Не зважаючи на це, досі до річниць Крут з року в рік тиражується задавнений сльозоточивий міф про «даремну загибель» у бою трьохсот «напівдітей-гімназистів» та студентів, ніби то не навчених навіть володінню зброєю і посланих фактично на смерть. Ця фальш з’явилася ще за часів УНР та триває ще й зараз для применшення поваги до українців, довір’я до їх вміння самоорганізуватися та дати відсіч будь-яким зайдам. Нема одностайності у різних дослідників про ті події й до нині. Називають різну кількість військових формувань та їх втрат, де і як полеглих поховано.

Вже встановлено повний перелік військових формувань, що брали участь в бою з українського боку, а саме:

Перша українська військова юнацька школа імені гетьмана Богдана Хмельницького(250 юнкерів)

Перша сотня Студентського куреня Українських Січових Стрільців (120 студентів та гімназистів)

Гайдамацький курінь "Смерті"(50-60 вояків)

Вільні козаки села Хороше Озеро та села Кагарлик та українська міліція села Пліски (90 козаків)

Бронепотяг-платформа сотника Богданівського полку С.Лощенка

Загалом, в Крутах перебувало приблизно 420 українських юнаків, студентів, та вояків, які мали на озброєнні 8 - 10 кулеметів та одну гармату на залізничній платформі.

Також надзвичайно складно і майже неможливо з точністю до однієї людини підрахувати втрати. Адже втрати складають і вбиті, і поранені і ті, що пропали безвісти. Кожний з підрозділів намагався винести вбитих та поранених з поля бою, і складно встановити втрати, зокрема вільного козацтва та української міліції, які розійшлися після бою по своїх селах. А втрати куреня "Смерті" взагалі невідомі.

За свідченнями учасників бою під Крутами, багато хто вцілів, а поранених та винесених з позицій убитих було аж три вагони (до 120 осіб). При більш детальному розгляді втрати українців під Крутами, в результаті бою були такі:

Студентська сотня:
забитих у бою - 10 - 12;
розстріляних - 27;
поранених - 30 - 35;
полонених - 7.
Разом: 74 - 81 вбитих, поранених та забитих студентів і гімназистів.

Юнацька школа:
забитих - 8 - 10;
поранених - 25 - 30.
Разом: 33 - 40 вбитих та поранених юнаків.

Втрати куреня "Смерті" певно досягали 20 - 25 вбитих та поранених вояків.

Більша частина українських підрозділів відійшла до місця збору та виїхала на потягах у напрямку Ніжина, зриваючи за собою залізницю. Вони ранком 30 січня прибули до Києва та продовжили боротьбу з червоними окупантами.

Розстріляні - це чота в складі 29 студентів та гімназистів, які стояла найближче до станції. Не маючи керівників та конкретних вказівок, ця чота пішла просто до Крут, де вже були більшовики. Звичайно, що вся вона й потрапила до полону. Також у полон потрапило і п'ятеро поранених під час багнетної атаки студентів та ще двоє студентів, яких захопили пізніше. Ці семеро були відправлені у шпиталь до Харкова, є інформація, що пізніше вони повернулися до Києва.

Після підрахунку втрат(біля 300 чол.) озвірілі окупанти розстріляли полонених студентів та гімназистів. Місцеві жителі згодом поховали всіх в одній могилі. Коли в березні родичі зайнялися перепохованням хлопців, там виявили 27 тіл.

Деякі дослідники вважають, що пов’язане з боєм під Крутами і село Літки Броварського району, де є могила-курган, де, як вважають, поховані крутяни.

Мешканці с.Літки з покоління в покоління передають спогади, про те, що наприкінці січня 1918 року до села увійшов невеликий загін молодих українських вояків. Мешканці охоче їх прийняли і розмістили по хатах, бо було зимно.

Є версія, що це були юнаки з першої сотні юнацької школи ім. Б. Хмельницького, залишилися прикривати відхід підрозділів до ешелонів. Можливо їх вважали полеглими. На жаль, ніде немає документальних свідчень про це.

”Найвірогідніше, в ніч з 29 на 30 січня вони вирушили пішки до Києва через Семиполки. 2 лютого у селі Літки юнаків, а їх, як вважають, було 24 вояки, наздогнали більшовицькі переслідувачі. Вояки чинили впертий опір, але сили були нерівні. В бою більшість юнаків загинула, а трьом, захопленим в полон, москалі відрубали голови. Мешканці села поховали героїв у могилі на околиці села, що має назву Дарниця. Радянська влада робила все, щоб вибити з пам’яті односельців спогади про бій у Літках і про загиблих юнаків. Але це їм не вдалося. Місцеві патріоти-сміливці неодноразово поновлювали могилу і хрест на ній, але більшовицькі вандали знову і знову нищили її. 1996 року зусиллями мешканців села було на могилі споруджено курган і освячено хрест. Правда, дата на хресті зазначена за старим стилем. Тут тепер щорічно відбуваються заходи по вшануванню полеглих. На жаль, людська пам’ять донесла до нас лише ім’я Гриця з Козельця та двох братів-кулеметників, а це лише крихти правди про цих українських героїв.”

