20 жовтня 2010 року козаки Братства відвідали єдиний офіційно зареєстрований в Україні буддійський монастир Шейчен-Лінг, який знаходиться у селищі Ольгинка Донецької області. Що ж привело козаків у таке, на перший погляд екзотичне місце? Справа в тому, що настоятель монастиря Дорже Жамбо Чойдже-лама на початку 90-х був осавулом Кальміуської паланки Українського козацтва, під час служби в армії був командиром розвідгрупи, і до цих пір є сотником ВО "Тризуб" ім. С.Бандери. Крім того, Дорже - спеціаліст з бойових мистецтв, психолог і взагалі надзвичайно цікава людина енциклопедичних знань. Не дивлячись на справи, яких у настоятеля монастиря і голови духовного Ордену немало, Дорже Жамбо прийняв козаків і погодився дати інтерв'ю. Релігія, політика і ідеологія, духовні та національні лідери, майбутнє козацтва і українства - далеко не повний перелік піднятих тем, тому в силу об'ємності, ми публікуємо інтерв'ю в скороченому вигляді, а інші його частини увійдуть до відповідних тематичних статей.

Братство: Козацтво в 90-тих роках: Ваші спогади?

Дорже: Тоді якраз ішов пошук напряму, який, я так розумію, і досі продовжується – куди й до чого козацтво буде йти. Одні були за таку собі історичну реконструкцію, а інші за козацтво , як національну гвардію, на зразок естонської або швейцарської. Але тоді нічого так і не вирішилось. Пробували навіть розпрацьовувати форму, уніфіковані однострої  для козацтва, від камуфляжу до каппелівської форми . Такий був діапазон.

Братство: У Вас нема такого відчуття, що 90-ті роки це певний період, і він уже віджив себе?

Дорже: Звичайно  віджив. По-перше, тому що повністю змінилася структура взаємовідносин у суспільстві. По-друге: за 20-ть років вже сформувалась нова генерація, котра не пам’ятає ні «совка» того самого, ні компартії. Вона не заідеологізована  радянськими штампами і  явно більш проукраїнська. Тому, звичайно, що той період вже завершився і потрібно зовсім по іншому на це дивитися.

Братство: Ви назвали два погляди на козацтво – реконструкція з одного боку і з іншого боку фактично..

Дорже: Воєнізація.

Братство : Воєнізація, або як ми називаємо – територіальна оборона… Іншими словами, оборонно-масовий рух.

Дорже: Так.

Братство: На Вашу думку, що важливіше?

Дорже: Звичайно воєнізація, оборонно-масова справа, бо козацтво всю свою історію було якраз силою, що забезпечувало територіальну оборону. Крім того є таке поняття в психології і кібернетиці як зворотній зв`язок - який зворотній зв`язок ми закладаємо в основу системи, такий і отримуємо результат. Якщо ми робимо зворотнім зв`язком реконструкцію – шаровари і т.д., то в результаті ми отримуємо якісь фольклорні ансамблі, чи ще щось подібне. Якщо ми робимо зворотнім зв`язком воєнізацію, то йде розвиток: змінюються умови під нову зброю, тактика, стратегія і т.д. Тобто це не буде те козацтво, що було на конях і з шаблями. Це буде щось на зразок шотландських формувань.

Братство: Національні підрозділи?

Дорже: Так. Це вже навіть не національні підрозділи. Це підрозділи з дуже сильною національною специфікою, національними традиціями. Зразу вам скажу, що влада, зазвичай боїться народу, а наша влада дуже боїться народу. Тому перспектива появи таких сил її дуже лякає.

Братство: Паразитизм і пристосуванство в політиці, релігії, бойових мистецтвах. Явище, з яким всі ми постійно зіштовхуємося: люди, що приходять в одну ідею, але тягнуть за собою зовсім іншу. Ваша думка з цього приводу?

