Поширення дезінформації про історію і культуру Народу є однією із форм його поневолення.

Яскравим прикладом такої дезінформації є нещодавно видана Ю. Канигіним, якого просвітив якийсь тібетець «Гуру», книга «Путь Арієв». У ній твердиться, що «Україна» від сл. окраїна, що українці арієзований народ, що Українська ідея то арійська ідея і що ми запліднені симіто-юдейським духом. А ось приклади явних фальси­фікацій. «Как по-украински «площадь»? Майдан. А по-санскритски? Тоже майдан. А «крестьянин»? Тоже сл. санскритское — «кришни» — земледелец». Путь Ариев стр. 4, Ю. Каныгин, Киев 1995 г.

Немає такого сл. як «крєстянін» в українській мові. В російсько-українських словниках дається — «крестьянин — селянин». Гуру також був великим знавцем Біблії і розповів, що ап. Петро-Кифа писав листи до розсіяних в Понті, а Понт за Гуру це Придніпров'я, де існувала та легендарна Аратта — «Путь Арієв» стор. 70 і 88. Загальновідомо, що послідовники Ісуса не проживали на території України в І ст. н. е. Але ж ап. Кифа пише листи в Понт? Так, але в який? Знаходимо в Біблії карту подорожі ап. Павла-Савла. Є там і Понт, він знаходиться в Малій Азії, сучасна Туреччина. Там по Понту, Вітінії, Галатії, Каппадокії ап. Савл організовував юдо-християнські громади, і до них пише листа ап. Кифа! Байкою є і те, що Андрій Первозванний в І ст. н. е. проповідував християнство на Україні.

Як бачимо, з нас дуже хочуть зробити християн запліднених симіто-юдейським духом. А для чого з нас намагаються зробити арійців? І не лише такі як Канигін. До­водять наше арійство і провідники рідновір'я, В. Шаян та Л. Силенко. Шаян вважає, що праслов'яни це арійці і Українська Віра має бути одночасно і загально-арійською, — Віра Предків Наших стор. 66, 138-140, — він стверджує, що арійці це не лише численні народи, а і раса, а доказом тому для ньо­го є знаменитий напис Дарія «... і появилася назва «Арія», як окреслення численних народів і раси рівночасно. А ось із могили Дарія промовив до нас його голос і він назвав себе Арієм. «Я є Дарій, — великий князь, князів, ... син Віштаспаса, Ахаменід, Перс, син Перса, арій, арійського сімени». Віра Предків Наших стор. 31 і 32, В. Шаян, Гамільтон 1987р. А далі Шаян подає повний текст Дарія, на який і опирається, але який повністю заперечує позицію Шаяна та інших арістів. «Ласкою Аурамазди є ці країни, які я здобув поза Персією, якими я оволодів ... Мій Закон був встановлений. Медійці, Сузіянці, Паіртхійці, Арійці, Бахтріянці, Сугданці, Хорезмійці, Заранькійці, Арахозійці, Самагіди, Гундари, Індія, Сякійці Гумаварки і Сякійці Тіграховди, Вавилонці, Асирійці, Араби, Єгиптя­ни, Арменійці, Катапатукійці, Спардійці, Іонійці, Сяки поза морем (Скити), Скудрійці, Іонійці, Корононосці, Путійці, Кушійці, Мачійці, Каркійці». Віра Предків Наших стор, 34.

Отже, «Арійці» стоять після «Медійці, Сузіянці, Партхійці». А це означає, що в Перській імперії лише перси, медійці, сузіянці і партхійці були арійцями! Також Дарій не відносить до аріїв ані Вавилонян (шумерів), ані Сяків — скіфів. А з цього витікає, що арійці не були численними народами, а тим більше расою. Але прихильники арійства нам хочуть довести, що арійці це і є корінний народ Білої Раси . Тому арійське питання давно виходить за історичні рамки і має глобальне політичне значення. Дійсно, якщо українці і інші народи Євразії - арійські етноси, то чого ж, давайте будемо об'єднуватися навколо арійської ідеї! А Гуру і Канигін навіть хочуть щоб арієзована і запліднена симіто-юдейським духом Україна почала те об'єднання. «Мы видим: слишком долго Украина разбрасывала камни. Пора начинать сбор ... Скоро-скоро начнет — Россия начнет? — Именно Украина. Именно!» Путь Ариев стр. 23. Хто ж такі арії і симіти, чи є вони расами і в чому полягають їх ідеї якими хочуть всі народи об'єднати? Сов. археологія визнає, що як мінімум 500 тис. р. тому існували три основні центри заселення первісної людини — в Європі, Азії і Африці. А це і відповідає трьом основним культурам і трьом расам — білій, жовтій і чорній. І чорна людина це не просто добре загоріла біла людина, чи навпаки. Визнає сов. археологія і експансію африканської «чорної» культури на терени європейської.

