Я.Г.Кухаренко

Старі козаки-січовики (поки ще не попереводились) було розказують так: що в запорозців на Дніпрі піхота сиділа в Січі, а комінники жили в Великому Лузі, для доброї паші коням. Там вони пускали коні в табуни. Кошовий насилав військового стадника (бо тоді ще не звались табунщиками). Військовий стадник мав пірнач залізний¹; йому комінники наряжали з себе підпасичів, котрі змінялись другими почережно. Як піхоті, так і комінникам, вільно було в мирне времня займатьця – кому рибальством, кому пластунством, а ремесні козаки² зоставались в Січі. Пластуни стріляли дикий звірь, якого тоді в дніпрових плавнях було доволі. Пластунами, кажуть, звались за те, що непосидячі були, все вештались по плавнях і як більше ім приходилось місить грязь, ніж ходить по сухому, сиріч пластать, то й прозвались пластунами. Що зробилось з Січчю і запорозцями – всі знають (бодай не згадувать). Дванадцять років ні Січі ні Запорожжя не було. На тринадцятому Турчин піднявся, стався розмир; почали викликать козацтво. Ось коли його вп’ять стало треба! – Пішов і старий і молодий, зібралось військо; зробили й кош: два роки звали його кошем вірних козаків. Як же посідала піхота на лотки під Очаковом, та зайшовши з Чорного моря, взяла сама без помочі від московської вармії, на острові Березані турецьку кріпость, то тоді й прозвано іх вірним військом Чорноморським. За те, бач, що вони на Чорному морі з своіх лоток пушками з’бандірували Турчина: не виробив булиголова, здав кріпость нашим з усіма пушками, знаменами і всім запасом.

В сьому розмирі, пластуни були і в піхоті і в комінниках, але не було іх видко. Як же замирив Турчин, Чорноморці прийшли на Кубань. Там на Кубані знайшли вони такі ж плавні, як і на Дніпрі. Жонатих стали обселять слободами, а сірома – хто ремісний – в Нову січ по куренях³, а охочі до звіря – розсипались по плавнях і на запорозький ґшталт добувались. При пластунах були охочі хлопці, при них вони й зростали, а вивчившись характерства, робились пластунами. Цілу осінь і зиму, поки звірь порошковий⁴, пластуни жили в плавнях, а весною приходили в слободи і приносили свою добич, звірячі смухи, продавали іх, куповали порох, оливо і із одежі що треба. На останню ж копійку, поводивши музик на підпитку, інші зоставались до осені на літню роботу в слободах і хуторах, а інші зараз одходили в плавні: хто стрільцювать, а хто рибалчить. Плавні в Чорноморії, не тільки на одній Кубані, вони закривають мало не половину берега Азовського моря; в них водятця: олені, дикі кози, дикі свині, вовки, лисиці, віддихи, харсуни⁵, а в рідкость попадаютця й бобри. Пластуни, окрім стрільби з ружжя, ставляють всякі самолови: капкани, ступиці⁶, цівки⁷, пружини⁸, сільця, нитки, або тенета. Пластун не зна розкоши, не гаразд одіжний, поневіряєтця, а пластунства не кидаєтця. Високі комиші, полома, містами чагар, зхищають його. Одно небо в плавні пластун бачить, як гляне вгору; по його ясних зорях, в ночі, міркує він собі дорогу, а як хмарно, то по вітру, котрий нагинає верхи очеретів високих. У вітер, як у день, так і в ночі, сама лучча охота. Як вітер подихає, зашелестить комиш, пластун іде ходом сміло, а як вітер оддихає, то він стоя наслухає. Отак ідучи наткнетця близько на звіряку. Під вітер пластунський вистріл не полоха звіря; бо пластун іде против вітру, то вітер од його і луну зносить за собою. Коли ж вітру не буває, то пластун підбармовуєтця ходом тієї звіряки, яку він по місту сподіваєтця знайти. У кожного звіря в плавні є свій похід, примір: олень має хід рівний; свиня прошелестить ходом рівним, становиться і наслухає і впять теж; коза – прийшовши рівно разів два, три, скочить; вовк має хід рівний, та як менший за оленя, то й шуму од його в комиші менше. Так пластуни примінившись, з’учають похід прочого звіря. Підпустивши звіря близько, пластун не даєтця йому в знаки, щоб не сполохати, а понявши яка звірина, стріля на тріск і мусить повалити. Отож і пластун, що, не бачивши звіря очима, застрелить його певно, та ще так угадає, щоб вистріл не пропав; приміри: дикого кнура б’є по лопатах, або під вухо; не повалений на місті кнур кидаєтця на дим і своіми здоровенними іклами порубає пластуна, як не вспіє зхибитись. Убиту дич мусить вибандурить, щоб не спортилась, і , зробивши скілько закруток на комиші, щоб після можна було знайти, йде дальше. На другий, інколи на третій день, пластун з хлопцем або з товаришем, ідуть заберати побиту дич, якоі пластун сам забрать не зміг. З нез’їдомого ж звіря, приміром: вовка, харсуна і проче, деруть одні смухи. Тим времям, як пластун ходить на охоту, його хлопець з куріня оббіга розставлені по стежках капкани, чи ступиці, сільця; повиберає що попалось, позніма смухи; перебанить ловучий посуд (бо звір на закрівавлений капкан або ступицю не піде), та знов розставить по стежках. Інші пластуни, чоловіка по два й по три живуть в односумстві, в однім курені, то отакі односуми розіходятця на охоту по секту в різні сторони, щоб один на другого не наткнувся. Бо трапляєтця в-рідкость, що інший не здержав секту, та й поверне в ту сторону, де вже ходить один товариш, а як всякий пластун в плавні держить похід тіі звірини, під котру бармуєтця, то, обманившись обидва, убиває товариша той із іх, хто поспішитця попереду вистрелить.

