Створення ОУН :: Товариство учасників бойових дій "Спас-Україна"

Створення ОУН

3.2.2010

Після розшматування (під час Визвольних Змагань 1917-1922 рр.) і окупації України європейськими державами і більшовицькою Росією вогонь вільного козацького духу не згас , він запалав з новою силою, надихаючи українців на героїчну, беспрецедентно патріотичну боротьбу за свою землю.

29 січня – 3 лютого 1929 р. відбувся Перший Конгрес Українських Націоналістів, де було утворено єдину, революційно-підпільну українську націоналістичну організацію — Організацію Українських Націоналістів, яка згодом, не зважаючи на розбіжності в бачені шляхів боротьби за вільну Україну, вистояла і створила УПА, визнану потім західними істориками кращим партизанським рухом Другої світової війни. Українські повстанці змогли понад 10 років протистояти військовим машинам двох найпотужніших за всю історію людства тоталітарних імперій - нацистської Німеччини та більшовицької Росії. Знаменитий французький Президент генерал де Голь сказав: "Якби я мав таку армію, яку має ОУН, німецький чобіт не топтав би французької землі".

В цьому величезну роль відіграв досвід Визвольних Змагань 1917-1922 рр.

Сотенний УПА Мирослав Симчич писав - "Ми виросли на книжці Юрія Горліса-Горського, УПА вийшло з досвіду Східної України". Нагадуємо, що тоді найбільший опір був саме на сході, та в центрі України, за що пізніше саме на схід та центр було накинуто всю московську лють у вигляді десятків мільйонів закатованих, винищених голодом, сибірським холодом та більшовицькими кулями нащадків вільного козацького духу.

Перші загони УПА(бульбівської) з’явились ще у серпні 1941р., на Волині(Поліська Січ).

Цьому передував Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. , в тексті якого було сказано - «волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України», який засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними грудьми перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України.

Цю радісну вістку понесли на Східну Україну 6 тисяч бандерівців, розділені на три похідні групи, які повсюди творили українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший з них був на Дніпропетровщині - 5 тисяч осіб, Кіровоградщині - 1100, на Донбасі і в Криму(з 6 тисяч похідної групи на схід загинуло понад 4 тисячі, але своє завдання вони виконали - підняли народ на боротьбу проти Гітлера і Сталіна).

Довідавшись про Акт проголошення самостійності України, Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери.

5 липня 1941 р., на ультиматум Гітлера - відкликати Акт Відновлення Української Держави, Провідник ОУН Степан Бандера, прем'єр уряду Ярослав Стецько і голова УНК Володимир Гербовий дали гідну відсіч і мужньо встояли, не похитнулися, поневіряючись у концтаборі Заксенгавзен(згодом в Освєнцимі у Бандери було вбито рідних братів Олексу і Василя). У ті ж самі дні, коли гестапо вивезло Степана до Берліна, у Києві КГБ розстріляло його батька і вивезло до Сибіру трьох сестер Марту, Володимиру і Оксану, спрацювали як кажуть синхронно, бо і нацисти і комуністи, а також польські шовіністи боялись відновлення України. Але це боротьбу не спинило. В Україні вже визріла зовсім нова ситуація: «українське населення, яке на початку вітало вермахт як визволителів, поступово змінило своє ставлення. Політична воля стала поступово набирати силу на всіх землях України». «Все сильніше проявляється прагнення до незалежності, а також рішучість звільнитися від німецького впливу... Стремління до самостійності України стає щораз більш виразним», говориться у донесенні фон Курбієра, командира 213-ї дивізії безпеки за 27 серпня 1941 року.

Ще деякі нацистські повідомлення:

Таємне! Звіт про події в Україні, 4.164. Осідок: Київ. "Захоплені друковані матеріяли та зізнання заарештованих в міжчасі різних людей Бандери доказують ще раз, що є неможливим притягнути членів організації Бандери до якоїсь позитивної співпраці /з німецькими чинниками/. Залишається тільки вирішений шлях безпощадного винищення тієї організації".

Січень 1942 р., повідомлення ч. 9. "В липні 1941 р. у розповсюдженій відозві українського лейтенанта Легенди був заклик організувати українську збройну силу. Для цього належить захоплену зброю совєтської армії не здавати німцям, але магазинувати для тієї заплянованої української армії. Згідно з цими дорученнями, ОУН діє до сьогодні".

Повідомлення ч. 26. 23.10.1942 р. "Організація Бандери зайняла явно бойове становище проти Німеччини і змагає всіма засобами, включно зі збройною боротьбою, до відновлення самостійності України".