Дорже: Такого добра завжди багато буде. Як тільки ідея починає давати якийсь капітал: гроші чи владу, чи навіть якусь там самоповагу, то зразу такі люди з`являються. Це нормально. Що з ними робити? Організація повинна бути побудована таким чином, щоб такі люди не займали керівні пости, щоб вони просто не могли піднятися, бо повинен бути зворотній зв`язок, відповідна дія. Якщо організація веде нормальну активну діяльність, то члени організації зайняті своїми справами. Але якщо такої діяльності немає, то починаються конференції, засідання, «бумажки», всілякі звіти, і так далі, і так далі. От якраз тоді пристосуванці починають підніматися.  Це класика. Людина - то така істота, котра завжди шукає де зробити поменше, а отримати побільше. Якщо вона бачить, що можна зробити менше, а отримати більше, то вона і буде так робити. 

Братство:  Ви - голова духовного Ордену… В Ордені зустрічаються такі люди?

Дорже: Звичайно.  Як ми з ними боремося? Орден створений заради розповсюдження вчення, там існує зворотній зв`язок, і дуже конкретний. Кожна людина в Ордені повинна мати певний послух, і його виконувати. Якщо вона його не виконує, то вона не може бути в Ордені. І все. Вона повинна діяти. Зворотній зв`язок – це дія.

Братство: Які, на Вашу думку, роль і місце духовних провідників в сучасному суспільстві?

Дорже: Це першочергове питання для будь якої структури, для будь якої нації… Кожна людина має якісь вектори, устремління... Якщо люди в суспільстві ці вектори не поєднують, то це є просто юрба, натовп і не більше. Не нація і навіть не організація. Якраз функція духовного провідника полягає в тому, щоб ці вектори сил скласти.

Братство: Як би Ви окреслили поняття «духовний лідер»? Дайте, будь ласка, Ваше визначення.

Дорже:     По-перше, духовний лідер повинен не тільки чітко бачити мету - він повинен цією метою жити. По-друге: він не повинен бути відірваним від реальності. Тобто, він мусить відчувати пульс сьогодення, пульс народу. І третє : він повинен вміти перекинути місток від того куди він йде, до  народу, тобто вміти донести мету.

Братство: Як Ви думаєте – якщо така людина не народилась, тобто, така людина себе не проявляє, її не бачить народ : чи можливе штучне «призначення» – «от ти будеш лідером» ?

Дорже: Ні.

Братство: Це неможливо?

Дорже: Ні, будь яка влада – духовна влада, адміністративна влада, якщо то  дійсна влада, не може бути виборною. Виборна влада – то не є дійсна влада, то є просто менеджери. Ніде у світі, я маю на увазі у тваринному світі, ніхто не вибирає вожака. В людському світі владою є той, хто обирає цих менеджерів.

Братство: Якщо розглядати козацтво, то в козацтві якраз, цей момент суворо регламентований: отаман, старшина обираються на рік або три, далі обов’язкова змінність.

Дорже: В тому є певна проблема козацтва, до речі. Як тільки ослабла владна роль сіроми, порушився традиційний баланс сил в козацькому середовищі  і старшина отримала змогу піти під поляків  або під Москву, щоб отримати стабільну якусь шляхетність, то вони зразу туди йшли і все продавали. Якщо людина елітна, якщо вона володіє , як той самий Хмельницький, трьома чи чотирма мовами, для неї нестерпно залежати від п`яної юрби, котра сьогодні одне хоче, а завтра інше... Такого ніяка людина влади не потерпить. Вона піде туди, де влада поважається.

То є якраз історична проблема України, тому що Україна не мала своєї аристократії.  Ще, здається, Сократом розглядалось, хто є громадяни, а хто є просто натовп, охлос. Так от він казав, що громадянином може бути тільки той, хто має земельний наділ, не менше певного розміру. Чому? Бо для рабів, купців, ремісників нічого не зміниться, якщо прийде ворог і захопить державу. Як торгували, ліпили глечики, так воно і буде. А от землю він забере. Тобто одним є що захищати, а іншим нема. Так само і аристократія. Аристократія може бути тільки у вільній державі з вільним народом. Якщо держава перестає бути державою вільностей, вони перестають бути аристократами.  Це б`є по їхньому статусу.  На Україні такого вже багато часу не було, навіть були повстання козаків через те, що їм поляки не давали в реєстрове козацтво вступати, бо тільки реєстровикам поляки платили гроші. То є історична проблема України. У нас ще не відродилася ментальність аристократії…

Братство : Якщо вже так питання постало, яким би ви бачили вихід з даної ситуації?

