Першим кроком "Свободи" до побудови нової України стане люстрація – докорінне очищення влади. Що таке люстрація? В яких країнах її вже здійснено? І чому це слово так лякає вітчизняних можновладців? Чому вони, лише від натяку про люстрацію, тяжко переживають і в один голос волають, що це – "полювання на відьом", що робити це нібито "вже запізно"? Відповіді на ці та інші питання – в інтерв’ю з кандидатом у Президенти від Всеукраїнського Об’єднання "Свобода" Олегом ТЯГНИБОКОМ.

Влада в Україні - карнавал "колишніх"

- Олеже, "Свобода" – єдина політична сила, яка впродовж усіх 18 років від часу свого створення вперто домагається проведення люстрації. Чому ж цього не підтримують ані "помаранчеві", ані біло-сині, ані біло-сердешні?

- Насамперед – що таке люстрація. Маємо дати чітке визначення, бо представники панівної касти в Україні часто спотворюють значення цього терміна і таким способом свідомо уводять в оману українців. Отже, люстрація – це визначена Законом процедура докорінного очищення влади від представників окупаційної адміністрації. Люстрація передбачає тимчасову заборону – на п’ять-десять років – працювати в органах влади тим громадянам України, які обіймали керівні посади в КПРС, ВЛКСМ чи КҐБ СССР. Або свідомо (у тому числі таємно) співпрацювали з органами держбезпеки СССР. Або брали участь у переслідуваннях громадян СССР з політичних, соціальних, класових, національних чи релігійних мотивів.

Ще 2005 року, відразу після інавгурації Віктора Ющенка на посаду Президента я як народний депутат України подав на розгляд Верховної Ради проект закону "Про люстрацію". І хоча суспільство тоді дуже потребувало такого закону, і аналітики його позитивно оцінювали, у Верховній Раді законопроект не пройшов навіть через комітет. Чому? Та тому що державою досі керує все те ж совдепівське кодло – замасковані каґебісти, репані компартійці та пронозуваті комсомольські кар’єристи. І вони окопалися не тільки у відверто промосковських партіях. На жаль, люди собі навіть не уявляють, що "фарбованими лисами" аж кишать і так звані "демократичні сили". Але це – факт. Факт, який із зрозумілих причин ретельно приховують. Три роки тому випливла інформація, що у тодішньому парламенті 94% нардепів – вихідці з радянської партійно-комсомольської номенклатури! Думаю, всім ясно, що хоча таких даних сьогодні ніхто не оприлюднює, теперішній склад парламенту нічим не ліпший. За нашими даними близько 80% президентської вертикалі – від секретаріату до голів адміністрацій – також вчорашні комуно-комсомольські кадри. Ось і відповідь, чому вони проти люстрації.

- Часто чуємо, що робити люстрацію треба було на початку 1990 років, а тепер, мовляв, вже запізно…

- Придивімося, хто таке говорить! Чи не ті, що вчора голосили "ще не на часі"? Ми ж бачимо, що це власне ті ж самі, котрих і треба люструвати: вчорашні компартійні номенклатурники чи комсомольські вожаки. І, головне, говорять вони про "запізнілість" люстрації з високих владних кабінетів! Тому маю запитання: як може бути пізно, якщо нами досі керує те саме "кубло бандитів, кагебістів, злодіїв і ґвалтівників", про яке писав ще Стус? Якщо, припустимо, цієї суботи ви не встигли прибрати в хаті, бо мали інші нагальні справи, то це ж не означає, що наступної суботи не прибиратимете, бо "вже запізно". Так у вас стільки сміття назбирається, що доведеться бульдозером вигрібати. Тому "Свобода" й наполягає: чистити авгієві стайні влади – ніколи не пізно.

Візьмімо за приклад Польщу. У цій країні проводять вже четверту хвилю люстрації, під яку підпадають навіть священики. Цього року розпочалася люстрація в Македонії. Чому ж нам "запізно"? Дійсно пізно буде тоді, коли ця зграя дощенту розграбує і продасть Україну.

- Кого конкретно Ви будете люструвати? Дехто побоюється, що це обернеться на "полювання на відьом"?

- У статті 5 проекту Закону України "Про люстрацію" визначено, що під тимчасову заборону обіймати керівні посади підпадають особи, які до 01.01.1992 року працювали на керівних посадах Комуністичної партії Совєтського Союзу від рівня районного комітету і вище, членами бюро (президії) цих комітетів, членом ЦК КПСС, а також на посаді секретаря партійного комітету КПСС на підприємстві, установі, в організації. Під люстрацію також підпадають громадяни України, які працювали на керівних посадах в КҐБ СССР або в штаті п'ятого управління КҐБ СССР, на посадах начальника політичного відділу (управління) в Совєтській Армії або ВМФ СССР, виконували функції агента, утримувача конспіративної квартири, інформатора або позаштатного співробітника КҐБ СССР, а також брали участь у переслідуваннях громадян СССР з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Жодного полювання на відьом не буде. Люстрація відбудеться відповідно до закону. Це просто "фарбовані лиси", від страху галасують про переслідування. Бо розуміють, що більшість нинішніх вельмож буде усунуто від влади…

- Ви кажете, що потрібно оприлюднити списки агентів КДБ. Але ж за деякою інформацією цих списків просто нема в Україні. Або ж їх свідомо спотворюють.

