Продовжуємо публікацію книги Олександра Косухи «ВІЛЬНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. Незнищенна традиція воїнів-охоронців Краю та споконвічні принципи самоорганізації українців»

Народився 2 січня 1947-го року в сім'ї військовослужбовців. У своїх спогадах говорив так: «Я народився в 1947-му році, 2 січня на вулиці Сумській в місті Харкові. Дід в той час, Чорний, в Одесі жив, бабуся в Фарбованім, Яготинського району. Дядько у Києві. Батько гасав на вороному по Харкову, заступником командира полку чи дивізії, артилерія. Мати – госпіталь, медичний фельдшер».

Леонід Петрович походить з передружжя старовинних українських козацьких родів, яким ХХ сторіччя принесло черговий іспит на міцність.

Пропонуємо увазі наших читачів статтю Олександра Черненка "ЧОРНЕ МОРЕ ЩЕ ВСМІХНЕТЬСЯ, ДІД ДНІПРО ЗРАДІЄ"

Продовжуємо публікацію книги Олександра Косухи «ВІЛЬНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. Незнищенна традиція воїнів-охоронців Краю та споконвічні принципи самоорганізації українців»

Продовжуємо публікацію книги Олександра Косухи «ВІЛЬНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. Незнищенна традиція воїнів-охоронців Краю та споконвічні принципи самоорганізації українців»

В останні дні можна було спостерігати веремію подій і заходів, присвячених 75-роковинам Голодомору 1932-1933 років. Нажаль, єдиною позитивною офіційною подією, на фоні традиційних ліберальних плачів професійних українців, було знесення в Києві пам'ятника товаришу Косіору, який, будучи генеральним секретарем КП УРСР, писав у своїй пояснювальній записці до ЦК ВКП(б) 15 березня 1933 р.: «Те, що голодування не навчило ще дуже багатьох колгоспників уму-разуму, показує незадовільна підготовка до сівби якраз у найбільш неблагополучних районах». Абсолютно нормальною для сучасної псевдоукраїнської держави була ситуація, коли пам'ятник цьому покидьку захищала від знесення купка дегенератів, які відверто ненавидять все українське, і відкрито плюють на пам'ять мільйонів померлих з голоду українців. Причому цим недолюдкам після арешту не було винесене навіть адміністративне покарання, не дивлячісь на зухвалий опір міліції та представникам влади.

В цей же час на телеканалі з промовистою назвою «Україна» ситі інородці влаштовують ток-шоу на тему Голодомору, і слухають, поблажливо посміхаючись, як місцеві та завезені з Росії українофоби хвацько витанцьовують на українських кістках.

Як влучно помітив один добродій, сучасну політику українських лібералів щодо Голодомору можна добре описати гаслом «Запали свічку разом з Косіором!». Адже, разом з голосними плачами і слізними проханнями визнати Голодомор геноцидом українського народу, українці продовжують ходити вулицями Урицького та проспектами Косіора, і на них продовжують зневажливо дивитися істукани незліченних Іллічів, Чубарів, Петровських та інших організаторів антиукраїнського терору.

Але українці, не чекаючи вже нічого від влади, починають самі порядкувати в своїй хаті – і в інформаційному просторі, і прямою дією. Так, наприклад, українці Київщини та Полтавщини самі зносять пам'ятники Ульянову-Бланку, а українці Одеси жорстко ставлять на місце українофобів з ЗУБРу. І це тільки початок. Коли ідол Косіора відірвався від постаменту, непомітно почалася нова ера, і сучасним косіорам, чубарям, кагановичам – справжнім та духовним нащадкам організаторів Голодомору – вже найближчим часом доведеться заплатити за всі ці 75 років мовчазної ганьби.

Продовжуємо публікацію книги Олександра Косухи «ВІЛЬНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. Незнищенна традиція воїнів-охоронців Краю та споконвічні принципи самоорганізації українців»

ЗВЕРНЕННЯ ПРЕДСТАВНИКА ТЕРСЬКОГО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА Н. ГУБОРЕВА до ПОСЛА УНР в БУДАПЕШТІ ПРО БАЖАННЯ ЗБЛИЗИТИСЯ з УКРАЇНОЮ 16 листопада 1920 року

Продовжуємо публікацію книги Олександра Косухи «ВІЛЬНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. Незнищенна традиція воїнів-охоронців Краю та споконвічні принципи самоорганізації українців»

"Українцям – землю, майно, мову! Українцям – українську владу! Україні – український лад!" - таке гасло в березні 2007 року запропонував Леонід Петрович Безклубий для сучасних козаків. Після подій останніх років багато хто почав розуміти, що державне утворення з офіційною назвою "Україна" так і не стало справжньою українською державою, і за таких політичних умов навряд чи колись стане. Ця система зовсім не налаштована на створення національної держави українців, вона взагалі не сприймає поняття "нація", не кажучи вже про поняття "титульна нація".