А цей документ:

Айнзацкомандо С/5 СБ і СД.-О. У. 25.11.1941.- Команда - Денний Наказ ч. 12432/41. Г.Р.С. До станиць: Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця. Відносно: Організація Бандери. "Стверджено поза всяким сумнівом, що організація Бандери приготовляє повстання в Райхскомісаріяті /України/ з метою встановлення самостійної української держави. Всі члени Оганізації Бандери мають бути негайно заарештовані і після строгих допитів зліквідовані в таємниці під претекстом грабежів".

згодом відіграв(випадково непомічений радянською делегацією у поданих нею ж документах) важливу роль на нюрнберзькому процесі, де ОУН-УПА була визнана цивілізованим світом як воююча проти Німеччини сторона. Обвинувачення зініційоване СРСР було відхилено. Трибунал назвав бездоказовими деякі покази окремих німецьких офіцерів (які перед цим знаходились під наглядом НКВД), відмовивши у видачі СРСР інтернованих націоналістів, тому що «их документы подтверждают, что ОУН и УПА боролись против фашизма». Совєтам, навіть, тоді не допоміг захоплений архів "восточного министерства" Розенберга, документи з якого ними і досі не опубліковано. Зрозуміло чому.

Був у них на цьому процесі ще один «прокол». Вони намагались «повесить» на німців(так саме як «вішали» злочини катів з НКВД-МГБ на ОУН-УПА) масові розстріли полонених польських офіцерів у Катині, під Харковом і т.д. Але Герінг за допомогою свого адвоката легко це спростував і їх довелося совєтам швиденько прибрати.

Навіть зараз вони та їх польські агенти продовжують свої фальшування. Наприклад, фото з так званим «бандеровским віночком» нібито улюбленим «развлечением» «бандеровцев», як одне з «135 пыток и истязаний, которые применяли террористы ОУН-УПА к польскому населению Восточных кресив» (Олександр Корман , 1999 рік , польська газета Na Rubiezy , а у листопаді 2007 року, після святкування 65-річча УПА текст передрукував сайт газети «Коммунист»), «по мотивам» якого польський скульптор Маріан Конечний ще й зробив 5-ти метровий пам’ятник. Насправді це фото (дітей закатованих 32-х річною циганкою 12 грудня 1923 року) було надруковано у 1928 році в статті «Маниакально депресивный психоз в судовой казуистике.», коли УПА ще не було створене.

Це фото ще й «лепят» на обкладинки книг про «зверства» УПА. Також стосовно відомого фото «Тела евреев – узников концлагеря «Клоога» (Эстония), расстрелянных перед приходом Красной армии». На сайті «rusarchives.ru» у розділі «победа» зазначено що «оригиналы этих фотографий» нібито знаходяться в «Яд ва Шем» «(музее Катастрофы) в Иерусалиме и доступны для обозрения». На офіційний запит до цього музею від сайту «Гулаг» була отримана відповідь, що цього фото в архіві «Яд ва Шем» немає. Й пан Йицхак відповів:

— ЭТО ФОТОГРАФИЯ СОЛОВКОВ, ВЫДАВАЕМАЯ РУССКО-СОВЕТСКИМИ ЛЮДОЕДАМИ ЗА ФОТОГРАФИЮ КОНЦЛАГЕРЯ КЛООГИ!

Сталінські кати ще намагаються когось засуджувати, коли у самих руки по лікоть в крові.

Що до національностей, відомо що в УПА було кілька національних формувань – польських, естонських, литовських, грузинських, російських, узбекських, азербайджанських та ін.(в деяких регіонах, за свідченням керівників червоних партизан, число не українців у складі УПА сягало 40%-50%!). Наприклад, у серпні 1943 р. зафіксовано:

національний підрозділ УПА (грузіни, росіяни, узбеки) разгромив загон німців-карателів біля м.Іква у Млинівському р-ні Рівенської обл.(60 німців вбито);

національний підрозділ УПА (азербайджанці) розгромив німців в Гощанському р-ні Рівенськоїй обл.

УПА налічувала понад 100 тисяч повстанців, серед яких, доречі, також було багато в минулому офіцерів червоної армії (наприклад, такі як полтавчанин Дмитро Карпенко-«Яструб»), які навчали повстанців військовій справі. Масовий збройний опір не давав можливості німцям вивозити молодь до Німеччини, а також боронив населення від польського і більшовицького терору. 22 червня 1944 p. Берія і Жуков підписали сатанинський план про вивезення з рідних земель всіх українців, тобто цілковите знищення України. І тут бандерівці дали окупантам таку школу, що після неї більшовики не тільки українців, а й грузинів, вірменів, литовців, євреїв, казахів, узбеків та інших ще довгі роки називали бандерівцями.