«Особливо помітним було проникнення населення з середземноморсько-африканської області в європейську, в окремих її регіонах групи так званих оріньякців існували протягом тривалого часу одночасно з солютрейцями в одних і тих же місцевостях і навіть змінювали одні одних на одних і тих же стоянках». Основи Археології стор. 4», І. Шовкопляс, Київ 1972р. Оте «змінювали одні одних на одних і тих же стоянках» і той факт, що Європа заселена Білою Расою означає, що ішла війна між чорними і білими і що перемогла Біла Раса. Эзотерист Э. Шюре також вважає, що Чорна Раса оволоділа півднем Європи — від Пірінеїв до Причорномор'я та всім Індостаном, Кавказом, Середньою і Малою Азією, і що була затяжна міжрасова війна. «Во времена своего господства черные имели религиозные центры в Верхнем Єгипте и в Индии. Их циклопические города увенчивали зубцами горные кряжи Африки, Кавказа и центральной Азии. Их общественный строй представлял собою абсолютную теократию. На верху — жрецы, внизу — кишащие как в муравейнике племена, даже без признаного семейного начала, с женщинами — рабынями». Великие Посвященные стр. 22, Э. Шюре, Москва 1990 г.

І хоча Шюре також приписує головну роль в світовій історії арійцям і симітам, але в той же час дає таку інформацію про походження цих етносів. «Смешение обеих рас происходило двумя способами: или посредством колонизации, или путем завоеваний. ... Там где белые колонисты подчинились чернокожим народам, там образовались народы семитические, как египтяне, арабы, финикийцы, халдеи и евреи. Наоборот, другие арийские цивилизации как иранская, индусская, греческая и этрусская возникли там, где белые покорили черных путем завоеваний. Прибавим, что к числу арийских племен мы причисляем также все белые народы, ... как на­пример скифы, геты, сарматы, кельты и поздние германцы». Великие Посвященные стр. 27. Отже, за Шюре, симіти це «чорно-білі», а арійці «біло-чорні» етноси, і вони не є расами. То чому ж Шюре скіфів і інші народи Білої Раси також зараховує до арійських етносів?

А арійська і симіто-юдейська ідеї стануть повністю зрозумілими якщо подивитися на їх типи держав і економічних систем. Типовою арійською державою є монархічна деспотія чи тиранія (тоталітаризм), а в основі економічної системи лежить примусова праця (рабство, каста, кріпацтво, колгосп, ГУЛАГ). Подібні та теократичні держави творили і симіти, але симіти також винайшли економічну систему експлуатації та паразитування (також на тілі інших народів) через торгівлю, лихварство, найману працю, відкупи. А в поєднанні деспотичної, тоталітарної держави з системою економічної експлуатації і полягає поєднання арійської й симіто-юдейської ідей на практиці. Це поєднання набуло всесвітнього розмаху ще в Перській імперії. А почалося так. «Вавилонские торгово-ростовщические круги и жречество, мечтавшие о расширении своей торговли и создании «мирового» рынка, открыли персам ворота Вавилона.

... Для торговых кругов Вавилонии открылись теперь огромные рынки запада и востока. Плененные сирийцы, иудеи и финикийцы * (всі симіти) получили возможность вернуться на родину».

Очерки Истории Древного Востока стр. 163, Ленинград 1956 г. І ось як торгаші і лихварі запорядкували . «Богатые торгово-ростовщические дома заранее вносили в казну полагающуюся с той или иной области сумму налогов и получали за это право сбора податей с населения… Персидские чиновники подкупленные взятками, смотрели на разорение целых областей сквозь пальцы... На деле небольшие налоги персов мало чем отличались от прямого ассирийского грабежа». Очерки Истории Древнего Востока стр. 167. Про те ж в Історії Стародавнього Світу, стор. 187, Київ 1957 р. І через дві з половиною тисячі років, в королівській арієзованій Польщі, в яку входила також Україна, торгівельно-лихварські кола робили те ж саме. «Богатые евреи оказывали важные услуги в государственном хозяйстве: они брали в откуп сбор казенных налогов и пошлин, ссужая короля деньгами в случае войны , арендовали королевские имения, извлекая из них большие доходы. — словом обогащали казну ». Краткая История Євреєв . Новое Время стр. 116. С. Дубнов, С-Петербург 1912 г. Ось в чому виявляється була воля Аурамазди, і в тому полягали арійський «Лад, Закон і Правда» встановлені Дарієм, про що розповідає Шаян в "Вірі Предків Наших" на стор. 36.