6 листопада козаки братства взяли участь в всеукраїнській нараді контрсистемних націоналістів, організованій "Братством" Д.Корчинського. Участь у заході взяли також представники численних молодіжних та політичних організацій різних політичних переконань, з багатьох регіонів України та відомі громадські діячі. Були навіть представники російської радикальної націоналістичної організації "Северное Братство", відомої читачам нашого сайту по публікації Військовий конфлікт в Грузії, вони також вболівають за створення нормальних національних держав в Росії та Україні, а не тих пережитків імперіалістично-колоніального минулого, які існують зараз.

Перемога без втрат прийде, коли змусити його здатися в полон або втікати, а не захищатися до кінця.
Це визначило застосування єдиного ефективного способу досягнення перемоги — прориву або обходу, з виходом у тил, знищенням штабів та обозів і рухом далі. Оточити рухоме військо, що прорвалося, не можна: — воно знайде дірку в будь-якому кільці, а залишений позаду ворог без патронів і хліба довго воювати не буде. Ці ж аргументи на користь маневрової війни наводили потім у своїх роботах де Голль і Гудеріан.
Оборону ця війна відкидала. Захищають міста і фортеці генерали, а не народ, селяни. Припустимою є лише тимчасова рухома оборона, що прикриває відхід від сил переважаючого ворога. Для цього народний геній винайшов тачанку. Її кулемет, повернений назад, прикривав відхід вогневим валом."(Г. Чорний. "Нестор Махно — основоположник маневрової війни." )
"Нестору Махну закидають національну несвідомість. Тепер послухаємо його самого. В 1926 році гуляйпільський батько готує в Парижі до видання свої спомини. Минуло п'ять років з моменту, як доля закинула його на чужину. Ностальгія за Україною, рідними степами, Дніпром виводять з-під пера рядки: "...Об одном лишь приходится пожалеть мне, выпуская этот очерк в свет: это — что он выходит не на Украине и не на украинском языке. Культурно украинский народ шаг за шагом идет к полному определению своего индивидуального своеобразия. Но в том, что я не могу издать своих записок на языке своего народа, вина не моя, а тех условий, в которых я нахожусь. Нестор Махно" (О. Добровольський "Козацький чорний ангел").

Продовжуємо публікацію книги Олександра Косухи «ВІЛЬНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. Незнищенна традиція воїнів-охоронців Краю та споконвічні принципи самоорганізації українців»

Продовжуємо публікацію книги Олександра Косухи «ВІЛЬНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. Незнищенна традиція воїнів-охоронців Краю та споконвічні принципи самоорганізації українців»

Тема УПА не тільки не втратила, але й останнім часом набула ще більшої гостроти та актуальності.
Хочемо порадити чудову книгу "Українська повстанська армія"- Харків, Промінь, 2007. - 112с.: іл.
"Книга розповідає про історію славетної Української повстанської армії (УПА), яка була створена для захисту мирного населення від знущань німецької та московської окупаційних влад.
Книга розрахована на дітей шкільного віку, а також всіх, хто прагне дізнатися правду про наше минуле."

Початок публікації книги Олександра Косухи «ВІЛЬНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. Незнищенна традиція воїнів-охоронців Краю та споконвічні принципи самоорганізації українців» викликав, судячи з тих відгуків та запитів, що надійшли на нашу адресу info@spas.net.ua, дуже жвавий інтерес. Ми з розумінням та вдячністю ставимося до заданих нам питань. На частину з них, що лежить в площині нашої компетенції, ми постаралися надати вичерпні відповіді.

Як і очікувалося заходи на честь УПА, що проходили 18 жовтня, викликали бурхливу реакцію з боку різних начебто національно-патріотичних сил, різку критику та звинувачення у провокаторстві. Заяви цих сил про те, що "Покрову й так вдало відсвяткували за підтримки держави, як і минулого року", "все в нас добре, маємо Президента-патріота", "треба діло робити" тощо, видають їхні основні мотиви – самотішення і повтор, яскраві ознаки зради за Звичаєм.

Хотілося б поцікавитися, що ж то за діло таке, яке треба робити: шароварщина, бутафорія і вічні фестивалі на фоні глибокої кризи в державі та панування чужинців з їх звичаями?

Останнім часом почастішали заяви різних російських політдіячів про те, що потрібно скасувати акт передачі Криму Україні, і приєднати його до Росії, та інші подібні закиди. Але чомусь широким загалом забулося, що ще 21 травня 1992 року Верховною Радою Російської Федерації була прийнята Постанова "Про правову оцінку рішень вищих органів державної влади РРФСР щодо зміни статусу Криму, прийнятих у 1954 р.", якою заявлялося про невизнання Росією акту передачі Криму Україні і його скасування. З цього приводу Верховна Рада України 3 червня 1992 року подала звернення до НАТО, в якому зазначила "...Росія в односторонньому порядку скасувала Акт від 1954 року стосовно Криму, який є одним із багатьох аналогічних актів, що були прийняті в колишньому Союзі щодо територіальних питань. Йдучи за такою логікою, Україна мала б ставити питання, наприклад, про відміну постанов колишнього Союзу "Про врегулювання кордонів Української РСР з Російською РФСР і Білоруською РСР" від 16 жовтня 1925 р., за якими від України до Росії відійшли обширні українські землі, в тому числі Гайворонський, Путивльський і Новооскольський повіти Курської губернії, Острогозький, Богучарський, Біргоченський – Воронезької, Таганрозький – Донської області, Тимрюкський і Єйський – Кубанської, де українці становили від 51 до 90 відсотків загальної кількості населення."
Так, може і зараз варто нагадати нашим північним сусідам про українські етнічні землі, які були щедро роздаровані СРСР, правонаступницею якого є сучасна Росія. Візьмемо для прикладу постанову «Про врегулювання кордонів Автономної Молдавської Соціалістичної Радянської Республіки», за якою до складу МАСРР увійшло 11 районів Лівобережжя Дністра — Слободзейський, Тираспольський, Дубоссарський, Рибницький, Кам'янський, Крутянський(Колимський), Бірзульський (Котовський), Балтський, Ананьївський та Красноокнянський, де українці становили 48,5% населення, а молдавани всього 30,1%. Це і є те саме Придністров'я, на яке теж зазіхає Росія.
Рано чи пізно українські землі доведеться повертати!

