"Найавторитетнішим джерелом опису бою під Крутами є звіт командуючого військовою частиною, яка вела бій під Крутами - тоді сотника А. Гончаренка. Цей звіт про перебіг бою ми й беремо за основу сьогоднішньої теми. В часі виголошення IV Універсалу Українською Центральною Радою, командував українським військом полковник Капкан. Він ще в грудні 1917 році вислав на оборону надзвичайно важливого вузла залізничного, на станції Бахмач, старший курс Першої ім. гетьмана Б. Хмельницького Юнацької військової школи під командою Ген. Штабу сотника Носенка.

Ця школа (старший курс), у складі 4-х сотень (по 150 юнаків у сотні), 20 старшин та 18 кулеметів виїхала 8 грудня 1917 року з Києва на станцію Бахмач. Бахмач адміністраційно належав до міста Чернігова й тут виконував функції військово-адміністраційні сотник Ф. Тимченко. Цей останній не мав при собі жодного війська і йому було приділено на допомогу зі складу Юнацької школи сотника М. Богаєвського.

Зразу ж по приїзді школи між двома сотниками - Носенком і Тимченком - виникли непорозуміння на тлі підлеглості і влади. Кожен хотів бути старшим. Командуючий військами полковник Капкан мусив був навести тут порядок, і він його навів. Сотника Д. Носенка було усунено від керування школою і фронтом, а на його місце вислано було сотника А. Гончаренка, який разом з молодшим курсом, рештою Юнацької школи, 23 грудня 1917 року поїхали на станцію Бахмач.

Становище нового команданта було надзвичайно тяжке. З півночі насувалися азійські орди червоних москвинів, у самому Бахмачі, в депо - біля 2000 робітників комуністичне розагітованих, залізничники саботували, довколишнє населення, в ліпшому разі, було "невтральне" .

Довкола самі вороги й жадної надії на допомогу. Це було для командуючого фронта ясним, бо ж і сам полковник Капкан, виряджаючи його сюди, сказав: "На поміч - трудно чекати"...

Активність ворога збільшувалася, бо сили його все зростали. Безпосередній наступ на Юнацьку школу вів "товаріщ" Берзін, сили якого складалися з 3000 червоноармійців, 400 матросів та 12 гармат. Коли до того додати червоне запілля з "товаріщем" Кудинським та пол. Муравйовим, що 27 січня перенісся вже на станцію Бахмач, та тих 2000 робітників з депо, що, зрештою, повстали проти школи , то сили ворога - фронт і запілля - можна обчислити понад 10 тисяч душ.

Під натиском такої сили Юнацька школа примушена була залишити станцію Бахмач і через станцію Пліски відступити на станцію Крути. Безпосередньо в наступі на Крути з боку червоних банд брало участь біля 4000 багнетів.

27 січня 1918 року о 4-й ранку приїхав на станцію Крути, на допомогу юнакам Студентський Січовий Курень в кількості 115-130 багнетів під командою старшини Омельченка.

Командант фронту сотник А. Гончаренко приділив студентам найменш загрозливу ділянку фронту, а то на самому лівому крилі. 29 січня ранком червоні банди зімкнутими колонами розпочали наступ. Вони, очевидно, були певні, що не зустрінуть спротиву. Коли ці ворожі колони підійшли на віддаль стрілу, юнаки і студенти зустріли їх сильним вогнем цілого свого фронту та 16 кулеметів заговорили до ворога. Червоні під вогнем почали розсипатися в розстрільні.

Мали вони дуже великі втрати, але за першою лавою йшла друга, третя і так без кінця....Сили ворога росли - вони мали постійне поповнення й зайняли лінію фронту шириною в 5 кілометрів. А наші?.... Горстка в 500 юнаків та студентів при 20 старшинах ледве чи й обсадили 3-х кілометровий фронт та не мали жодного поповнення.

На допомогу юнакам прийшла на відкритій залізничній платформі щойно одна гармата сотника Лощенка. Ця гармата влучним вогнем здержувала наступ ворожих банд, але - коли червоні почали робити обхват правого крила юнаків, вони, не маючи змоги повернути гармату для стрілу вбік, відійшли з лінії бою.

Шукаючи допомоги фронтові, сотники Тимченко і Богачевський від'їхали до міста Ніжина, аби відти привести полк ім. Т. Шевченка, що саме там був, але..... той полк оголосив "невтралітет" і на фронт не поїхав. Коло години 12-ї червоні розпочали наступ проти студентів, але, попавши під перехресний вогонь, від цього наміру уступили та продовжували маневр обхвату правого нашого крила.

Сили ворога на це йому дозволяли. Введена була на лінію бою наша резервна сотня, а то саме на праве крило, яке було найбільше загрожане. Так трималися наші безстрашні герої аж до вечора. Треба було відходити. Про відхід дістали наказ перші студенти, потім друга сотня і зрештою 3-тя і 4-та сотні юнаків. Перша сотня, яка прийшла з резерви, прикривала відступ.
Вже коли сідали в поїзд, запримітили відсутність багатьох студентів, яких бачили живими. Вислана розвідка донесла, що вони, відступаючи затемна, пішли на вогні - на станцію Крути, що саме в той момент обсаджували червоні. Ці 32 студенти, а в тім числі і рідний брат команданта фронту А. Гончаренка, Володимир Шульгин, Пипський і другі попали в полон й були в бестіяльний спосіб замордовані червоними бандитами. Поїзд з юнаками й студентами відійшов у напрямі станції Ніжин. Тут стояв Шевченківський полк, який замість того, щоб виступити на фронт, перейшов ганебно на бік ворога, та навіть хотів обеззброїти крутян, та це їм не повелося.

На станції Бровари командант Юнацької школи і бою під Крутами сотник Аверкій Гончаренко склав свій релятивній звіт Симонові Петлюрі, як командантові Слобідського Коша, що тоді зі своїми гайдамаками готувався до наступу на Київ, на Арсенал.

Скінчився бій під Крутами - біля 250 юнаків і студентів та 10 старшин, а в тому числі й командант студентів Омельченко, зложили свої молоді голови, принісши в жертву Батьківщині своє молоде розквітаюче життя, а з тих 32 студентів, що попали до бандитського полону, 28 душ, зазнавши неймовірних мук, розшматовані багнетами дикої московської орди, випили свій страдницький келих до дна, але не зрадили України. 4-х студентів відведено було поранених до Харкова[...]".