В такому чи подібному Ладі і полягають арійська та симіто-юдейська ідеї.

Як відомо, приходив Дарій і в Україну — Скіфію в 512 р. до н. е., щоб встановити арійський лад. А фінансували Дарія на знищення Скіфії, ті ж таки торгівельно-лихварські кола. (І тепер їх діяльність направлена на те саме). «Торгівельно-лихварські кола, які одержували нечувані прибутки від відкупів і торгівлі, всіляко підтримували Дарія І в його широких агресивних планах і внутрішніх перетвореннях». Історія Стародавнього Світу, стор. 187. Значення тієї великої війни, ще не усвідомлене, а її перебіг не відповідає Геродотовій схемі. Чого б то досвідчений полководець Дарій із 700 тис. армією мав ганятися по степу за «кочівниками», адже його метою були хліборобські землі. Було в Скіфії також багато міст, в тому числі промислових.

«Кам'янське городище... біля м. Кам'янки-Дніпропетровської Запорізької обл. Воно забезпечувало металевими виробами всю степову Скіфію. Його пл. бл. 1200 га...» Основи Археології стор. 123. А Геродот розповідає, що скіфам нічого захищати. Було скіфам що захищати! І та війна показує, що Скіфія була могутньою державою. А скіфи та їх прямі нащадки слов'яни і українці крім того належали і належать до Білої Раси. А тому ми — українці, мали і маємо свою окремішню історію і культуру. Але саме це і намагаються заперечити всі ідеологи чужого духа і крові. Вони доводять, що скіфи то іранські племена, що українці нащадки тюрків, чи навіть симітів. А Канигін і інші доводять, що і «слов'яни» і «українці», це не наші самоназви.

«Славяне звали себя Росы. А украинцы исстари называли себя русами». «Да-да, зачем вам быть украинцами?... Украина — окраина Польского королевства. И как ни изощряйся, другого смысла, вы не найдете». Путь Ариев стр. 153 и 210. «Ізощряются» симіто-арійці (і інші), намагаючись забрати у нас наші імена, — скіфи, слов'яни, українці.