Влітку козакам братства вдалося поспілкуватися з громадянином Грузії, і почути його думку про ситуацію, що склалася в нього на Батьківщині. Нашим співрозмовником став Георгій, з селища Цхнеті, що знаходиться поблизу Тбілісі. Георгій навів цікаві факти з історії Грузії, особливо стосовно російсько-грузинських відносин, які до болю нагадують історію російсько-українських відносин. Коли згадується "Георгіївський трактат", на думку зразу ж спадає паралель з нашої історії – Переяславська угода і її наслідки, так схожі з наслідками "Георгіївського трактату".
Пропонуємо увазі читачів повний текст нашої розмови з Георгієм.

Вітаємо всіх українців з Днем незалежності України! Пам'ятаймо про всі українські землі і всіх українців, які зараз відірвані від Батьківщини. Тож докладемо всіх зусиль, щоб Україна стала сильною і щасливою!

23 серпня 2008 року о 13:30 на головній площі Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр.» (вул. Івана Мазепи, 44) відбудеться урочисте громадське святкування Дня Державного Прапора України. В рамках заходу буде презентовано першу в Україні книгу, присвячену історії та правилам використання Державного Прапора.

Пропонуємо вашій увазі уривки з двох статей, в яких розглянуті причини війни в Грузії та відношення до неї частини російських радикальних націоналістів, проведений аналіз військових дій і можливостей української армії.

"Грузино-российская война – это логический вывод из «мюнхенской речи» т. Путина, ставшей знаменем возврата к извечной российской парадигме – имперской и антизападной, идущей от Орды и Московии.

Путин всегда знал, что единственная возможность стабилизировать Империю, хотя бы временно – решительный отказ от европеизации и возврат к совковой «чистоте принципов» во внутренней и внешней политике. А это значит: централизм, однопартийность, РПЦ в качестве идеологической подпорки системы, госкорпорации и, конечно, антизападный империализм, оружием которого до недавнего были только трубы «Газпрома».

З 21 по 31 липня проходив козацький вишкільний табір на острові Хортиця, після закінчення якого козаки відвідали могилу Івана Сірка біля с.Капулівка, та вшанували пам'ять славного кошового.
Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл" висловлює подяку за підтримку в проведенні табору керівництву Національного заповідника "Хортиця", Асоціації "Захистимо Хортицю" та друзям з Запоріжжя.
Також дякуємо знайомим з Грузії за зустріч та надану інформацію.

«Министерство иностранных дел Российской Федерации распространило заявление…» .

«Согласно заявлению МИД РФ, речь фактически идет о попытках использования сложных периодов совместной истории двух народов для получения сиюминутных политических выгод в угоду сомнительным идеологическим установкам…» .

"Обращает на себя внимание, что радикальные националистические силы в стране чувствуют себя не только вольготно и безнаказанно, но все более активизируют свои провокационные действия", - подчеркивает МИД РФ…» .

Расєя не задоволена! Расєя «возмущена и негодует». Все як завжди: «вся мировая общественность», «прогрессивное человечество» и т.д. и т.п.

Росія невдоволена визнанням українцями власних героїв. Росія обурена відповідними діями Президента України. Росію турбують дії МЗС України. Політикам Росії стає сумно з приводу перейменування вулиць у місті Лева.

Дійсно, як таке може бути, щоб в Україні вулиці замість імен «вєлікіх русскіх поетов» Лермонтова і Пушкіна назвалися на честь Джохара Дудаєва та Романа Шухевича-Чупринки ? При тому Росію мало турбує, що Дудаєв, ще на посаді заступника командира авіадивізії проходив службу у Полтаві. За спогадами полтавчан, це була «запальна, емоційна і, водночас, надзвичайно чесна та порядна людина». Нещодавно у Полтаві, на будинку № 6 по вулиці Нікітченка, Міжнародним Антиімперським Фронтом було встановлено меморіальну дошку з надписом: «Великому сину чеченського народу Джохару Дудаєву (15.02.44 – 26.04.96), який мешкав в цьому будинку, під час командування Полтавським Авіаз'єднанням». Якщо у Полтаві встановлено меморіальну дошку на честь Джохара Мусаєвича, якщо одна з площ Варшави, вулиці в країнах Балтії, в Туреччині носять його ім ' я, чому того не може бути у Львові? Ні, Для Москви це занадто: «… Российская сторона рассчитывает, что не только власти, но и интеллигенция Украины, ветераны и молодежь скажут свое веское слово !...