В плавнях бувають сухі гряди. На них роблятця пластунські курені.

Пластуни, в прикубанських плавнях, стали часто натикатьця на Черкес, котрі прокрадаюця плавнями через Кубань (Чорноморську гряницю) в нашу сторону, щоб украсти корову, або вола, ато й чоловіка. Як набредуть на шляху, або в полі, то, вставивши йому жеребок в рот, та на бичовці і затягнуть до себе в неволю, або й порубають. От сим-то пластунам уже не до охоти; ім охота випада вже на чоловіка, з таким же розумом, як і вони. Затим обходи пластунські роблятця по два, ато й чатами: один за одним ідуть не близько, бо буває, як Черкеси засядуть, то вдаривши залпом з ружжя, можуть побить, або кинувшись раптом похапать, то і йдуть, кажу, пластуни, хотя в день, хотя в ночі чатою: один за одним рідко. Коли передній стане, то й другий і третій і всі теж, а чи присяде – то й всі. Як передній вислухає, так і всі. Хто кого підстереже: чи пластуни вперед замітять черкес, то іх і верх, а якщо черкеси, то й пластунам біда. Хіба не сила тих, що вперед замітять, то й пропустять сильніщу чату, сидячи мовчки. Як же черкеси, то після такого случая, або ж вертаютця назад, або йдуть скоріше на дряпанину дальше; а як пластунська не-сила, то, пропустивши черкес б’ють, з потилиці. Од такої пинфи гаспидська орда губить рахубу, падає, де хто попав. Нарізуватьця на черкес тепер не приходитця, треба умкнуть, бо пластуни себе визначили, що мало іх, і як би ім одкрито вдаритьця на черкес, то іх ружжя не вистелене і всякий іх вистріл буде без промашки, алеж вони дальше не підуть, треба вернутись, бо од пластунських вистрілів гряниця зтревожилась, то черкесам вдачі не буде.

Найлучче пластуни плюндрують черкес на іх стороні. Там вони в себе не бережутця і як раз інший наріжетця на пластуна, то й амінь йому.

Щоб написать всі пластунські порядки, то булаб ціла книжка. Може знайдутця молодчі, до того охочі. Я ж, здаєцця, сказав стільки, що видно буде жодному, що то за пластуни?

Справжній пластун загавка як лисиця, зачмише як кабан; крикне як олень, або як коза дика, заспіває диким півнем, захарчить харсуном, завиє вовком, забреше собакою. Жоден пластун хоч одно, або двоє з таких удач в собі має. Воно буває нужно подать, який буде у них по секту, голос; або як розсипавшись у плавні, нужно буде швидко зібратись до купи; чи по якій мові треба подать другому гасло.

Так як пластуни ходять от жодного кардона і жодна чата мусить обходить своє займище, то у іх єсть по секту прикмети: або суха верба, або кущ чагарю, озерце, підкова, закрутка на комишу, або прямо комиш клячений⁹.  Там лежить схована прикмета: або цурпалочок, або що інше; яка чата вспіла дійти вперед, то та, знайшовши прикмету, переклада іі на другий лад і вертаєтця. А як прийде після друга чата, то зараз і пойме, що товариство з другого кардона доходило до того місця; переложивши знов прикмету, вертаютця назад другим обходом, або розсипаютця на охоту по плавні.