Післявоєнний розподіл кордонів приніс Україні ще одну біду. Москва продала комуністичній Польщі 19 тисяч кв. км споконвічної української території з півторамільйонним населенням. Почалося насильне вивезення українців з рідних земель, яке супроводжувалося неймовірним польським терором. В обороні Закерзоння стало біля 5 тисяч бандерівців, які два роки (!) чинили такий опір, що Москва, Польща і Чехія у 1947 р. виставила проти них понад 20 тисяч війська з танками і літаками. Навіть поляки почали у пресі відзначати неймовірний героїзм бандерівців і унікальне мистецтво ведення бою.

Бачачи, що місцеве населення активно підтримує УПА, більшовики пішли на страшний підступ. Підготували 156 спецгруп лжебандерівців, кількістно 1783 чоловік:

«Совершенно секретно.

Наркому внутренних дел СССР Л. Берии.

26.07.1945 г. №8/156451.

Сообщение

об организации и результатах работы специальных групп для борьбы с оуновским бандитизмом в западных областях Украины.

Часть бандитов УПА, которые явились с повинной, используют сначала как отдельных агентов-боевиков, а позднее в боевых группах особого назначения, названных нами специальными группами.

В тех случаях, когда агент-боевик, который влился в банду или в подполье ОУН, не имел возможности физического уничтожения или захвата руководителя-главаря, его заданием была компрометация главаря банды или местного подполья для усиления и активизации разложения банды или местной организации ОУН.

Комплектование спецгрупп при оперативных группах НКВД УССР проводилось по принципу подбора агентов-боевиков, которые были проверены на исполнении заданий ликвидации оуновского бандитизма (в том числе убийств населения, которое сочувствовало ОУН-УПА).

В Ровенской и Волынской областях в состав специальных групп вливались также бывшие партизаны-колпаковцы, хорошо знакомые с местными условиями, которые имели большой опыт борьбы с оуновским бандитизмом.

По своему внешнему виду и вооружению, знанию местных бытовых особенностей, языка и конспиративному способу действий личный состав специальных групп ничем не отличался от бандитов УПА, что вводило в заблуждение аппарат живой связи и главарей УПА и оуновского подполья.

В случаях угрозы расшифровки или невозможности осуществления захвата определенных планом главарей ОУН-УПА участники спецгрупп уничтожают последних, к тому же во многих случаях создают такое впечатление в оуновской среде и среди населения, что уничтожение руководителей ОУН-УПА осуществлено бандитами СБ (Служба безопасности ОУН. — Авт. ).

В состав каждой спецгруппы входит от 3 до 50 и больше лиц, которые в зависимости от легенды и задания представляют собой особую «свиту» вымышленного бандитского руководителя.

По состоянию на 20 июня 1945 г. всего в западных областях Украины действует 156 спецгрупп с общим количеством участников в них — 1783 человека.

Нарком внутренних дел УССР — Рясный».

Ці озвірілі бандити в жахливий спосіб грабували, мордували і вбивали невинних людей, видаючи себе за воїнів УПА (див."Сповідь чекіста"). Наприклад, стосовно вже 1949 року:

«Совершенно секретно.

Военный прокурор войск МВД Украинского округа

15 февраля 1949 г.

№ 4/00134

Секретарю ЦК КПБ Украины тов. Н.С. Хрущеву.

Докладная записка

о фактах грубого нарушения советской законности в деятельности так называемых спецгрупп МГБ.

Министерством госбезопасности Украинской ССР и его управлениями в западных областях Украины в целях выявления вражеского, украинско-националистического подполья, широко применяются так называемые спецгруппы, действующие под видом бандитов УПА.

Этот весьма острый метод оперативной работы, если бы он применялся умело, несомненно, способствовал бы скорейшему выкорчевыванию остатков бандитского подполья.

Однако, как показывают факты, грубо провокационная и неумная работа ряда спецгрупп и допускаемые их участниками произвол и насилие над местным населением не только не облегчают борьбу, но, наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности.

Например:

1. В марте 1948 г. спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ «Крылатым», дважды посещала дом жителя с. Грыцькы Дубовицкого р-на Ровенской обл. Паламарчук Г.С., 62 лет, и, выдавая себя за бандитов УПА, жестоко истязала его и двух его дочерей, обвиняя их в том, что якобы они «выдавали органам МГБ украинских людей».