16 липня 1990 року була прийнята Декларація про суверенітет України.
А тільки 6 березня 2003 року Л.Кучмою був підписаний Закон "Про Державний Гімн України":"Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:
"Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду". "

А куди ж поділися інші куплети? Така редакція гімна викликає у українофобів посмішку: українці очікують, що їхні вороженькі згинуть "як роса на сонці", тобто самі собою. Забуваючи, що є слова з наступного куплету:
"Станем, браття, всі за волю,
від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати
не дамо нікому."

Після публікації нашого звернення щодо діяльності Міскіна, цей діяч, як і личить гниляку, почав розпускати плітки, що лист Безклубого - фальшивка, і ще деяку брехню стосовно братства.
Але проблема Міскіна в тому, що думку Леоніда Петровича щодо нього чули і інші козаки, під час останнього приїзду Батька до Києва.
Тож публікуємо повідомлення від Михайла Години, який захотів внести деяку ясність в це питання.

1-3 СЕРПНЯ 2008 РОКУ ВСЕУКРАЇНСЬКА ПАНАХИДА ПАМ'ЯТІ НА МОГИЛІ КОШОВОГО ОТАМАНА ЗАПОРОЗЬКОГО ВІЙСЬКА ІВАНА СІРКА!
До річниці прийняття Декларації про суверенітет України та інших історичних подій
16 липня 1990 року Верховна Рада України прийняла Декларацію про суверенітет України.
Того ж місяця українські патріотичні партії та громадські організації звернулися до Верховної Ради УРСР з пропозицією відзначити на початку серпня цього ж року 500-річчя Українського козацтва як Народне свято на місцях перебування українських козацьких Січей. Тодішній Голова Верховної Ради України Л.Кравчук дав згоду й відповідним органам наказав сприяти проведенню цієї акції.

На нашу адресу надійшов лист з проханням опублікувати його. Публікуємо його без редакції.
Нарешті і я прочитав статтю Міскіна Романа "О спасе замолвите слово...", бо чув про неї багато емоційних, але незрозумілих вражень протягом півроку. До речі, цю статтю та інші надіслав мені в село сам автор із Донецька. Сам я інтернетом не користуюсь і раніше ознайомитись з нею не міг. Роман Міскін вислав статтю на моє прохання.

Вітаємо всіх українців з 67 річницею проголошення Акту відновлення Української Держави, що відбулося 30 червня 1941 р. Після проголошення Акту відбувся конфлікт з німецьким урядом, який був проти відновлення Української Держави, в результаті чого багато членів ОУН було заарештовано, відправлено в концтабори або розстріляно, а українці почали збройну боротьбу ще проти одного окупанта - нацистської Німеччини.
Слава Україні! Героям слава!

Коли Олександр Рігельман на початку 19 століття розпитував донських козаків про їх походження то отримав відповідь:"Я, де, не Москаль, но Русской, и то по закону и вере Православной, а не по природе".
На щастя і в сучасній Росії є люди, які можуть сказати про себе "я не москаль, но русский". Одним з таких людей, що несуть дух Русі, а не Московії, є Олексій Широпаєв - поет,публіцист. Пропонуємо увазі читачів його статтю "СЛАВА УКРАИНЕ!"

На отношении к Украине сегодня проверяется русское самосознание, степень его свободы от имперщины и совка. Надо ли говорить, что далеко не все эту проверку проходят? Многие русские все еще отказывают украинцам в праве на самостийность, упорно продолжая считать их частью русского народа, а саму Украину – одной из провинций Российской империи, вроде Тульской области. И, прежде всего, так считает Кремль. Он упорно рассматривает Украину как некий заблудший кусок постсоветского пространства, а не как суверенную СТРАНУ. Именно поэтому процесс восстановления украинской идентичности вызывает столь острое недовольство Москвы. Россия, несмотря на очевидность, продолжает включать Киев в сферу своего влияния. В ход идут и нефтегазовый шантаж, и замшелые мифологемы о «триедином русском народе», и кампания «за сохранение церковного единства» (в действительности речь идет о сохранении в Украине позиций Московской патриархии как агента влияния Кремля).

Вітаємо нашого братчика Олександра Пакуша з призначенням на посаду командира відділення частини військової розвідки Української Армії (за контрактом).
Сподіваємося, що славні традиції українського козацтва,армії УНР, українських січових стрільців та УПА будуть гідно продовжені в сучасній Українській Армії.
Слава Україні!

Вітаємо отамана Олександра Корнієнка з днем народження!
Бажаємо йому міцного козацького здоров'я та наснаги, сімейного щастя та успіху у всіх справах!
Будьмо, Батьку отамане!

Підставою до цього огляду стала стаття пана Олександра Палія , що була опублікована на сайті www.pravda.com.ua і яку ми не можемо не подати у повному обсязі, оскільки повністю поділяємо думку автора.