Дорже: Є таке поняття, як національний аристократизм. Однак він не сподобається дуже багатьом, бо, скажемо так, класичною формою його є те, що зробив Гітлер. Але інакше того не можна зробити. Справа в тому, що цей шлях у свій час пройшли іспанці, французи, англійці, бо вони не були однією нацією, навіть діалекти вони не розуміли. Китайці, так само, те проходили. Потрібен національний аристократизм. Японці і післявоєнна Японія - це взагалі класичний приклад. Ніколи японські території не були захоплені до того. Тому для них це (результати Другої світової війни)був повний крах самосвідомості. Повний. І вони в усі сфери суспільного розвитку почали вкручувати певну національну ідею. Я вже не кажу про кендо, карате і тому подібне. У них є таке поняття, ідеома - «сімагуні кондзьо». Сімагуні – це самоназва Японії, тобто – «країна-острів». А кондзьо – це таке дуже містке поняття,  що означає духовний стрижень і силу духу. Тобто у все, чим би не займався японець, вкладалося виховання японського духу, внутрішнього аристократизму.

Братство : Дорже, якими Ви бачите роль і місце Орденів, Братств у сучасному суспільстві?

Дорже:     Я можу сказати, що фактично сучасне суспільство направляється такими організаціями. Для прикладу, католицький світ був, можна так сказати, майже повністю зруйнований під натиском протестантизму. І його знову поставив на своє місце один орден – єзуїтів. Більше того, після ордену єзуїтів, католицизм став зовсім іншим, ніж був до ордену. Все повністю змінилося… Раніше католицизм був замкнений в християнському світі, і всі його зовнішні прояви обмежувалися тим, щоб хіба що Гроб Господній повоювати. Ну щось там ще францисканці робили, але нічого такого серйозного. А єзуїти, вони ж навернули Японію частково, Корею, Китай, Індію, Латинську Америку і т.д. В тій самій Латинській Америці, вони ж, якраз зробили так, щоб завершилась Конкіста. Вони там цілі республіки створили…

Братство :  Які до цих пір існують..

Дорже:     Так, так…Так само масонські ордени. Вони і з самого початку мали такий потяг до політики, а зараз це - чисто політичні організації. Той самий "Станіслав", котрий присутній в Україні, куди входять, майже відкрито і президенти, і головнокомандувачі, офіцери СБУ - то є нонсенс. В Італії  був великий скандал, коли суспільство дізналося, що в  масонську ложу П2  входять не найвищі урядовці, а їхні зами, зави і т.д. А в Україні це так… як був, той "Станіслав" чи Ротарі-клуб так і є.

Братство: Тут такий тонкий момент, і це не секрет: ідея служіння нації або національна ідея, це і є орденська ідея.

Дорже:     Так, так, так. Це орденська ідея.

Братство: А духовний Орден, який очолюєте Ви, виконує інші задачі?