На основании полученных таким провокационным путем «материалов» они были арестованы, причем, как заявили арестованные, сотрудники отдела МГБ во время допросов их также били и требовали, чтобы они дали показания о связи с бандитами.

2. В ночь на 22 июля 1948 г. спецгруппой был уведен в лес житель с. Ридкив Михальчук С.В., инвалид Отечественной войны. В лесу он был подвергнут допросу, во время которого его связывали, подвешивали и тяжко избивали, добиваясь таким путем показаний о связи с бандитами.

3. В ночь на 23 июля 1948 г. этой же спецгруппой из с. Подвысоцкое была уведена в лес гр-ка Репницкая Н.Я., рожд. 1931 г. В лесу она была подвергнута пыткам. Участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами,…, а затем поочередно изнасиловали. В беспомощном состоянии она была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении.

Не располагая достаточными материалами, так называемые спецгруппы МГБ действуют вслепую, в результате чего жертвой их произвола часто являются лица, непричастные к украинскому бандитскому националистическому подполью. Наряду с этим следует сказать, что этот метод работы органов МГБ хорошо известен оуновскому подполью. Не являются также секретом подобные «операционные комбинации» и для тех лиц, над которыми участники спецгрупп чинили насилие.

Подобные факты из деятельности спецгрупп МГБ, к сожалению, далеко не единичны и, как показывает следственная практика, если в отдельных случаях спецгруппам путем насилия и запугивания, все же удается получить «признательные показания» от отдельных лиц о связи их с бандитским подпольем, то добросовестное и проведенное в соответствии с требованиями закона расследование неизбежно вскрывает провокационную природу этих «признательных показаний», а освобождение из тюрьмы арестованных по материалам спецгрупп влечет за собой дискредитацию советской законности, органов МГБ и возможность использования каждого случая провокаций во вражеских, антисоветских целях украинскими националистами.

Выступая в роли бандитов УПА, участники спецбоевок МГБ занимаются антисоветской пропагандой и агитацией, идут по линии искусственного провокационного создания антисоветского националистического подполья. Кто может поручиться, что обработанные таким провокационным путем лица не уйдут из-под контроля органов МГБ и не совершат террористический акт.

Например: в ночь на 18 сентября 1948 г. в с. Ставкы Ровенского района участниками антисоветской националистической организации был разоружен боец самоохороны Ковалишин и совершен террористический акт над жительницей Кучинец Л.Ф., являвшейся секретной сотрудницей МГБ. Организаторами данной националистической группы и организаторами убийства гр-ки Кучинец являлись секретные сотрудники Ровенского РО МГБ.

Грабежи, как и другие нарушения советской законности оправдываются также оперативными соображениями и не только рядовыми работниками МГБ, но и самим министром тов. Савченко, который в беседе со мной заявил: «Нельзя боевки посылать в лес с консервами. Их сразу же расшифруют». Таким образом, грабежи местного населения спецбоевиками рассматривают как неизбежное зло.

Органы МГБ под руководством партии проводят огромную работу по выкорчевыванию остатков украинско-националистического бандитского подполья, в борьбе с которым хороши все средства и нужны хитрость и изворотливость. Но нарушения партийных и советских законов недопустимо, на что Вы, Никита Сергеевич, неоднократно указывали.

Военный прокурор войск МВД Украинского округа полковник юстиции Кошарский».

За совєтськими (перебільшеними) даними тільки в 1944-1945 рр. загинуло 56 000 «бандеровцев», а 108 000 було заарештовано.

Після загибелі (в облозі НКВД) Романа Шухевича(Чупринки)(історики до цих пір безрезультатно шукають його могилу) УПА вже завершує своє існування як єдине військове формування, але окремі його загони продовжують боротьбу до травня 1954 р.(1955 р.), коли було захвачено в полон нового головнокомандувача полковника Василя Кука-Коваля(раніше він очолював структури ОУН-Б на Дніпропетровщині, яка за данними НКВД, налічувала понад 5 тисяч осіб). Та й після цього боротьба не припинялась, останній партизан Ілько Оберишин «вийшов з лісу» в 1991 р.

Вільний козацький дух не скорився навіть в концтаборах ГУЛАГу, де більшість складали саме українці.