- У березні 2005 року Верховна Рада України скерувала Президентові України мій депутатський запит про оприлюднення списків агентів КҐБ СССР, які перебували або перебувають на державних посадах в Україні. Замість Президента України Віктора Ющенка на мій запит відповів тодішній "державний секретар" Олександр Зінченко. Він надіслав мені знущальне пояснення, що, мовляв, КҐБ існував у СССР, СССР більше немає, тому немає й КҐБ, а, відповідно, немає й документів, бо їх вивезли до Москви! Насправді, вивезти до Москви стільки документів було фізично неможливо. Документи КҐБ СССР зберігалися не лише в центральному, але й у місцевих архівах. Уявляєте, скільки їх було? Не вмістилися б ані у вагон, ані навіть в цілий ешелон. Вивезти каґебістські документи можна було б лише з допомогою спеціальної операції.

Відповідь Зінченка мене, безумовно, не задовольнила. Тож я надіслав запит до Служби безпеки України. Звідти повідомили, що до 1991 року мізерну частину документів КҐБ СССР справді вивезли до Москви, але основна маса їх досі зберігається в Україні. СБУ також повідомило мене, що Олександр Зінченко за жодною інформацією до них не звертався…

Природне запитання: звідки ж колишній другий секретар ВЛКСМ Олександр Зінченко отримав дані, що в Україні немає каґебістських документів. І кого таким способом намагався прикрити? Отже, те, що списків агентури КҐБ в Україні наче б то нема – також свідома брехня.

- У 2005 році Ющенко звільнив понад 18000 державних службовців. Чому це не поліпшило якості державного управління?

- По перше, ця цифра – вельми сумнівна. Ми знаємо безліч прикладів, коли одіозного посадовця звільняли в одному районі, і тут же призначали в сусідньому, чи переводили з одного відомства у інше. По-друге, ці звільнення відбувалися хаотично, в "ручному" режимі, неясно, за якими критеріями. І головне, навіть ці звільнення відбулися не з метою очистити владу. Це можна назвати як завгодно – поквитанням, усуванням конкурентів, переділом влади і бізнесу – але аж ніяк не люстрацією. Звільнені державні посади роздавали "любим друзям" або тим, на кого ті друзі вказували. Часто таким способом ті ж самі щойно звільнені кучмісти знову поверталися до влади. Пригадую перші пікети "Свободи", які ми провели відразу після інавгурації Віктора Ющенка у лютому 2005 року. Ми не погоджувалися власне з кадровими призначеннями Президента. Протестували проти повернення до влади одіозних фігур – Василя Кременя, Геннадія Москаля, Олександра Савченка... А як на нас тоді кидалися "помаранчеві", що ми критикуємо Ющенка! Але ж ми говорили правду! Тоді ж "Свобода" підготувала проект закону "Про люстрацію" – той самий, який у Верховній Раді не підтримали ані так звані "демократичні сили", ані тим паче комуністи та регіонали.

До речі, ніхто з тих, хто кричить про "репресії" режиму Ющенка, не згадує, що вже у вересні 2009 року після підписання "Меморандуму порозуміння між владою та опозицією", а по суті – між Президентом Віктором Ющенком та головою "Партії регіонів" Віктором Януковичем, для усіх "колишніх" було увімкнено "зелене світло", і що практично усі кучмісти тоді повернулися у владу. "Свобода" протестувала й проти Меморандуму. Тоді ми заявили, що з появою цього документа нова влада визнала: як корупціонери, так і сепаратисти, так і фальсифікатори виборів можуть більше не боятися тюрем. А українці не дочекаються справедливості. Так воно й сталося.

- Ви кажете про комуністів, кагебістів, але вже тепер у владі є багато людей, що, можливо, навіть піонерами не були, але працюють на шкоду Україні і є корупціонерами. Чи торкне їх люстрація?

- По-перше, не потрібно перебільшувати кількість нових людей у владі, особливо на ключових державних посадах. Переважна більшість українських посадовців прийшла в політику ще з совєтських часів, з епохи Брежнєва-Щербицького.