Дорже:    Наднаціональні. Річ у тому, що, розумієте, є різні рівні задач. Тобто рівень світових релігій  – це, скажемо так, розроблення правил гри в світовому масштабі, щоб вони були гармонійні. Ідеєю буддизму є еволюція, це  надцивілізаційна задача. Християнство, як і інші авраамістські релігії, ставить перед собою цивілізаційні задачі. В основному це контроль норм поведінки. Таким чином створюються загальні правила цивілізації. Що всі люди браття, всі рівні і тому подібне. З світових релігій буддизм, а з локальних даосизм і йога, ставлять еволюційні задачі. Це вищий рівень, який не відкидає цивілізаційні задачі, але визнає їх нижчими, підпорядкованими до задач еволюційних. Тобто еволюція - це вже розкриття свідомості, розкриття здібностей людини. Можна навіть сказати - творення нової істоти. Умовно кажучи, хтось не міг відстежувати або регулювати якісь імпульси свідомості, а тепер може. Це вже істота вищого рівня. Риба не може жити на суші, а якась земноводна вже може - це вже вищий еволюційний рівень. Тобто це над цивілізаційне і наднаціональне. Але, але… Але буддизм каже, що якщо не вирішені початкові проблеми, тобто фундаментально – якщо людина не нагодована, у небезпеці і так далі і так далі, то еволюційні проблеми не можуть вирішуватись. Просто початкові потреби вони є нагальні, якщо людина їх не вирішить , то просто нікому буде еволюціонувати. Тому в буддизмі досить розроблена, ну скажімо так, соціальна ідея, тобто ідея соціальної справедливості. Буддизм відкидає ідею сакральності влади, яка, доречі, притаманна саме цивілізаційним системам. Всяка влада від Бога – іудаїзм, іслам, християнство визнають це. Чому? Сакралізація влади необхідна для того, щоб стабілізувати цивілізаційні ситуації. Для буддизму це не підходить. Бо влада починає нав`язувати штучні ідеології, і людина вже не може мати розвитку.

Братство: Але коли ми кажемо про націю, ми ж передбачаємо певну ідеологію?

Дорже:     Звичайно. Є рівні ідеології. Найнижчий рівень ідеології, то є ідеологія соціальної справедливості. Це найнижчий, базовий рівень. Потім йде рівень національного розвитку. З рівня окремої людини, забезпеченої фізично і соціально, переходимо на рівень де людина повинна чимось жертвувати для того, щоб йшов підйом загальний, тобто це вже національна ідея.  Але національна ідея також повинна бути підпираючою для якоїсь космічної ідеї. Тобто, на багато сторіч вперед. Нація сама по собі, то є ресурс. Так як і соціальна справедливість – це є ресурс. Ми починаємо з окремої людини і в результаті все одно приходимо до окремої людини, до розвитку. До речі, якраз ідея аристократизму передбачає особистий розвиток. Підсвідомо людина з дитинства починала всотувати ідею, що вона повинна розвиватися. Щоб не бути, як охлос, як бидло. Якщо ти, наприклад, не знаєш дві мови, не граєш на фортепіано, ти не можеш вважатися аристократом. Духовний аристократизм - це еволюція. Так само, як кшатрій  в тій же самій Індії: якщо крім військового мистецтва, він не знав якихось там вправ йоги, регулювання свідомості і т.д. –  не міг вважатися кшатрієм.

Рівні ідеології не повинні конфліктувати. Соціальна справедливість, соціальна ідея потрібна для того щоб була сильна нація, котра може приймати виклики конкурентного середовища. А в нас же навіть цього нема, в нас у людей нема розуміння, що є конкурентне середовище, що всі одне одного їдять. А це повинно бути. Не просто війна заради війни, а тому, що людина повинна підніматися.

Братство: А якщо не реалізується принцип соціальної справедливості, подальші рівні можливі?

Дорже:     Ні, не можливі. Просто не можливі. Це і буддизм говорить і сучасні розробки всі говорять.

Братство: Як Ви думаєте, що може бути першочерговим завданням духовного Ордену, Братства, ще якихось подібних організацій: просвітницька діяльність, або створення додаткових структур, наприклад партій, чи ще щось?

Дорже:     Це залежить від того, як бачить себе Орден. У тих самих католиків багато орденів, котрі працюють по різних напрямках. Є ті, хто займається тільки спогляданням, тобто тільки медитацією – бенедиктинці, вони все життя закриті в монастирі, навіть не виходять з нього. Вони тримають традицію , розвивають роботу зі свідомістю. Був там орден єзуїтів, зараз «Опус Деі». У нього своя специфіка, місіонерська. Місіонерський орден в агресивних умовах. Є певні благочинні ордени, створені для того, щоб якось внести ту саму соціальну справедливість в соціум . Це по напрямках.

Братство: Ви зазначили необхідність соціальної справедливості. В основі історичної козаччини стояв, по суті, принцип соціальної справедливості.

