У статті Український традиціоналізм. Філософія та ідеологія. ми торкнулися такої важливої складової традиційного світогляду, як розуміння циклічності життя людства. Саме виходячи з цього розуміння Традиція відкриває причини появи людського суспільства та передбачає його подальшу долю.

Ієрархія традиційного світу виникла, як духовна реакція на закінчення Золотого Віку. Кількість людей, що відпала від божественної гармонії Золотого Віку досягла певної межі, і людство вимушене було створити суспільство, яке відображало духовну ієрархію: найбільш духовні люди підтягували інших до свого рівня, повертали всіх в стан Золотого Віку. Проте з плином епох деградувала сама ієрархія. Під час останньої епохи циклу – Калі-Юги (Темного, Залізного Віку), яка триває зараз, ієрархія людського суспільства остаточно втратила свій первинний духовний зміст. Індуїсти говорять про регресію каст, коли на вершину ієрархії з кожною епохою приходять все нижчі касти. І кульмінацією Калі-Юги буде не просто масове зникнення духовності, але поява анти-духовності та анти-духовної  ієрархії.

Класик традиціоналізму Рене Генон у книзі «Панування кількості і ознаки часу» («Le r?gne de la quantit? et les signes des temps», 1945) ввів поняття «контрініціації» та «контртрадиції», звертаючи увагу на існування організованих груп, які системно діють в напрямку руйнування традиційного світу.

Рене Генон визначав ціль контртрадиційних сил як одночасну зміну мислення суспільних формацій та знищення всіх традиційних інститутів, кінцевим результатом чого повинно стати встановлення ієрархії, протилежної традиційній. Саме спотворення мислення є основним видом контртрадиційної руйнівної діяльності.

Юліус Евола, говорячи про таємну війну проти Традиції, звертав увагу на тактику підробок,  коли не до кінця усвідомлене людське бажання повернення до Традиції переводиться в русло виключно зовнішніх проявів, пережитків та неважливих звичаїв, без розуміння духу і вічних цінностей Традиції.

Зараз, спостерігаючи за неприкритими вже діями сил контртрадиції, можна отримати фактичне підтвердження думок класиків. Основою є проштовхування тотальної зміни мислення: все, що не вписується в картину «прогресивного світу» та креативної культури, оголошується архаїчним, ретроградним, печерним, таким що заважає будувати «світле майбутнє», а тому має бути знищеним або хоча б «відміненим» і «позбавленим платформи».

Та не дивлячись на посилення «репресивної толерантності», залишаються люди з потягом до Традиції, і саме для них використовується тактика підробок, коли Традиція підміняється псевдо-фольклором та псевдо-культурою. В наші часи в Україні, хочемо ми цього чи ні, за яскравими натхненниками, послідовниками та жертвами цього явища  закріпилися такі імена, як «галушники», «шароварники», «лампасники» тощо.

Історик Огюстен Кошен на початку 20 століття, вивчаючи історію французької революції,  розробив концепцію «малого народу» - інтелектуальної «еліти» лівих сил, «філософів», клубних активістів, які узурпувавши і монополізувавши висловлення волі народу, створили видимість перепрограмування культурної матриці Франції. На сьогоднішній день такий «малий народ» є не лише в більшості країн умовного Заходу, він вже діє на глобальному рівні, намагаючись перепрограмувати культурну матрицю всього людства. З часів Кошена і Генона ліві значно зміцнили свої позиції, тому вже не бояться проголошувати плани і ідеї, які донедавна камуфлювалися під конспірологію. Для прикладу, інформаційний ресурс Джорджа Сороса у березні 2020 року опублікував статтю під назвою «Короновірусна криза показує, що час відміняти родину».  Тобто боротьба з Традицією давно вийшла за межі таємних товариств і марксистських гуртків та загрожує вже найдавнішим основам людського суспільства.

Про роль марксистів, неомарксистів та Сороса у справах контртрадиції доведеться написати окремі статті, оскільки це дуже об’ємна і важлива тема. Зазначимо лише, що проголошений марксистами всіх мастей матеріалізм – всього лише тимчасова фаза для відключення максимальної кількості населення від традиційної духовності, а потім з’явиться нова «релігія» та ієрархія зі знаком «-».