По-друге, кожен, хто потрапляє до чинної системи влади, мусить або прийняти стереотипи поведінки та правила гри цієї замкнутої касти, або вона виштовхне його геть. Коли такий свіжий огірочок потрапляє в ту бочку з переквашеними огірками, що з ним діється? Правильно, він теж мусить киснути. Аби такого не було, треба всі ті запліснявілі огірки викинути, а бочку влади добре вимити. Чинну ж систему, створену колишнім імперським центром та модернізовану місцевими прислужниками колоніального режиму, задовольняють хіба що пристосуванці. Або "свої люди": куми, сини, дружини, коханки тих самих можновладців… Хіба це оновлення? Це якесь феодальне передавання влади у спадок. Натомість докорінне очищення влади створює умови, за яких звільнені внаслідок люстрації посади обіймуть нові молоді професійні національні кадри – українці, які мають вищу освіту, і часто-густо не одну, але не хочуть їхати по італіях-португаліях на заробітки, а прагнуть працювати для України.

По-третє, прошу не плутати люстрацію та відповідальність за злочини, передбачену Кримінальним кодексом. Люстрація – це визначена законом процедура, згідно з якою від влади усувають представників колишньої окупаційної адміністрації. Люстрація не пов’язана безпосередньо з притягненням до кримінальної відповідальності. Хоча очевидно, що за великою кількістю посадовців, яких усунуть від влади згідно з процедурою люстрації, як кажуть, "тюрма плаче". Але ще раз підкреслюю: люстрація і притягнення до відповідальності за злочини – це два різні процеси. Корупціонера, українофоба чи сепаратиста потрібно притягувати до відповідальності, не чекаючи проведення люстрації. Для цього існують усі визначені законом процедури. Натомість люстрація, по суті, є обов’язковою стадією завершення національно-визвольної революції.

- Чи не стане люстрація в Україні інструментом впливу закордонних спецслужб?

- Навпаки, відмова від люстрації створює закордонним спецслужбам поле для діяльності, в першу чергу – московським. Колишні таємні агенти КҐБ до цього часу перебувають на гачку у Кремля. І велика біда України, що багато з них займають високі владні крісла. Коли в Україні оприлюднять списки агентів КҐБ, то багато незрозумілих подій в новітній історії стануть очевидними. Українці побачать, кого і за які мотузочки смикали, щоб спричинити шкоду нашій державі.

Що ж до компроматів проти конкретних осіб, які можуть з’явитися в процесі люстрації, то в нашому проекті закону "Про люстрацію" передбачено багатоступеневу перевірку інформації про людей, які проходять процедуру люстрації.

- Як поліпшить життя українців люстрація?

- Факти – вперта річ. Хоч нащадки большевиків заперечують це. Люстрацію провели у Чехії, країнах Балтії, Польщі, Угорщині, Східній Німеччині та інших, що належали до комуністичного блоку і в кінці 1980-х – на початку 1990-х звільнялись від московської окупації. Після звільнення ці держави мали навіть гірші ніж Україна стартові умови. Проте сьогодні їхній рівень розвитку далеко випереджає наш. Це яскраве свідчення того, як люстрація змінює напрям розвитку нації та держави, дає потужні спонукання, відкриває перспективи для чесних і талановитих молодих кадрів.

- Україна на перших позиціях у світі за рівнем корумпованості чиновницького апарату. Чи є у Вас рецепт – як подолати корупцію?

- Те, що корупція стала чи не найбільшою загрозою національної безпеки – України давно очевидно. Проте, всі гучні кампанії боротьби з корупцією закінчуються "пшиком". На кожні вибори ставленики комуно-олігархічних кланів ідуть з галасом "Лови злодія". Але тим часом у рейтингу країн за рівнем корумпованості Україна чомусь опускається на один щабель з Камеруном, Кенією, Сьєра-Леоне, Східним Тимором та Зімбабве. Немислимо розкішні маєтки можновладців у "царських селах", шикарні цяцьки за сотні тисяч доларів, які вони не соромляться на себе чіпляти, цілі приватні автопарки – це наочні приклади липової "боротьби з корупцією". Притому, що за деклараціями про доходи, – усі вони бідні, як церковні миші.

Вихід з такого становища один. Почати треба, знову ж таки, з докорінного очищення влади – люстрації. Без цього усякі програми "боротьби з корупцією" (на кшталт "чисті руки", "бандитам – тюрми" чи "закон для всіх один") – лише пустослівне окозамилювання та обман суспільства з метою збереження тих самих корупціонерів при владі. Вони можуть щовиборів іти "на війну з корупцією", корчити з себе хоч піночетів, хоч комісарів катані на різних ток-шоу і живописно змальовувати страшні кари, які чекають корупціонерів, як тільки вони знову прийдуть до влади. Вони навіть можуть висувати різні законодавчі ініціативи, щоб потім їх довго мусолити в парламенті, як це вже було зі скасуванням горезвісної депутатської недоторканності. Але без докорінного очищення влади – все це лише чергові спектаклі перед виборцями. Поясню чому.