Аналіз дій, до яких щорічно вдається Російська Федерація, офіційних і не офіційних заяв російських політиків різного масштабу, взагалі тої риторики з гостро-шовіністичним та зверхнім душком, що маємо превелике задоволення побачити на шпальтах російської преси та у електронній мережі, наводить на думку про те, що все це частини певного суспільно-політичного процесу, який має ось-ось завершитися і всі ми заживемо дружньо «у спільній родині народів-братів».

Та чи так воно є?

Опубліковано статтю про українського національного героя Івана Гонту та книги Н.Король "Українське козацтво - родоначальник кінного війська Московії-Росії" і В.Січинський "Чужинці про Україну".
Приємного читання!

Вітаємо Олександра Котліна з обранням наказним отаманом братства, а Олександра Бабича і Віталія Єрмака з закінченням чергової навчальної сесії!

Проти ночі на 28 травня в с. Григорівка Обухівського району невідомі добродії за допомогою техніки зрушили з місця пам'ятник Леніну і так вдало, що він розвалився на три шматки. На п'єдесталі залишились лише черевики. Трагікомічний фінал колишнього вождя логічний...

30 – 31 травня на заклик Історичного клубу "Холодний Яр" у Трипілля, що на Київщині, з'їхались активісти національних організацій. Мета – пошук могили повстанського отамана Зеленого.

У 1930-ті роки Мирослав Симчич, майбутній сотенний УПА "Кривоніс", виховувався на книзі Юрія Горліса-Горського "Холодний Яр". І ось тепер, у травні 2008 р., на 86 році життя він вперше побував на Холодноярщині, пройшов стежками своїх улюблених героїв – Василя Чучупаки, Андрія Чорноти, Чорного Ворона, Пилипа Хмари...

Виїхали ми з Києва втрьох. За кермом – учасник хору "Чумаки" Борис Мельник, батько юного бандуриста Данила Мельника. Перша зупинка – в Обухові, де у краєзнавчому музеї ветерана УПА щиро вітали краєзнавець Юрій Домотенко, письменник Михайло Карасьов, поетеса Любов Мироненко, радіожурналіст Володимир Світан, керівник громадської організації "Ората" Орест Пащенко з Галичини, депутати Обухівської міської ради Олена Артюшенко, Валентина Мисяк і Любов Криворот, яка піднесла шановному гостеві хліб-сіль...

Вітаємо всіх українців зі Святом героїв!

До Свята героїв публікуємо статтю Олександра Сіроманця "Свято українських звитяжців" з сайту МНК.

Слава Україні! Героям Слава!

Після нахабних і недолугих заяв Лужкова в Севастополі і оголошенням його персоною нон-грата в Україні, російські урядовці почали висловлювати підтримку його заявам і розповідати про те, що реакція України - це прояв слабкості. А сьогодні російська влада заборонила в'їзд на свою територію депутату Верховної Ради від блоку НУ-НС Владиславу Каськіву, який їхав в Москву на запрошення російського каналу НТВ, посилаючись на статтю 27 Закону «О въезде в РФ» - заборона в'їзду особам, що загрожують безпеці Росії. Ну якщо вже "порист" Каськів може загрожувати безпеці Росії, значить Росія не така вже й "вєлікая".

Користуючись слушною нагодою, публікуємо статтю Івана Самсонова "Лужков как автор идеи «переработки навоза в суперудобрение»" з сайту "Обком", в якій доступно викладені відповіді на всі питання товариша Лужкова щодо права України на володіння Кримом і Севастополем.

1. Спас-спадщина:
   • Збірка родових переказів "Словоспасгопки", мудрості козацької, старохарактерної :
   • - Переказ Наталки Гладкої
   • - Переказ діда Сергія Чорного
   • - Старокозацька абетка /Скупна/
   • - Словозаповіт пороговий ("Козакові...") зі слів Л. Безклубого
   • - На загал
   
   
2. Український національний рукопаш. Звичаєвий Спас-Гопак :
   • Основи техніки і тактики Спасу, класифікація та систематика техніки початкового (вулично-побутового рівня):
   
   • - До історії питання. Організаційно-методичні, світоглядні та ідеологічні засади Звичаю Гопки-Спасу;
   • - Поняття: "Вихлист", "Через", "Гуп", "Канчук", "Вкляк", "Матня", "Грати/Затул/", "Клювок", "Намацування", "Котики", "Здриг", "Тин", "Мур", "Півмур", "Нишпорка", "Заступ", "Скрут", "Татарська /схрещена/ стріла", "Виверт", "Вивертчирк" тощо. Смислові відмінності.
   • - Поняття: "Вервечка", "Шкварка", "Гили", "Котик", "Причеп", "Зачеп", "Чіпка", "Попихач", "Смалений вовк", "Гони", "Цурки-палки" тощо. Смислові та функціональні відмінності.
   • - Методи та засоби техніко-тактичної підготовки
   • - Етапи оволодіння технікою та тактико-технічне удосконалення
   • - Оцінка техніко-тактичної підготовленності

Вітаємо всіх українців з днем перемоги над німецькими націонал-соціалістами та їх союзниками-фашистами.

Українці боролися проти них в рядах Радянської армії і УПА, тому не можна забувати що ця перемога - не власність нащадків літописної Мєрі та нащадків "рядових Райанів", за яку вони сперечаються між собою.