„Для всего этого движения они всюду сделали очень много, да и они сдвинули воз. Дубовский этап привез к нам бациллу бунта. Молодые, сильные ребята, взятые просто с партизанской тропы, они… рассмотрели, ужаснулись этой спячкой рабства — и потянулись к ножу“ (А.Солженицын: Архипелаг ГУЛАГ).

В наслідок цієї хвилі повстань(у таборах Сибіру і Середньої Азії) відбулось суттєве пом’якшення режиму, припинення терору до політв’язнів з боку «уголовников» , міжнародний розголос, пробудження людської гідності у затероризованих режимом «зеків».

Перші відомі збройні сутички з лагерною охороною відбулись в :

Казахстані - «Кенгирское восстание — восстание заключенных Степного лагеря (Степлага) в лагпункте Кенгир под Джезказганом (Казахстан) 16 мая — 26 июня 1954 г. В восстании приняли участие ок. 8 тысяч заключенных, большинство из них — осужденные по политическим статьям украинцы (также русские, прибалты, евреи, беларусы и др.; всего в Степлаге содержалось украинцев 46% — 9596 человек, среди которых было много бывших членов ОУН и бойцов УПА, «лесных братьев» из Прибалтики 22,4% — 4637 человек, русских 12,8% — 2661 человек»

У книзі Володимира Караташа „На барикадах Кенгіра” наведено повний склад:

"Информация о национальном составе "Степлага"
Совершенно секретно 10.06.1954 г.
Всего удерживается заключенных 20 698. Из них мужчин - 16 677, женщин - 4 021.
За национальностью:
Украинцев - 9 596; Русских - 2 661; Белорусов - 878; Азербайджанцев - 108; Грузин - 132; Армян - 154; Туркменов - 76; Узбеков - 204; Таджиков - 54; Казахов - 291; Киргизов - 50; Литовцев - 2 690; Латвийцев - 1 074; Эстонцев - 873; Татар - 127; Башкиров - 9; Удмуртов - 20; Чеченцев - 124; Ингушей - 56; Евреев - 174; Молдаван - 208; Финнов и карельцев - 16; Немцев - 359; Поляков - 379; Румын - 24; Иранцев - 18; Афганцев - 8; Монголов - 2; Китайцев - 55; Японцев - 30; Корейцев - 52; Греков - 21; Турков - 8; других - 167. Осужденных на 25 лет - 7 784. Осужденных от 15 до 20 лет - 3 044. Осужденных от 10 до 15 лет - 9 441".

Норильське повстання (ГорЛАГ, літо 1953р.), в якому утримувались найбойовитіші «політзекі»: бандерівці, литовські «зелені брати», власовці, а також радянські офіцери й солдати(згадується і румунський майор), які потрапили туди за надуманими обвинуваченнями. Повстання було добре організовано – в один час всі шість таборів, які знаходились в Норильську на відстані 10-15 кілометрів один від одного, піднялися хвилею непокори. Керував повстанням молодий буковинець Євген Грицяк.

Повстання в Екібастузському таборі в січні 1952 р., де, доречі, сексотсвував А.Солженіцин(агент Вєтров). Ось, наприклад, що пише Семен Бадаш «Открытое письмо Солженицыну» :

«Вы, Александр Исаевич, только догадывались о существовании нелегального многонационального лагерного Совета зэков. Вы писали: «Очевидно, появился и объединенный консультативный орган — так сказать Совет национальностей» («АГ», часть 5-ая, стр. 251). А Совет был, и действительно многонациональный.

От евреев в него был приглашен я, а инициаторами и руководителями были авторитетные у бандеровцев братья Ткачуки. Вы, Александр Исаевич, выражали удивление, как точно узнавались стукачи. А ларчик открывался просто…

Но стукачей убивали не сразу. Сначала каждый стукач вызывался на Совет, и если раскаивался, то за ним устанавливалось наблюдение. И если оказывалось, что он продолжает ходить к «куму», то тогда Совет принимал решение о его ликвидации. (Решение считалась принятым только при единогласном утверждении всеми членами Совета). Ненависть к стукачам была такой сильной, что в исполнителях приговоров недостатка не было — особенно среди западноукраинского молодняка.

В «АГ» Вы, Александр Исаевич, ничего не сказали о национальной принадлежности этих стукачей. В большинстве они были русскими или прибалтами. Ни одного стукача из бандеровцев не было.