Ймовірно тоді і виник міф про 300 загиблих «ворогів революції», бо “амбітний М.Муравйов прагнув показати своєму начальству власні особливі заслуги у боротьбі за нову владу й у донесеннях Головнокомандуючому військами по боротьбі з контрреволюцією на Півдні Росії В.Антонову-Овсієнку явно «прикрашав» жорстокість єдиного бою, який довелося дати більшовицьким військам на шляху до Києва, умисне завищував кількісну силу спротиву ворога, використовував у донесеннях навіть нісенітниці. «Після дводенного бою, — повідомляв він, — перша революційна армія Єгорова за підтримки другої армії Берзіна біля ст. Крути розбила контрреволюційні війська Ради, керовані самим Петлюрою. Петроградська червона гвардія, Виборзька і Московська гвардія винесли майже самі весь бій на своїх плечах. Петлюра під час бою пустив потяги з беззбройними солдатами з фронту назустріч революційним військам, які наступали, і відкрив по нещасних артилерійський вогонь. Війська Ради складались із батальйонів офіцерів, юнкерів і студентів, які, крім звірств, здійснених щодо солдатів, які поверталися з фронту, били сестер милосердя, що потрапили до їх рук. Іду на Київ. Селяни захоплено зустрічають революційні війська”.

Брехливість документа очевидна…

З усіх загиблих під Крутами студентів, зі спогадів та документів, встановили прізвища 21, часто без імен:

студенти Українського народного університету: сотник Омельченко, Володимир Наумович, Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сірик;

студенти Університету Святого Володимира: Володимир Шульгин, Олександр Попович, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андріїв;

гімназисти 2-ї Української Кирило-Мефодіївської гімназії: 6-й клас, 16-річні: Андрій Соколовський, Євген Тарнавський, Володимир Гнаткевич 7-й клас, 17-річні: Григорій Пипський, Іван Сорокевич 8-й клас, 18-річні: прапорщик Павло Кольченко, Микола Ганкевич.

“19 березня 1918 року на пошарпаний київський вокзал прибув вагон із 27 трунами. У них були тіла студентів, яких за півтора місяця до того розстріляли червоногвардійці полковника Михайла Муравйова на залізничній станції Крути, між Ніжином і Бахмачем на Чернігівщині. Хлопці мали потрощені черепи, виколоті очі, вибиті зуби. Декотрих родичі впізнали лише за одягом.”

Студентів поховали на Аскольдовій могилі. Тоді тут був один з київських некрополів, а нині це парк. Кладовище знищили у 1934 році. Саме тоді родичі та знайомі загиблих крутян таємно перезаховували їх. Тому достеменно невідомо кого і на яке кладовище перепоховали. Є дослідження, що ховали по кілька тіл в одній домовині. А написи на могилах складались тільки з імені та дат життя.

Пам’ятний знак на Аскольдовій могилі

Поховання крутянців на Замковій горі

Могила крутян на 21 ділянці Лук’янівського некрополя

Відомо тільки, що є поховання на Замковій горі, на Байковому кладовищі, а найбільше на Лук’янівському.

Найбільш відома могила на 21 ділянці Лук’янівського кладовища. Тут поховано 24 літнього Володимира Наумовича. Достеменно відомо, що в одній, з ним, домовині поховано Володимира Шульгіна та сотника Студенської сотні Омельченко.

Крути були й залишаються прикладом героїки і жертовності, прикладом того, як треба любити свою Батьківщину. Без примусу, будь-якої винагороди віддавати все, навіть життя, за рідний край, свій народ. В ідейно-духовному аспекті укра¬їнські хлопці стали живим прикладом майбутнім борцям за Українську державу.

«Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-"большевицька" грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам'ятає, що в цей час злочинно бути байдужим… Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували — Українській державі! Записуйтесь до «Куреня Січових Стрільців», який формується з студентів Університету св. Володимира та Українського Народного Університету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин, для піднесення культурно-національної свідомості та відваги…"

(із звернення «До українського студентства»:«Нова Рада» від 11 січня 1918 р.)

Сьогодні ж, віддаючи шану безсмер¬тному подвигу крутівських героїв потрібно пам’ятати: Sі vіs pacem, para bellum! (Хочеш миру, готуйся до війни).

Література:

1. Чи засвоїли ми урок Крут? Або Роздуми про міфи і правду трагічної сторінки нашої історії. Сергій ЛИТВИН Газета "Народна Армія" 2006.03.11.

2. І справжні, не фальшиві фарби»? Крути: спроба історичної інтерпретації. Валерій СОЛДАТЕНКО(доктор історичних наук).Дзеркало тижня № 3 (582) 28 січня — 3 лютого 2006.

3. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 - березень 1918). Тинченко ЯРОСЛАВ. - Київ-Львів, 1996.

4. Правда про бій під Крутами. УЛЯНИЧ Володимир Іванович. Журнал "Воєнна історія" #1 (37) за 2008 рік/