Без сумніву, коріння нинішньої корупційної піраміди сягає часів брєжнєвського застою. Саме тоді корупція як всеосяжна система розцвіла буйним цвітом. Пригадаймо крилаті вислови з брєжнєвських часів, які стали життєвим девізом можновладців: "Не підмажеш – не поїдеш" та "Хочеш жити – вмій крутитись". Але ж саме тоді у владні крісла всілася й тотальна більшість нинішньої правлячої верхівки. Невже хтось вірить у те, що викорінювати корупцію будуть люди, які від початку своєї номенклатурної кар’єри звикли "вирішувати питання" через "чорний хід"? Закоренілі хапуги проти корупції – це те саме, що бджоли проти меду.

Кримінально-олігархічну систему, яка виплодилася в Україні, неможливо реформувати. Її треба зовсім розібрати з допомогою люстрації і тоді ґрунтовно перебудувати систему влади.

- Чи можна на прикладах інших країн довести, що люстрація не тільки спосіб встановлення історичної справедливості, але й подолання корупції?

- Аякже! Ні в сусідній Чехії, ні в Польщі, ні в Литві нема і близько такого розгулу чиновницького свавілля і мародерства! Чи може хтось чув про їхні олігархічні клани? Бачимо й найсвіжіший показовий досвід Грузії. А вона "славилася" корупцією ще за Союзу. Процвітало це явище і в незалежній Грузії – за правління старого радянського партапаратчика Шеварнадзе. Саакашвілі підкосив корупцію одним махом – докорінним очищенням правоохоронних органів. На відміну від Ющенка. Відтак, їхні бандити реально сидять у тюрмах. А наші – у владі. Як бачимо, у постсовєтській дійсності це єдиний дієвий рецепт. Очистимо владу – порядок буде.

- Досить один раз очистити владу, аби назавжди покінчити з корупцією?

- Досить, аби зламати їй хребет. Та щоби видалити метастази корупції після десятиліть розгулу мародерства, доведеться вводити надсуворі покарання: за злочини проти Української нації та Української держави, зокрема, нанесення збитків в особливо великих розмірах, необхідно застосовувати смертну кару. "Свобода" вважає, що у кримінальне законодавство доцільно запровадити принцип – "що вища державна посада, то вищий рівень відповідальності за скоєний злочин".

- В ЄС і без смертної кари рівень корупції набагато нижчий, ніж в Україні. Чому Ви пропонуєте її повернути?

- Надзвичайна ситуація, до якої довела державу панівна верхівка, потребує хірургічного втручання. Совісті вони ніколи не мали, а тепер втратили ще й страх через безкарність. І повернути їх до тями можна лише радикальними методами. Декілька смертних вироків швидко протверезять більшість з тих, хто думає, що державна посада існує для мародерства. Думаю, що навіть до вироків не дійде. Допоможе саме усвідомлення можливості такої кари. Але тільки в комплексі з суворим контролем.

- А як ви пропонуєте контролювати чиновників?

Необхідно запровадити обов’язкову перевірку держслужбовців та кандидатів на виборні посади з допомогою поліграфа ("детектора брехні") на причетність до корупційних дій, співпраці з іноземними спецслужбами та подвійного громадянства. Потрібно ухвалити Закон про контроль не тільки прибутків, а й видатків державних посадовців та членів їхніх сімей.

Але, наголошую, без докорінного очищення влади усе це не має сенсу. Такі закони, по-перше, нікому буде ухвалити. По-друге, ця влада їх не стане виконувати. Так само, як вона зневажає навіть ті, що є.

Без очищення всіх гілок влади жодні судові процеси проти корупціонерів не мають перспективи. Як кажуть, ворон воронові ока не виклює. Кримінальні справи або "зависнуть" у судах, або їхнім фігурантам дозволять втекти від покарання за межі України, як це було 2005-го, коли в Москві осіли новоспечені громадяни Росії: Бакай, Білоконь, Боделан та інші, або як недавно до Ізраїля спокійно змився Лозінський.

- Кого в наскрізь корумпованій державі можна вважати легітимним органом боротьби з нею?

- Оскільки народ є єдиним джерелом влади, то саме від нього залежить, яка політична сила чи політичний лідер отримає кермо. Якщо це будуть популісти, для яких боротьба з корупцією не більше, ніж передвиборне гасло, то ситуація в державі буде лише погіршуватись. Критерієм для розпізнавання справжніх намірів політичної сили може бути її ставлення до ідеї проведення люстрації, бо як я вже казав, без докорінного очищення влади ні подолати корупцію, ні вийти з кризи неможливо.

Олег Тягнибок для газети ВО "Свобода"