Це і наша перемога, нажаль лише над одним ворогом, не будемо забувати про це!

Сьогодні, 30 квітня, російські «миротворчі» війська вторглися на територію Грузії.

Російською Федерацією ведеться політика подвійних стандартів: критикуючи незаконне визнання незалежності Косова, вона сама надає всебічну підтримку самопроголошеним сепаратистським утворенням – Абхазії і Південній Осетії. Останніми ж заявами і діями офіційна Росія показала, що вона не визнає резолюції Ради Безпеки ООН (зокрема резолюцію РБ 1808 від 15 квітня 2008 року), які закликають держави-члени ООН поважати суверенітет, незалежність і територіальну цілісність Грузії в межах її міжнародно визнаних кордонів, і готова заради своїх імперських інтересів до військових дій проти православної Грузії.

Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл" заявляє про свою готовність надати моральну, інформаційну, гуманітарну та іншу необхідну підтримку грузинському народу і закликає до того ж інші козацькі організації і громади.

Продовжуємо публікацію статей спадщанця Петра Яремчука.

Стаття "Ми - Українці" присвячується правдивій історії українського народу, поверненню до нашого справжнього коріння.

Найкращий фільм ХХ сторіччя «Хоробре серце» Мела Гібсона починається з жорстокої, несправедливої, навіть підлої за своєю суттю, і все ж таки – прописної істини: «… Шотландія. ХІІІ сторіччя. Я розповім вам про Уїльяма Волеса. Англійські історики стверджуватимуть, що я брешу , адже історію пишуть ті, що вішають героїв ...» Так само і у нас в Україні «правдивою» вважалася (а декому аж пече щоби так «вважалося» і надалі) лишень та «історія», що залишив в своїх приповідках Кара-Мурза та його учні й

послідовники на кшталт погодіних, соловйових і т.д. В Україні цю традицію «гідно» підхопили (як прапор Стаханова) різного роду академіки клану Толочків та «професори» типу вихідця із синайського півострова Д.Табачніка.

1. Спас-спадщина:
   • За матеріалами оповідання Л.П. Безклубого:
   
   • - Присвячення
   • - Супойський Переказ (1954 рік)
   • - Пісня козака Мамая
   • - Переказ 1913 року
   • - Про козаччину , козаків…
   • - Про Звичай
   • - Про Кургани та Братину
   • - Про Курганні Зорі
   • - Переказ про Кургани
   • - Про Молитву
   • - Про навчання молоді та Гопки-Спас
   • - Про карби, що відомі (40 карбів)
   • - Про гопкорізів, маків та дейнеків

Сьогодні Роману Ковалю виповнюється 49 років, це Людина і Українець з великої літери. Щиро вітаємо пана Романа та бажаємо йому бути таким же енергійним і цілеспрямованим!
Сподіваємося ще не раз насолодитися плодами Вашої творчості! Щастя Вам пане Романе!

Роман Коваль у розділі "Видатні постаті України"

Минулого місяця Президент України видав Указ «Про відзначення 350-річчя перемоги війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві». Передбачається, зокрема, проведення у 2008 та 2009 роках в селі Шаповалівці Конотопського району Сумської області Всеукраїнського фестивалю «Козацький родослав», проведення у квітні 2009 року в Криму наукової конференції, присвяченої історії українсько-кримського союзу середини XVII століття, залучення до участі в урочистостях з нагоди 350-річчя перемоги представників дипломатичного корпусу іноземних держав та української громадськості за кордоном тощо.

Муза історії – жінка промовиста. І, відзначаючи славну перемогу, яка натомість обернулася дальшою руїною української державності, хотілося б, щоб її голос було нарешті почуто. Це і було б найліпшою пам'яттю про ті події.

Вадим Павленко

У 1989 році на сторінці 11 щомісячного громадсько-політичного, науково-художнього та виробничого журналу ЦК ВЛКСМ «Техника-молодежи» (№2) було опубліковано статтю, а точніше лист Леоніда Петровича Безклубого до пана Ігоря Лебедєва – «Интерес моей мысли».

Публікація викликала, та й зараз викликає великий інтерес у тих, хто з тої чи іншої причини цікавиться питанням українського рукопашу «Звичай Спас-Гопак». Навколо й досі відбувається широка дискусія як з приводу самої статті, так і з того, а що то є Спас, чия спадщина, хто є зберігачі та носії цієї традиції…

Пропонуємо Вам ще раз прочитати «Интерес моей мысли», але з урахуванням тих правок, що свого часу вніс Леонід Петрович, і малу частину котрих ми сьогодні можемо собі дозволити оприлюднити…

Зараз, як і раніше, знаходяться ті, хто хоче максимально "вихолостити" традицію Спасу, звести її виключно до рукопашу, та й те не українського. Розпочинаємо на нашому сайті в розділі "Звичай" публікацію цитат з листів та статей Леоніда Петровича Безклубого.