То що таке Скіфія, хто такі слов'яни і що є Україна? Шюре дає таку інформацію про Скіфію і скіфів «... пять тисяч лет до н . э. непроходимые леса покрывали древнюю Скифию, которая простиралась от Атлантического океана до полярных морей... Белый человек приобрел двух превосходных друзей, собаку и лошадь... Скифы всюду воздвигали своим предкам чудовищные жертовные камни...» Великие Посвященные стр. 32. Отже, за Шюре, Скіфія це фактично Європа, біла людина осідлала коня, а не іранські чи туранські кочівники (сучасна археологія те підтверджує), і у скіфів існував культ предка, тобто культ Рода. І хоча я не повинен публікувати автентичні тексти козацьких переказів, які отримав від козака — характерника, але питання наших назв є настільки доленосним, що вважаю за необхідне дати витяг з козацького переказу. "Колись наша держава називалася Скупою Краю пов'язаних Словом. Населяли древляни, кіми, анти, рокси, беренди — рій родів козацьких, а разом Українці, бо У Краю жили предків опороженому Могилами Святими. Девять тисяч літ проіснувала Скупа Українська, нікому не було вільного ходу через Родові Землі її, поки Слова та Землі своєї трималися..." Все стає зрозумілим, не Скіфія, а Скупа, тобто союз — об'єднання. То греки назву нашої держави переіначили. Інша наша назва — слов'яни, від того Слова, яким роди Українські були пов'язані. В Слові були викладені Віра Правди — Українське Православ'я та Покон — Звичай (Закон даний з початку Світу). А Українці від назви землі, на якій проживали і яка споконвіку називалася Краєм. Назви і імена: Скупа (Скіфія), слов'яни, Україна, українці сягають багатотисячолітньої глибини, і були спільними для більшості родів Білої Раси, які колись об'єдналися в Скупу. Хіба Сербська Країна то не Сербська Україна. Україною називалася колись і пізніша Московщина — Вєлікоросія. «... обитатели былой «Залесской Украины», превратившейся в Великороссию игнорировали взаимные антипатии своих князей». (Древняя Русь и Великая Степь стр. 626, Л. Гумилев, Москва 1993 г). А якщо добре пошукати то знайдуться й інші України. Що ж до імені Русь, до якого нам радять повернутися, то якраз воно не має для нас глибокої історичної традиції. Назва Русь походить від імені одного українського роду — роксів, вони ж руси і поляни, знать яких запросила варягів і разом з ними почала мечем творити арієзовану Київську Русь. Пріск і Іордан називають населення, що за Атілли (V ст. н. е.) жило на теренах полян — росомонами, тобто роксами — Велика Скіфія, стор, 9, Г. Василенко, Київ 1991 р. Теорія, що назва «Русь» від варягів не відповідає також такому факту — після знищення древлянами Ігоря і його варязької дружини, полянське боярство зібрало нову рать і порятувало варязьку династію і гегемонію Києва. Поляни — руси, з якогось часу почали нав'язувати своє зверхництво іншим слов'янським родам, і для останніх ім'я «руси» стало ненависне. Тому коли з 'явилися нові загарбники, монголо-татари (тюрки) і руські князівства впали, слов'янські і інші українські роди відмовилися від імені «руси», нехай те згадають ті, що тепер з гордістю називають себе «русскімі», адже русскіє це ті, що належали русам. А частина слов'янських родів знову почали називати себе Українцями. В народі, а не серед можновладців воскресло наше прадавнє спільне ім'я Українці. Це ім'я об'єднало всіх в один народ в боротьбі проти монголо-татар. А наше панство повело народ під литовських князів (потім водило під Польщу і Московщину), створило Литовсько-Руську державу. Але народ вже тієї назви «Русь» не прийняв, а тримається імені Україна, бо в цьому імені ідея рівності українських — слов'янських родів, ідея Народної Держави. Такою державою було Козацьке Запоріжжя і такою державою була Скупа Українська (Скіфія), а її розквіт - це часи найвеличнішої в світі «трипільської культури».

Чому «трипільська культура», а фактично українська — слов'янська культура, була і є найвеличнішою в світі? Її величність в людяності, в тому, що не було розкішних палаців і злиденних хижин, навіть різниці між селом і містом не було, і ось ще витяг із козацького переказу. «Селились «од воза» однією вулицею крученою, кожна станиця була як столиця, ніхто не грабував і за те собі кращої не будував, усі жили заможно...» Ніхто не грабував! Ані держава народ, ані один рід інший рід, ані людина людину. Тому нема палаців і хижин. тому нема міста і села, а є поселення, тому усі живуть заможно. Трипільські поселення будувалися на відкритих місцях без оборонних укріплень, бо в Скупі панував мир. А що ще відомо про ті часи? Добре відома археології «ямна культура», яка була поширена на великих просторах — від Закарпаття (по Дунаю) до р. Урал, від Криму і Прикавказзя до Куйбишева. «Велику групу археологічних памяток епохи міді-бронзи, становлять різноманітні кургани. Здебільшого кістяки поховань у них людей скорчені і засипані червоною вохрою * (звідти козацький червоний прапор). Тому всі ці кургани були об'єднані спочатку в одну велику археологічну культуру «курганів із скорченими та пофарбованими кістяками».

... До кінця мідного віку належить ямна культура. Вона датується другою половиною ІІІ-го й початком ІІ тис. до н. е. і одночасна пізньому етапові трипільської культури... Племена ямної культури населяли широкі простори — від Нижнього Дунаю і середнього Придніпров'я на заході до Нижнього і Середнього Поволжя на сході та від передгір'їв Кримських гір і р.Манича на півдні до міст Воронежа і Куйбишева на півночі * (оце і є Край — опорожений Могилами Святими, і Крим не татарська, а споконвіку Українська земля). ... скорчені і засипані вохрою поховання знаходяться в центральних глибоких ямах. Над ними й були насипані кургани із землі. Багато поховань не має ніяких речей. Такі поховання називають: безінвентарними». Основи Археології стор. 86—87.

