об’єднуватися можна тільки з спільниками по духу і на підставі відкритої, чіткої, зрозумілої та взаємоприйнятної позиції по кожному з вищенаведених пунктів (на основі спільного інтересу). Все інше – протиприродно.
3. Ми готові співпрацювати і вести будь-які розмови з питань козаччини лише з козацькими громадами, тобто такими, в яких реально діє «Чотирнадцятирик».
4. Теми «Звичаєвого Права» ми вже торкнулися в статтях «Звичай чи Звичаєве Право?» та «Звичай». Ми вважаємо тему «Звичаєвого Права» спекулятивною і піднятою лише з єдиною метою – «забалакати» основу Козаччини – Звичай. Ніякого  «Звичаєвого Права» в історії України не існувало, це термін,  вигаданий науковцями, для позначення неписаного закону, який існував в традиційних суспільствах – Звичаю.  Зведення Звичаю лише до правових норм (догм) та спроби формалізувати живий досвід народу – це в кращому випадку недолугість, а в гіршому – зрада. За тим стоїть намагання накинути рамочні умови на тільки розпочатий (за історичними мірками) процес відбудови традиційних громад та їх інституцій самоуправління, зокрема й радетелів (родетелів), і поставити на тому чергову жирну «наукову» крапку.
5. Заяви про те, що «в основу козацького Звичаю має бути покладене: 14-тирик, супойський переказ, «Велес книга», усні перекази та дослідження науковців», говорять про нерозуміння Звичаю самими «старійшинами».
6. «В основі Звичаю нашого народу святого – (це) змінюваність і гра «свіжої крові» знизу: прийшли кращі, стали на ранговості, помогли й своєму роду, народу послужили і повернулись туди, звідки прийшли. Всі власники, громада контролює землю, слідкує щоб зради не було. Але й заборона найманої праці: хочеш – сам працюй, хочеш – великою сім’єю, хочеш – об’єднуйся артільно (по сучасному – фермерський кооператив, щось). Став на ноги, вийшов з того фермерського кооперативу, хочеш знов ставай один. Коротше - залежно від обставин, втратах в сім’ях, притоку населення – весь час йшла така своєрідна гра в господарстві: то об’єднувалися, то роз’єднувалися в господарюванні, як кажуть, але завжди контролювали, вибирали собі господарників, або самі господарювали. Тримались один одного купи, захищались зброєю, разом дітей виховували, разом святкували і тисячоліттями, кажуть по сивому переказу, багато тисячоліть, ніколи ворог не насмілювався зачепити Вкраїну, аж коли не пішла зрада з Київської Русі…» (Л.П. Безклубий).
7. А ще Звичай наш, згідно Привілея козацького родоводу, зокрема, у спадкоємності, вишиванках і могилах Святих, у спадщанських переказах, у Думі,у Чотирнадцятирику, у Братстві і житті, степу Гайному і Богові.         
8. Шлях до Звичаю у кожного свій: можливо через розуміння «Кобзаря», можливо через народний переказ, а можливо через опанування бойової його частини – спас-гопаку.
9. «Чотирнадцятирик» - це основи устрою звичаєвих козацьких громад. В липні 1994 року в місті Києві VI позачергова Велика Рада Українського козацтва затвердила «Чотирнадцятирик» як Звичай Українського козацтва, тож основне питання – а чи виконується він більшістю організацій, що називають себе козацькими?
10. У зв’язку з нерозумінням Звичаю і неприйняттям свого часу «Чотирнадцятирика», зараз з’являються заклики до «створення зразкової звичаєвої козацької громади, яка буде створена спочатку в одному конкретному місці (на базі села, яке отримає статус козацького поселення – станиці…)». Звичаєві козацькі громади існують вже не один рік, а те, що пропонують автори даних закликів – це утопія і бездумне копіювання окремих вирваних з історичного контексту суспільних форм. Подібні проекти вже існували і не виправдали себе. Це спроба законсервувати козацтво у архаїчних формах, які для сучасності є штучними. Звичай не вимагає від козаків жити виключно сільськими громадами, навіть в старі часи були городові козаки, січовики, індивідуальні козацькі господарства-зимівники. Козацькі громади можуть прекрасно існувати в сучасних умовах і робити це досить ефективно.
11. Ми вважаємо, що жодна Церква (а особливо Московська, якою керують з сусідньої держави) не має права втручатися у справи козацтва і ставити йому будь-які умови.
12. Проросійські «казачєства» є агентами впливу Росії (свідомими чи ні) і знаряддям дестабілізації ситуації в Україні. Українські козацькі організації повинні усіма можливими засобами боротися проти цього явища. Будь-яка підтримка проросійських «казачєств» та Московського Патріархату серед козацтва вважалася і повинна вважатися зрадою, на що вказували ще в середині 90-х Безклубий і Лашкевич.

Основні принципи, якими керується у своїй діяльності Козацьке братство бойового Звичаю Спас «Сокіл»:

1. Звичаєвий устрій громади: постійна змінність старшини та виборність, воля Кола.
2. Наша ідеологія – український традиціоналізм.
3. Наша віра - стара родова Віра Правди та українське Православ’я.
4. Економічна незалежність та заборона найманої праці – козак не наймитує, а господарює індивідуально або артільно.
5. Обов’язковий бойовий вишкіл.
6. Служба Землі-Матері, а не уряду – яка б не була влада чи держава, козак захищає Землю-Україну.

Київська сотня                                                     Отаман Корнієнко О.В.

Олександрійська сотня                                          Отаман Кисляк С.І.

Рівненська сотня                                                  Отаман Мельник М.О.