18 березня братчики відвідали Київський будинок вчителя, де відбулася презентація нового дослідження Романа Коваля – "Отаман Зелений". У книзі йдеться про трипільського отамана Данила Терпила, його драматичні стосунки із Симоном Петлюрою, воєнні кампанії повстанців проти Красної армії та денікінців у 1919 році. Ось що пише пан Роман у передмові до своєї книги: "Наприкінці 1960-х, а може й на початку 1970-х, нас, учнів школи №166 м. Києва, повезли катером у Трипілля, до пам'ятника комсомольцям, які загинули на трипільських кручах від рук "озвірілих куркулів-бандитів". Ми, піонери, їхали поклонитися праху "мужніх борців за встановлення радянської влади". Пригадую, як заворожено дивився на бурхливі — під гвинтом "Ракети" — дніпровські води, а потім як піднімався піщаною стежкою на гору.

На місці загибелі київських комсомольців нам розповідали не про їхню жорстокість, не про те, як вони палили це село, обстрілювали гарматами та скидали бомби на сільські хати, а про немилосердність українських селян, які вперто захищались від "совєтської влади", насправді диктатури чужинців.
У цій книзі я донесу не тільки оцінки червоних і оточення Симона Петлюри щодо Зеленого і зеленівців, а й погляд на ті події жителів Трипілля, з якого московські палії зробили "одну майже головешку" (вислів повстанця Марка Шляхового)...

...Дослідник Віктор Савченко, який пише про українських отаманів для російської аудиторії, назвав Зеленого "благородним розбійником", що пролив "стільки своєї і чужої крові". Так і не зрозумів я, за чиєю кров'ю тужить дослідник — за чорною кров'ю російських окупантів чи за голубою, козацькою, пролитою в обороні нашої Вітчизни. Назвати ж розбійником отамана тридцятип'ятитисячного народного війська, слава про якого випереджала його полки, могла тільки недалека й чужа людина, байдужа і до поразок, і до перемог нашого народу.
Нехай читач цієї книги сам відповість — чи був отаман Зелений бандитом, як стверджували більшовики, чи амбіціонером, як змальовувало його середовище Петлюри, чи, може, "благородним розбійником", чи народним воєначальником, який вщент розбивав червоні та білі московські полки, розносячи світом славу про силу української зброї та духу."

Громада Козацького братства бойового Звичаю Спас «Сокіл» надає безкоштовні юридичні послуги, у вигляді письмових роз'яснень законодавства України

Козацьке братство бойового Звичаю Спас «Сокіл» висловлює подяку керівнику Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків Донецького державного університету інформатики і штучного інтелекту, заступнику Голови УРК Ігорю Анатолійовичу Козловському за надану допомогу у братчиковій справі та гостинність.

На цьому світі спокуса –
на тому кара.
А життя поза цим усім.

с.Л.Б.

1. Спас-спадщина:
   
   • Козаччина – український народний Звичай – Досвід Ладу.
   • Українське Православ'я і Покон. Козацький Присуд.
   • Коло однодумців духовних – козацьке Братство.
   • Пересторога характерника Сергія Чорного (57 слів).
   • Карбоване письмо життєзвичаю Краян Скупи.
   • Символи зберігачів Досвіду Культури українського народу.

с. Крилос, Галицький р-н, меморіал «Борцям за Волю України»

Слава Україні!
Героям Слава!

Устанув із могили січовик,
Вогонь янтарний викресав кресалом,
Роздмухав люльку: «Чи ж усе пропало?! –
В його груді озвався серця крик. –

Ординці, лях, царі і більшовик,
Віддавна – за навалою навала,
Земля в огні криваво рокотала…
І знов ясир, і знов московський штик.
...Пощо на меч міняли люди рала?»

В ту мить над полем пісня залунала
Про козаченька, шаблю й чорний шлик…
Десь гучно гримнув постріл з самопала…
І радісно всміхнувся січовик,
Додавши: «Ні, ніщо ще не пропало!»

Андрій Легіт

Стаття Олександра Черненка до "Дня захисника Отєчєства" СМЄЛО МИ В БОЙ ПАЙДЬОМ… Або трупоїди"

Вітаємо Ольгу Корнієнко з днем народження! Бажаємо сімейної злагоди, добробуту і щастя!Щиро дякуємо Ользі за сприяння діяльності Братства.

16 лютого 1918 року було проголошено самостійність Кубанської Народної Республіки. Вітаємо братів-кубанців!

Вітаємо нашого братчика Вадима Павленка з народженням сина! Бажаємо і батькам і первістку міцного козацького здоров'я!

9 лютого 1918 року було підписано Берестейську мирову угоду, згідно з якою Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина та Болгарія визнали Україну самостійною державою. Хоча ніякі закони і міжнародні визнання не можуть зупинити нахабних імперських загарбників - Шарікових і Швондєров, ласих до українського хліба. Єдиний зрозумілий для них аргумент - сила. Тож будьмо сильними.