Під засідку на стежках кидають против ночі сухого комишу, або дрібних сухих гіллячок, котрі на огні засушуются вперед. Памятаєте, панове, як пластун б’є на тріск звіря? Отож, накидавши на стежку суші, пластуни залягають, і як крадецця черкес по тій тропі, то під ногами в його суш і трісне, то отут його і пластун трісне…

Наші пластуни одягаютця в черкеську одежу, і під іх бармуючись, запускають бороди, хто хоче; на поясі ремінному носять: кінжал з ножем, жарівницю, чабалтас кулішницю,  відвертку. За поясом пістоль і збоку черкеську шабельку. На ногах онучі суконні, або портняні з шерстяними, або прядівьяними волоками. Черевики, або постільці, більш свинячі наверх шерстю, щоб не шамтіло в траві.

Не диво пластунам буть і прудкими і чуткими, второпними й проворними. Зімою на холоді, а літом на комарях та з голодом. Не бачивши луччого, думали, що так на всім світі. Трапилось ім бути в Севастополі, як Турки, Франці та Британці держали з нами розмир. «Там, кажуть, годували нас добре, давали горілку; нужди такоі не приняли, як у себе на кардонах. Вік би так служили й до-дому не пішли б. Нас там хвалили, та не знаєм за що, бо ми привикли рівно тягти службу, як той віл, не хибили з’роду». 

За публікацією в журналі «Основа», лютий 1862 року.

Примітки:

1. Військовий стадницький пірнач і тепер є, під охраною Єйського діжурства, в Чорноморіі.
2. Сидільники, лимарі, ковалі, слюсарі, кравці, шевці і інші. Так було зпершу і на Чорноморіі в Новій Січі.
3. 1793 году Кош Чорноморський на Кубані зробив кріпость, курені, ото і звали до сього Чорноморці Січчю. Тоді ж город Катеринодар.
4. Порошкий звір щитаєтця від 1 паздерника до 1 березоля.
5. Барсуки.
6. Деревяна снасть, замість капкана, хитро построєна, - звірину хапає за пальці від лапи.
7. Пружини с вірьовчаними сільцями, на вірьовку дудка, або цівка для того, що як пійма звірину сільце за ногу, то дудка по бичовці присунеця де ноги і звіряка перегризла б верьовку, так мусить гризти дудку, або цівку.
8. Теж, тільки без цівки ставиця похватань.
9. Для оспіху клячять комиш: охвативши в оберемок стоячого на пні комишу і стиснувши його кріпко руками, переломлюють: комиш, випущений з рук, розтупитця і, зоставшись переломленним, покаже признаку.

Фотографії сторінок оригіналу:

Коментар Братства:

Яків Герасимович Кухаренко (1799 — 1862) — наказний отаман Азовського, а пізніше Чорноморського козацького війська, український письменник, етнограф, історик, друг-товариш Тараса Шевченка. Яків Кухаренко застав ще живих запорожців і чорноморців, які пам’ятали Січ і Україну. Його батько був чорноморським старшиною, учасником штурму Очакова, Кілії, Ізмаїла, Аккермана, Бендер та розгрому турецької армії за Дунаєм, під містечком Мачин.

Сам Яків Кухаренко у 15 років офіційно розпочав службу у Чорноморському війську, за час якої взяв участь більш ніж у півсотні битв проти горців та турків, зокрема, був учасником облоги і здобуття турецької фортеці Анапи. Був Кухаренко ще й талановитим адміністратором, недарма його призначали наказним отаманом Азовського та Чорноморського козацьких військ. Остання його посада - начальник Нижньокубанської кордонної лінії. Тому й цінні історичні та етнографічні роботи Якова Герасимовича, бо знав він не по чутках, що таке козацьке життя.

Етнографічна розвідка «Пластуни» стала однією з перших робіт, яка висвітлювала цю маловідому тему, оскільки про запорозький період Пластунства взагалі немає певних відомостей.

Крім самої тематики, монографія «Пластуни» цікава своєю мовою. Кухаренко передав особливості української мови, якою розмовляли в той час чорноморські козаки на Кубані. Колоритна мова Кухаренка містить звороти, які збереглися в літературній українській мові до нашого часу; вона заставить захлинутися піною багатьох московських шовіністичних крикунів, які заявляють, що українську мову вигадали австрійські шпигуни.

Щоб спростити сприйняття тексту, його правопис нами було наближено до сучасних стандартів:  було вилучено кінцевий твердий знак, а розділовий змінено на апостроф; літеру «ё» змінено на «йо» та «ьо»; стара форма написання «инший» змінена на сучасну «інший». В усьому іншому орфографія автора збережена.