В зв’язку з цим не можна не згадати один показовий випадок, пов’язаний з неомарксистами, який ідеально іллюструє ще одну зазначену Геноном ціль сил контртрадиції – перевертання символів:

Англійські «прогресивні» діячі склали петицію. «Петиція вказує, що зображення святого Михаїла, який стоїть на Сатані, нагадує вбивство Джорджа Флойда… Учасники кампанії закликають змінити дизайн однієї з найвищих британських нагород, що надається особисто королевою, оскільки, за їхніми словами, орден містить зображення білого ангела, що стоїть на шиї закованого чорношкірого чоловіка». – пише The Guardian. Абсурд, маячня? Ні, сувора реальність. Легко передбачити і появу подальших ознак часу, коли всі прогресивні країни введуть нагороду імені великомученика та культового персонажа нової «релігії»:

Говорячи про контртрадицію, Рене Генон  згадував в першу чергу про хибну духовність, своєрідну псевдорелігію з відповідними езотеричними віруваннями і практиками. Фактично мова йде про форми сатанізму. Генон говорить про походження контрініціації з джерела «нелюдського» елементу у нашому світі, проте зауважує: «але вона походить з нього через виродження, що доходить своєї межі, тобто до того «перевертання», яке складає, власне кажучи, «сатанізм».» («Le r?gne de la quantit? et les signes des temps», 1945).
Посилаючись на пов’язані з сакральною географією авраамічні міфи про падіння янголів, Генон заявляє про існування певних окультних центрів контртрадиції та контрініціації, так званих «веж Сатани».
Перша відома західній публіці згадка про «вежі Сатани» з’явилася у книзі Уільяма Сібрука «Пригоди в Аравії», написаній у 1929 році: «Позаду, увінчана ще одним високим шпилем, виднілася біла загострена вежа, схожа на точку, залишену гострим олівцем, з якої виходили промені світла настільки сліпучого, що від нього боліли очі. Її вигляд викликав у мене тремтіння захопленої цікавості, оскільки, якою б не було її призначення, я не мав і тіні сумніву в тому, що я бачу одну з „веж Шайтана“, один з цих казкових маяків, про які йдеться у перських, арабських та курдських казках та легендах.

Сібрук у своїй книзі переказує близькосхідну легенду про Сім Веж Шайтана, почуту ним в Іраку. Місцеві жителі впевнені, що неподалік міста Мосул у горах, у місці проживання курдів-єзидів, знаходиться одна з «веж» - святилище Лалеш, під ним, у колосальній печері з підземною річкою, дияволопоклонники-єзиди нібито проводять окультні ритуали, у тому числі жертвопринесення. За легендою сім янголів, що відвернулися від Бога, були скинуті на землю і ув’язнені у підземних порожнинах до кінця часів. Над місцями їх падіння й були збудовані «вежі» - культові споруди сатаністів, що готують прихід Антихриста.

Рене Генон у 1935 році написав рецензію на книгу Сібрука для журнала «Вуаль Ісіди», підтвердивши значення святилища Лалеш як головної і центральної «вежі», і в подальшому згадував про розташування інших шести «веж Сатани» у особистій переписці: «Вони розташовані у формі дуги, що обводить Європу на деякій відстані: одна знаходиться в районі Нігеру, про яку вже за часів стародавніх єгиптян говорили, що звідти приходять найстрашніші чаклуни; друга – у Судані, у гірському районі, населеному «лікантропами», третя і четверта знаходяться в Малій Азії – одна в Сирії, інша в Месопотамії [на схід від іракського міста Мосул]; п'ята – у Туркестані; а дві останні повинні бути розташовані ще на північ, ближче до Уралу або в західній частині Сибіру, але я повинен зізнатися, що до теперішнього часу мені не вдалося з'ясувати їх точного географічного розташування». На що таємничий адресат Генона під ініціалами Ж.К. (J.C.) відповідає, що сибірська вежа має бути розташована в басейні річки Обі, оскільки, за його твердженням, «річка Обь географічно має таку форму, яка є опорою постійної активності для певної категорії демонів».