7 лютого о 18.00 в Київському будинку вчителя (вул. Володимирська, 57) розпочнеться презентація книги "Так творилося українське військо. 10 спогадів учасників Визвольної війни 1917 – 1920-х років".
В ній козаки і старшини Армії УНР, повстанці й отамани розповідають про становлення українського війська, воєнні кампанії Армії УНР і партизанські рейди, драматичне завершення збройної боротьби регулярними збройними формаціями УНР.
Впорядкував книгу письменник Роман Коваль. У передмові до неї він, зокрема, зазначив: "Усі спогади написані так, що відчуваєш свою присутність поруч з козаками, чуєш їхні тужливі пісні, ділиш їхній розпач, береш свій шматочок останньої скибки хліба. Бачиш їх... Які ж прекрасні люди були! І бере злість, що цих вірних синів нашої Батьківщини забуто, ніби їх і не було...
Спогадами вояків, які зібрав під палітуркою цієї книжечки, я нагадую сучасникам про їхній великий борг перед тими, хто зі зброєю в руках захищав нашу землю, виборював волю і відстоював честь нашої Батьківщини".
Організатори презентації: Історичний клуб "Холодний Яр" та Київський міський будинок вчителя. Вестиме вечір упорядник книги Роман Коваль. У святі візьмуть участь кобзарі.
Вхід вільний.

Ми пам'ятаємо, що - На Аскольдовій могилі Поховали їх — Тридцять мучнів українців, Славних, молодих… Ми не забудемо, що - На Аскольдовій могилі Український цвіт! Ми знаємо, що імовірно — По кривавій по дорозі доведеться й Нам іти у світ.

Історія — це не анатомічне препарування, а воскресіння й життя, яке вона прагне повернути мертвим. Тому-то їх подвиг — той скрижаль Української пам'яті, який не дасть вмерти Українській душі, згаснути полум'ю Українського серця.

Борітеся — поборете!

Вам Бог помагає!

Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл" 19 січня традиційно відсвяткувало Водохреща. Були і звичаєві ігри, і символічна боротьба Добра зі Злом, і купання в ополонці, і смачний козацький куліш. Найбільш відповідальним святкування було для молодших братчиків - вони мусили показати свої вміння у досить жорстких спасівських іграх. Дякуємо всім братчикам і нашим гостям за чудове свято.

Російські ЗМІ люблять підіймати тему про якусь "фальсифікацію" історії Україною, хоча відбувається якраз очищення історії від масштабних фальсифікацій, внесених саме російськими ідеологами від історії. Пропонуємо увазі читачів статтю самобутнього дослідника історії Володимира Белінського, який структурно досліджує архівні джерела, вивчаючи справжню, а не сфальшовану історію Росії.
Цікаво пригадати, як у Москві почали з'являтися деякі достовірні українські історичні джерела стосовно Руси. І не тільки українські.

Від 2007 року Козацьке братство бойового Звичаю Спас плідно співпрацює з Українською Світовою Спілкою Професійних Учителів (УССПУ), будучи асоційованим членом Спілки, та Світовою дитячою організацією Гуртків плекання української мови (ГПУМ). Братство щиро дякує Голові УСППУ п. Зиновію Квіту, який своїм громадським життям подає приклад для єднання українців світу, незалежно від їх громадянства.Прикладом тому – видання коштом З.Квіта дитячої книжечки «Казка про українську мову». Але, на превеликий жаль, чудово ілюстрованого Людмилою Корж-Радько видрукуваного тиражу для 62-х мільйонної нації є замало. Тому вважаємо за нагальну потребу, з дозволу автора, розмістити її і на нашій веб-сторінці.

9 січня 1648 року спалахнуло повстання запорозьких козаків під проводом Богдана Хмельницького, з якого розпочалася Національно-визвольна війна України проти польського панування. Це одна з найгероїчніших сторінок української історії. Події Хмельниччини мали вплив на всю європейську історію: вони фактично ініціювали занепад і розвал Речі Посполитої. Крім того, здобутками Хмельниччини і скрутним воєнним становищем України скористалася Московія - Богдан Хмельницький був вимушений підписати з Московією військовий договір - Переяславську угоду. Після смерті Богдана Хмельницького, його син Юрій підписує під тиском московитів "оновлену" Переяславську угоду. І звичайний військовий договір (аналогічний договір Б.Хмельницький раніше підписав з

Туреччиною) перетворюється на кількасотлітнє ярмо для України. А оригінал Переяславської угоди (як і оригінали інших невигідних для Московії історичних документів) безслідно зник, за російською офіційною версією. Хоча хто знає, можливо в якомусь "спецхрані" КДБ спокійнісінько лежить собі не тільки оригінал Переяславської угоди, а і оригінал "Повісті минулих літ"...

Вітаємо всіх з новим 2008 роком! А братчиків з новим отаманом та старшиною.За рішенням козацького Кола 2 січня 2008 року отаманом Козацького братства бойового Звичаю Спас "Сокіл" було обрано Олександра Корнієнка.

Олександр Корнієнко ще на початку 90-х років долучився до справи відродження козацької бойової традиції. Він був одним з тих, завдяки кому спасівський рух розвинувся і став відомим не лише в Одесі чи Запоріжжі, а й по всій Україні. Вітаємо Олександра Володимировича з отаманством і бажаємо йому успіхів у цій нелегкій справі.

Крім всього не будемо забувати про те, що 1 січня народився визначний український політик та провідник ОУН-УПА Степан Бандера. В цей же день народився наш сучасник - козак Скупи козацьких родів Василь Середенко. А 2 січня народився спадщанець Леонід Петрович Безклубий.