Подозреваемых в этих убийствах сажали во внутрилагерную тюрьму (БУР) — в одну общую камеру, а в другой камере содержали стукачей, сбежавших из зоны из боязни расправы. 21 января 1952 года начальник режима Мачаховский открыл в БУРе эти две камеры, и стукачи начали избивать предполагаемых убийц, требуя назвать вдохновителей и организаторов убийств. Возвращавшиеся с работы колонны зэков, услышав крики о помощи, чтобы помочь избиваемым, по команде руководителей-бандеровцев начали осаду БУРа. Стали ломать забор, окружавший БУР. В этом участвовали в основном бандеровцы, и к ним присоединилось небольшое число зэков других национальностей. В «АГ» это опущено, ибо Вы постоянно принижаете роль бандеровцев (Вы также неверно именуете их «бендеровцами»), хотя их в лагере было около 70 процентов, и именно они, а не русские, как Вам бы хотелось, были основной силой. Вы осаду БУРа и открытие перекрестного огня по зоне с четырех угловых вышек перенесли на 22-е января, чтобы совместить эту дату с Кровавым Воскресеньем. Но все зэки Экибастуза помнят дату 21-го января, ибо это был день смерти Ленина…

…Организаторами Совета были братья Ткачуки, Николай и Петр, оба из Черновиц. В Совет входили еще три бандеровца: Сергей Кравчук с Ровенщины, Степан Процив и Владимир Матьяс со Львовщины. От русских в Совете были Анатолий Гусев и армейский офицер, бывший Герой Советского Союза, Иван Кузнецов. От прибалтов — латыш Рудзитис и литовец Виктор Цурлонис, от кавказцев — армянин Арутюнян и от среднеазиатов — узбек Ахмед Башкетов.»

І не треба думати, що сьогодні історія ОУН – УПА навмисно перекручується нащадками катів тільки з-за того, щоб уникнути покарання за ті злочини.

Вони це роблять, щоб люди не знали за що саме воювало УПА, який світогляд відстоювало, який Лад (про який дуже ємно викладено, наприклад, у резолюціях Третьої Конференції ОУН(б) 17-21 лютого 1943 р., а також Третього надзвичайного збору ОУН(б) у серпні 1943р.)

«Українська Повстанча Армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах, — це єдиний лад, який дасть справедливу розв'язку національного і соціального питання в цілому світі.

УПА бореться проти імперіалістів і імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи, Тому УПА бореться проти СССР і проти німецької „нової Європи".

"Наші цілі здобудемо, вийшовши поза межі України та зв'язавши нашу боротьбу за УССД з боротьбою інших поневолених або загрожених імперіялізмами народів, зокрема народів Сходу, Прибалтики й Балканів, пропагуючи й реалізуючи наше гасло волі народам і людині й права кожного народу на самостійницькі національні держави та протиставитись реакційним концепціям і планам імперіалістів".

Це непримиренна боротьба не скорених духом людей з будь-якими імперіалістами-пригноблювачами, за вільний спосіб життя.

Використані джерела:

П.Мірчук «НАРИС ІСТОРІЇ ОУН»1 том: 1920-1939(http://chtyvo.org.ua/authors/Mirchuk)
В.Сергійчук «НАША КРОВ — НА СВОЇЙ ЗЕМЛІ»( http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/nasha_krov_1.html)
С.Грабовський «Небанальні істини історії або Дещо з історії ОУН та УПА» (http://dobrovol.org/toread/41/)
Т. Гунчак «ОУН—ПОМІЖ КОЛЯБОРАЦІОНІЗМОМ І РЕЗИСТАНСОМ ПРОТИ НАЦИСТСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ» (http://www.anvsu.org.ua/index.files/Articles/Gunchak01.htm)
Історія Української Повстанської Армії(http://www.sonyah.narod.ru/upahistory.html)
Правдивая история ОУН УПА. Легенда сопротивления, "Армия безсмертных"(http://topsecretz.net/blog/histori/52.html)
Чудеса пропаганды, как преступник становится освободителем. (http://topsecretz.net/blog/politiks/110.html)
Феномен бандерофобии в русском сознании(http://obkom.net.ua/articles/2007-04/13.1641.shtml)
Ярослав Тинченко «Дни независимости в ГУЛАГе» (http://subscribe.ru/archive/history.netrad/200904/14001412.html)
Семен Бадаш «Открытое письмо Солженицыну»( http://ldn-knigi.lib.ru/JUDAICA/Badash-Solg.htm)
За що боролася УПА? (http://www.users.bit.te.ua/studio/upa/whatuk.htm)
http://newzz.in.ua/histori/1148837888-agitacija-i-propaganda-upa-originalni-skani-z.html
http://cun.org.ua/ukr/images/reg0002.JPG