Багатьох дослідників захопила ця тема, і вони почали шукати реальні об’єкти, які можуть бути легендарними «вежами»:

Здавалося б у чому актуальність цього міфу? Це питання відпадає, якщо звернути увагу на місцезнаходження трьох близькосхідних «веж»: Сирія, Ірак і Афганістан. Калаат-аль-Кахф знаходиться в одному з місць компактного проживання алавітів (до цієї секти належить сумнозвісний Башар Асад) неподалік від Тартуса (в порту якого за дивним збігом розташована російська військова база). Лалеш знаходиться біля Мосула, який був іракською «столицею» ІДІЛ з 2014 по 2017 рік, і звільнення якого потребувало 9 місяців кровопролитних боїв. Шахрі-Голгола («місто криків» на фарсі) – можливе місцезнаходження третьої «вежі» менше ніж за 200 км на північний захід від Кабула, саме тут таліби підривали старовинні буддійські статуї.

Також звертає на себе увагу те, що найбільша кількість «веж Сатани» розташована на території сучасної Росії – на Уралі і в Сибіру. У світлі цього регулярні поїздки Путіна з Шойгу у Сибір, які за словами Путіна стали частиною його життя, набувають нового змісту, як і сирійська військова авантюра. Те, що для Путіна Сирія має ще й релігійне значення, підтверджує його візит 7 січня 2020 року на православне Різдво в Дамаск, де він відвідав не лише православну церкву Святої Діви Марії, а й мечеть Омейядів — одну з найбільших та найстаріших мечетей у світі, де мусульманами зберігаються мощі Іоанна Хрестителя.

Тут варто звернути увагу на те, що єзидів можна вважати сатаністами у повному сенсі цього слова, вони поклоняються янголу-деміургу Азазілу (Азазель (згаданий навіть Булгаковим у «Майстрі і Маргариті»), Азаель або Самаель – тобто Сатана в талмудичній літературі), якому Бог начебто віддав під управління створений світ -  Князю Світу цього. Алавіти також вважаються серед радикальних мусульман дияволопоклонниками бо окремі положення їх вчення співпадають з космогонією єзидів. Показовим моментом було використання алавітами портретів Башара Асада під час мусульманських обрядів. Як тут не згадати «ікони» Путіна і Сталіна, а також головний храм російської армії переповнений радянською символікою:

В цьому немає нічого дивного, адже РПЦ була створена Сталіним у 1943 році і сама по собі є підробкою та елементом російського сатанізму. Російський клон марксизму більшовизм просто переповнений окультними та псевдорелігійними символами (мавзолей-зіккурат з мумією «верховного жерця» всередині, поховання «святих» в кремлівській стіні, пентаграми, «вічні вогні», «Родіна-Мать» схожа на фригійську богиню Кібелу чи індуїстську Калі та ін. Ми ще повернемося до цього питання у статті про марксизм).

Тож підтримка російськими сатаністами своїх сирійських духовних братів виглядає абсолютно гармонійно: контроль алавітів над сирійською «вежею» повинен зберігатися і людська кров повинна литися «во славу Сатани».

Так ми від Сирії і далеких «веж Сатани» повертаємося до наших реалій, де на руїнах знищеного більшовиками традиційного українського суспільства продовжують свою справу агенти контртрадиції. Особливу ненависть у більшовиків-сатаністів завжди викликало козацтво, як лицарський орден на сторожі Традиції, тому на його знищення виділяються досі значні сили і засоби.

Тут активно використовується і зміна мислення (паплюження пам’яті про козацтво, викривлення та приховування історичних даних, знецінювання ролі козацтва як української державотворчої сили тощо) і тактика підробок (зведення козацтва до псевдо-фольклору, шароварництва і лампасництва).

Ось так повинне виглядати козацтво в світоглядній системі кремлівських сатаністів:

Сили контртрадиції на марші, 2013 рік, м.Запоріжжя. Жрець сталінської церкви на чолі колони ряжених. Добре видно чорно-жовто-білий прапор російських імперіалістів.