Іван ГОЛОВАЦЬКИЙ

5 травня 1900 року на загальних зборах у покутському селі Заваллі Снятинського повіту, там, де Черемош впадає у Прут, було засновано руханково-пожежне товариство “Січ”. Село самим своїм розташуванням надавалося до того, щоби якраз тут заснувати новітню “Січ”, яка стала початком створення в майбутньому військової формації “Українські січові стрільці”. Засновником “Січі” був відомий галицький адвокат, один із провідних діячів радикальної партії Кирило Трильовський.

Назва “Січ” була відома галичанам. Уже кількадесят літ існувало товариство молоді “Січ”. Започаткували утворення товариства в 1868 році студенти-українці, котрі навчались у Відні. Першим головою віденської “Січі” був Наталь Вахнянин, який у тому ж 1868 році став співзасновником товариства “Просвіта” у Львові. У віденській “Січі” сформувалися видатні в майбутньому особистості, котрі стали її почесними членами: Наталь Вахнянин, Юліан Целевич, Іван Пулюй, Мирон Зарицький, Іван Горбачевський, Ярослав Окуневський, Євген Озаркевич, Євген Петрушевич, Богдан Лепкий і ряд інших галицьких діячів. Почесними членами віденської “Січі” також були Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко.

Віденська “Січ” дала поштовх до проведення першого 3'їзду галицької та буковинської молоді, що відбувся 17 вересня 1880 року в покутському місті Коломиї за участю всіх тодішніх студентських організацій (“Академічний кружок”, “Дружній лихвар” у Львові, “Союз” у Чернівцях і “Січ” у Відні). Керував з’їздом тодішній голова віденської “Січі” Ярослав Окуневський. Другий з’їзд відбувся також у Коломиї в 1884 році.

Після 1900 року на Галичині швидко розросталася мережа руханково-пожежних товариств – “Січей” і “Соколів”, у яких українська молодь училася відваги та дисципліни, так виникала у молоді потреба організуватись у товариства для вивчення військової справи. Був створений Український січовий союз, першим його головою став Кирило Трильовський. У 1901 році в Коломиї на вічі “Січі” в міському парку був разом із К.Трильовським автор праці “Самостійна Україна” Микола Міхновський.

За короткий час на Галичині було засновано понад 1000 осередків “Січей” і близько 900 – “Соколів”. “Січі” мали спочатку малинові прапори з синьо-жовтою стрічкою, а згодом синьо-жовтий прапор із малиновою стрічкою, з одного боку на прапорі був портрет одного з видатних гетьманів, а з другого – восьмираменна зірка.

З 1910 року були введені січові однострої. “Січі” були присвячені пісні: “Гей там на горі “Січ” іде”, яку написав К.Трильовський, і “Гей “Січ” іде, красен мак цвіте” Івана Франка. Ці пісні лунали по всьому краю.

У 1912 році перша централя “Січей” – “Головний Січовий Комітет”, – яка знаходилась у Коломиї, була перейменована на “Український Січовий Союз” і перемістилася до Львова.

Незабаром К.Трильовський, після подолання перешкод австро-польської адміністрації, домігся дозволу заснувати військову формацію-товариство “Українські Січові Стрільці”. 18 березня 1913 року відбулись установчі збори військового товариства “Українські Січові Стрільці”. У складі Українського Січового Союзу була створена Стрілецька секція. Тоді українці започаткували організацію збройних сил нового періоду і так продовжили військові традиції Запорозької Січі, перервані зруйнуванням її в 1775 році царицею Катериною II. Кошовим цього Товариства став Володимир Старосольський.

28 червня І914 року в день січово-сокільського здвигу вулицями Львова під звуки оркестру пройшов багатотисячний похід “Січі” та “Сокола”, з’явились озброєні відділи стрілецьких організацій, які з радістю зустріла громадськість міста. Це був перший етап формування майбутньої української військової формації.