Дорже:    Так.

Братство: Через те і таке відношення було до «влади імущих», тому що аристократія зазвичай руйнує соціальну справедливість?

Дорже:    Так і є. Але вона, аристократія, підтримує державну самостійність. А коли втрачається державна самостійність тоді втрачаються будь-які можливості для соціальної справедливості.

Братство: Тобто, по суті, цивілізаційним завданням є знайти баланс між існуванням аристократії і соціальною справедливістю?

Дорже:    Так.

Братство: Для козака існують певні життєві принципи. Наприклад, козак не може бути наймитом, батраком. Тобто свобода особистості починається, зокрема, з економічної самостійності. Ваша думка?

Дорже:    Розумієте, економічна самостійність в умовах сучасності, це дуже складна річ. Той самий фермер, який не залежить від держави чи компаній, які дають кредити, буде стертий якимись агрофірмами. Зараз зовсім інша ситуація. Не можна дивитися назад. Треба дивитися на те, що є зараз, і вибирати те, що може стати тою самою цементуючою ідеєю. На мій погляд такою цементуючою ідеєю може стати ідея самозахисту, тобто захисту від влади і захисту від зовнішньої агресії.

Братство: Зокрема і від економічних експансій?

Дорже:    Так. Тих самих рейдерств наприклад. Але ви зразу ввійдете в конфлікт з владою.

Братство: Автоматично?

Дорже:   Автоматично. Або ви приймаєте ідею рабства, тоді за вами фактично залишається тільки фольклорний напрямок, що ми і бачимо зараз: це має підтримку від влади, але далі фольклору та його збочених форм це «козацтво» не йде.

Або ви ідете на конфлікт з владою. Тоді ви маєте орденську структуру, маєте зворотній зв’язок. Але це конфліктний шлях. Ця проблема йде ще від  історичних козаків: хтось хотів воювати, а хтось –  просто на хуторі сидіти.

Братство: Ми не один раз зустрічалися з представниками різних націоналістичних організацій, і зрозуміли, що вони не ототожнюють поняття «козачина» і «націоналізм». Як Ви думаєте – це справедливо, чи ні?

Дорже: Для фольклорного «козацтва» це справедливо. Справа в тому, що «фольклористика» не має вектору, якоїсь ідеї, що дивиться в майбутнє. Нація не може мати розвитку , якщо вона увесь час дивиться в минуле. До речі , якщо дивитися на партії, так звані націоналістичні, то насправді в нас націоналістичних партій майже нема. У нас є націонал-демократичні партії. У них весь час вектор напрямку теж кудись туди, назад. Ось  колись там було.., у нас там була мова, у нас була історія, і т.д. і т.п. А що попереду ніхто не каже. Що попереду нас чекає розруха інфраструктури, бо нічого в неї не вкладається. Весь схід України, це такі мега-структури, навколо якихось мега-підприємств, які вже такої давності, що відстають на два покоління від західного рівня чи того самого Китаю. Бо Китай зробив що? Він видав пільги на податки інвесторам, але останні побудували в Китаї заводи, а не викачали гроші через офшори. Ну це ж смішно, коли 80% інвестицій в Україну заходять, наприклад, з Кайманових островів. Зрозуміло ж для чого і ким просувається та сама глобалізація. Все, що зроблено Євросоюзом з Східною Європою: знищена повністю вся економічна інфраструктура, всі працюють як гастарбайтери. Але з націонал-демократів на це ніхто не дивиться, всі дивляться кудись в сиву давнину. Немає ніякої серйозної економічної програми, військової програми, яка відповідає сучасним викликам. Націоналісти зараз тільки «Свобода», яка більш менш послідовна. Щось все ж робить. Але в їхній програмі також в основному - боротьба. Так, це також треба, але потрібно щоб був і вектор вперед.

Братство: Якщо козачину, козацьку ідею сприймати, як ідею воїна-трударя, націоналізм козаку в такому випадку –щось далеке, чи ні?