“Січі” вчили та виховували українську молодь для боротьби за волю України, гартували її дух і готували до змагань, які незабаром прийшли і мали визначальну роль у боротьбі за українську державність. У “Січах” воскресали давні козацькі завзяття і посвята, клич “один за всіх, усі за одного”. Без “Січей” не було б Українських Січових Стрільців і Української Галицької Армії, Чину 1 листопада 1918 року, Акту Злуки 22 січня 1919 року.

В перші дні світової війни український політичний центр – Головна Українська Рада – оголосив клич: “До боротьби проти історичного ворога України, проти Росії, за визволення українського народу з московської неволі, за вільну, самостійну українську державу”. Головна Українська Рада видала Маніфест, який закликав українську молодь створювати збройні сформування, які репрезентували б Україну в бойових діях світової війни. Так була створена з добровольців, переважно 18-20 літньої молоді, військова формація Українські Січові Стрільці (УСС), для керівництва нею була утворена “Бойова Управа УСС”, її головою став “Січовий Батько” – тоді посол до австрійського парламенту Кирило Трильовський.

10 вересня 1914 року з села Страбичева на Карпатській Україні, куди були передислоковані УСС, вийшла до бойових дій перша сотня Василя Дідушка. Так розпочався бойовий шлях УСС по всьому просторі великої української землі, через хребти Карпат, широкі лани Поділля, понад Чорне море, вгору Дніпром через Хортицю та запорізькі степи до золотоверхого Києва, на вулицях якого Січові стрільці захищали волю української нації в 1917-1920 роках.

25 вересня 1914 року УСС вступили у бойові дії в Карпатах. Першим бойовим кроком був бій під Сянками, а далі у бою на фронті Гусне – Нижні Ворота УСС зупинили наступ росіян. Це були перший кривавий бій і перша перемога українського стрілецтва, що стала історичною подією. У цьому бою сотня В.Дідушка втратила 63 стрільців. Уперше з’явилися на хрестах на могилах стрільців написи: “Впав за волю України”. Це був перший бій між українським і російським військами з часу полтавської битви.

85 літ тому – 29 квітня 1915 року – почалися завзяті бої за гору Маківку, які тривали по 3 травня. Там УСС зупинили московський наступ. Противник зазнав великих втрат убитими, пораненими та полоненими. У боях уславились обидва курені УСС, командантами яких були Василь Дідушок і Григорій Коссак. Тоді було здобуто першу велику перемогу. У боях за Маківку полягли 50 стрільців. Вони поховані на південному узбіччі гори, де зараз побудований Стрілецький меморіал, що був посвячений 1 серпня 1999 року.

З 25 до 30 травня 1915 року – УСС, переслідуючи ворога, що відступав, провели важкі бої на фронті Стрий – Болехів. Стрілецький курінь Г.Коссака потрапив в оточення і втратив 180 осіб (34 поранено і близько 30 полягли та зникли безвісти). Другий курінь В.Дідушка не допустив москалів до Болехова і став центром опору наступу росіян. 19 стрільців були поховані на окремому стрілецькому цвинтарі на околиці села Лисовичі на Стрийщині, біля старого дуба при шосейній дорозі до Галича. На жаль, зараз цей стрілецький меморіал невпорядкований, а тому варто стриянам наслідувати приклад сколівчан на Маківці.

У соту річницю заснування першої “Січі” треба зазначити, що січовий рух був однією з найкращих сторінок нашого національного відродження. Ідеї Кирила Трильовського при заснуванні першої “Січі” мали важливе значення для національного пробудження народу. Аналізуючи пізніші події, він казав: “Все те, що діялося на Великій Україні, починаючи від 1917 року було цілком природнім. За мало мали ми тоді там Міхновських, Липинських, Шеметів, Єфремових, Лисенків, Садовських, Олен Пчілок, Русових, Черняхівських, Олесів, Чупринків... На таку велику націю, як українська, це безумовно дуже й дуже мало”. Слова повчальні і для нашого часу.