Дорже:     Це питання більш глобальне. Це питання епох. До початку політичних ідеологій були релігійні, котрі в себе включали певні політичні ідеології. Це ідеології якоїсь структури відносин або структури суспільства. Козацтво формувалося як результат ідеї натурального одноосібного господарства. Це відійшло вже дуже далеко від сучасної індустріальної епохи. І реконструювати це неможливо. Це не життєве. Якщо козацтво робити як реконструкцію, то вона не буде життєвою. Якщо козацтво робити, як саме військово-патріотичну структуру - тоді якісь перспективи є.

Братство: Зараз відбувається багато різноманітних фестивалів та подібних заходів. Це течія реконструкції фактично, але всюди зазначається, що мета цих фестивалів – відродження, популяризація, виховання українського козака-воїна, духу… Якою є Ваша думка з цього приводу?

Дорже:     Це є підміна понять. Це у кращому випадку є звичайна фольклористика. Я сам не думаю, що козацтво було настільки вже обізнаним в історії, наскільки обізнане зараз сучасне козацтво. Але вони добре воювали. Як легка піхота, як легка кавалерія – вони були найкращими, мабуть, в Європі. До речі, козаки на той час дуже швидко всотували різні військово-тактичні прийоми. І тих самих турків і татар, і французів. Якщо щось підходило, то зразу бралось на озброєння. З певною модифікацією під структури козацькі це було досить ефективно. Це і був механізм виховання та збереження…

Братство: Ви зазначили, що козацтво легко переймало і від інших. В одній з розмов із Безклубим Леонідом Петровичем ми більше за звичкою казали – бойове мистецтво, бойове мистецтво. Він нас зупинив і сказав: «хлопці, давайте так, ми про ці речі будемо розмовляти  не як про мистецтво, а як про бойовий досвід. І ваша задача – накопичення і збереження бойового досвіду». Як ви думаєте, справедливо так ставити питання? Зокрема і про козацтво, не реконструйоване козацтво, а сучасне, те що ми називаємо територіальною обороною?

Дорже:     Давайте так: козацтво майже ніколи не займалося захопленням інших територій, що до речі типово для держави, котра не має аристократизму. Воно працювало, якщо казати сучасною мовою на військово-оперативному, тактичному рівні. Це перше. Друге: козацтво займалося патрулюванням і обороною на місці.

Братство: Тобто можемо казати, що в основі, якщо можна так казати, вишколу, мусить стояти все, що знаходиться між індивідуальною підготовленістю до дій у складі тактичних груп?

Дорже:     Так. Але ж індивідуальна підготовка все одно повинна бути функціональна. Річ у тім, що є загальнопіхотна , авіаційна, рейнджерська, диверсійна підготовка. Це трішечки різні речі. Я дивлюсь на сучасні методи ведення війни, і роблю висновок, що війна може бути просто на винищення інфраструктури, ми навіть не побачимо військового іншої країни. Подібна ситуація була в Югославії. Другий варіант - окупація, як в Іраку, це війна диверсійна, чи можна сказати – диверсійно-протидиверсійна. В такому випадку потрібна саме рейнджерська підготовка і це, до речі, козацтву дуже добре підходить, бо якраз вони активно використовували прийоми маскування, наскоки, відскоки і т.д. Тобто якщо дивитися глобально, то диверсійно-рейнджерська підготовка, це якраз те, що потрібно для козацтва.

Братство: Наступне питання про те, чого ми вже торкнулися – ідеологія козацтва. Ідеологія козачини, націоналізм і козачина… Хотілось би загострити увагу, якою Ви бачите ідеологію козацтва, якщо розглядати козацтво не як віджиле історичне явище, яке треба копіювати надіванням шароварів, а як сучасне явище – спосіб життя самоорганізації суспільства?

Дорже:     Основні тези стосовно козацтва: безпека, воля (в тому плані, що людина не допускає наруги над собою з боку влади) і самовдосконалення, в першу чергу фізичне, оскільки козацьке життя прямо пов’язане з військовою справою. І річ не в тому, якою була історія. Історія це завжди міф. Науки «історія» немає як такої. Будь яка історична подія в очах людей навіть одної нації, але різних верств, буде виглядати по різному. Тому історія завжди міфологічна. Кожен вибирає свою «точку зборки», той вектор, ту призму, через яку він дивиться на історію. Одже питання у тому, який міф будете творити про козацтво ви…  Або то буде «шароварний» міф, який, до речі, творився і підтримується зараз дуже активно з боку Росіії – той самий Тарас Бульба, який кричить що «русскіє прійдут» та «За Русь святую!», коли було Московське царство на той час і в Гоголя такого не було від початку. Це міф, і Московська імперія …

Братство: Це суцільний міф.

Дорже:    Так, це суцільний міф, який свідомо творився, коли Петром, а потім Катериною скупалися карти, коли був перенесений кордон з Азією до Уралу, бо Москва не входила в старі кордони Європи. І так далі і так далі…

Тому треба творити свій історичний міф, і цей міф повинен бути ідеологічним, тоді він буде направлений в майбутнє. Бо реконструкція, це така собі академічна історія, яка теж насправді міфологічна. Все залежить від трактування. Для нас рабовласницький лад це щось однозначно погане. А чи був він поганим для людей того часу, адже відомо що деякі люди самі продавалися в рабство, бо не могли забезпечити своє життя?

Братство: Яким Ви бачите майбутнє світового українства? Ми зустрілися з ситуацією, коли приїжджає з Канади, наприклад, Джері Стецюк, і наполовину це вже не українець, причому наші проблеми їх мало цікавлять.

Дорже:    Знов-таки дуже глобальне запитання. Так, звичайно, їх цікавить фольклор, та й усе.

Братство: Наскільки українство здатне себе зберегти без держави? Наприклад, без держави євреї існували дуже довго, тим не менш, вони єврейство зберегли.

Дорже:    У них у Каноні, у Талмуді і в Торі закладено, що євреї повинні селитися компактно, створювати гетто. Гетто створювала не влада, а самі євреї. І вони трималися цього, створювали свої гетто, а коли вийшло, створили і державу. Якби держава їм не була потрібна, вони б її не творили. Це для них було дуже важливо. Що стосується українства, навіщо потрібно мати свою державу? Для чого ви будуєте будинок? Для того, щоб захиститися від холоду, можливої агресії. Так? Тобто держава, це завжди частина якогось захисного механізму. І саме від цього треба «танцювати». Від чого ми захищаємося? Якщо ми будуємо будинок, щоб захиститися лише від спеки, то нам не треба метрові стіни робити. Від холоду, це інше. Від нападу, також. Тобто, держава будується під задачі, цілі. Треба бачити, які є виклики тому самому українству. А це є експансія інформаційна, навіть культурна, але через інформаційну. Це експансія економічна і експансія військова. Зараз її немає, але це поки що. Доки Україна без значного мита є транспортним коридором до Росії і Китаю, як і передбачалося, все буде нормально. Як тільки Україна почне боротися за свої інтереси і грати власну вагому роль на міжнародних ринках, може початися і військова агресія.  А зараз агресія не обов’язково буде зовнішньою. Будуть підтримуватися сепаратистські рухи, якісь розкладаючі структури. Насправді викликів дуже небагато, але на них треба відповідати. І все.

Братство: Дорже, останнє питання: як Ви вважаєте, це нормально чи ненормально, що такі визначні старовинні центри українського політичного та військового життя, як Галич, Чигирин та багато інших, відсунуті на периферію суспільного значення?

Дорже:    Це нормально з точки зору політичної і економічної, але абсолютно ненормально з точки зору ідеологічної. У німців, наприклад, Мюнхен або Нюрнберг мали велике культурне значення. Чому Гітлер проводив у Нюрнберзі з’їзди НСДАП? Бо це місто, звідки починалися хрестові походи, центр лицарства. Тобто це пов’язування такою собі мотузкою минулого і майбутнього. Так повинно бути і з нашими визначними містами. Вони повинні стати центрами культурного єднання.

Братство: Дякуємо за цікаве інтерв’ю.

Козацьке братство бойового Звичаю Спас «Сокіл»