А тепер подумаємо. «Трипільська культура» і «ямна культура» існують в тому самому просторі і часі, і зникають разом. В житті такого не буває! То хіба не зрозуміло, що «трипільська культура» і «ямна культура» це та ж сама культура! Але ж «ямна культура» була поширена і поза «трипіллям» серед скотарських і мисливських племен! В тому то і справа. Одні роди обробляли землю, інші займалися скотарством ще інші мисливством, а хоронять предків однаково, отже мають одну Віру і один Закон і є одним Народом, розмовляють однією мовою (майбутні дослідження те підтвердять). І на цих величезних просторах (а терени ямної культури сов. археологія значно звузила) панує мир. То чого ж варті теорії, що кочівник це грабіжник, а хлібороб мирний поселенець. «Трипільська культура», яка межувала з кочовим степом й проіснувала щонайменше три тисячоліття (!) заперечує такі теорії.

І ось це золоте тисячоліття на величезних просторах одноразово зникає, а на теренах Трипілля постає інша культура, головною ознакою якої є укріплені городища. Існує гіпотеза, що «трипільців» знищили. Але чи можливо було знищити кілька десятків мільйонів хліборобського населення? І який ворог міг знищити «ямну культуру»? І «трипільців», і носіїв «ямної культури» ніхто не міг знищити, то почалися міжусобиці. Світ став іншим. Причин тому було кілька, а головним фактором, який призвів до внутрішніх війн, були саме Арії!

Так хто були ті «наші» Арії і де вони проживали? А де була легендарна Аратта, яку так хочуть розмістити на Україні? По той бік Кавказьких гір! Там де жили народи Чорної Раси, там, де був той біблійний Понт.

Ще в «трипільські часи» в межиріччі Аракса і Кури існувала розвинута хліборобська культура. Поселення біля Єревану датується III тис. до н. е., воно було оточене кам'яною стіною і ровом, отже мирного життя там тоді не було, — (Основи Археології стор. 83). Назви Аракс, Арарат, Арменія точно вказують, де знаходилася Аратта. Там же, пізніше, існувала добре відома держава Урарту. Ось деякі цікаві відомості про неї: один із трьох головних «богів» Урарту звався Шівіні і було в Урарту два царі на ім'я Руса — «Очерки Истории Древнего Востока» стор. 154—156. Десь біля Аратти і потрібно шукати землю аріїв, такою землею може бути лише територія між Доном і Волгою. Звідти арії ходили в Закавказзя, жили там, вели війни і перемішувалися з чорними, переймаючи частково і їх культуру. Не будемо вигадувати історію — як воювали арійці з «трипільцями», а лише констатуймо факти. Трипілля в кінці III на початку II тис. до н. е. стає землею укріплених городищ, тоді ж зникає «ямна культура», тоді ж з'являються Змієві Вали, тоді ж почалося вторгнення аріїв в Середню Азію (Іран, Афганістан), тоді ж територію між Доном і Волгою заселяють родичі «скіфів» сармати, ворожі, як і скіфи, іранцям (арійцям). А в Індію арії вторглися в середині II тис. до н. е. Підтверджує те священна книга аріїв «Рігведа». «В Ригведе говорится о разрушении «бронзовых городов», населенных темнокожими людьми. ...Население этих городов называется даса. О нем говорится, что оно поклоняется фаллосу. Фаллические культы существовали в Мохенджо-Даро и Хараппе. В позднейших памятниках индийской литературы словом даса начинают обозначаться рабы и слуги». Очерки Истории Древнего Востока стр. 194. І якщо в Ірані арійці зберегли світлість своєї шкіри, то в Афганістані і Індії вони розчинились в Чорній Расі. А щоб відносно аріїв не залишилося ніяких ілюзій, то такі факти. Боротьба і війни на арійській — ведичній мові називалася, «говішті» — бажати, шукати корів, від: «го» — корова (го­вядина) і «ішті» — бажати, шукати, — «Очерки Истории Древнего Востока» стор. 193. Арії вели постійні війни із іншими племенами і між собою за корови і пасовиська, а війни це масові вбивства і полонені. Така в них була спочатку «великая солнечная идея», а їх ведична релігія те освячувала. І до переможених арії не відносилися як до рівних, благородні і повнокровні (саме так перекладається з ведичної сл. «арій»), зробили із даса — переможеного населення Індії, своїх рабів. Отже, факти показують , що арії походять від скіфів — українців, від Білої Раси, а не навпаки, крім того вже з кінця ІІ I тис. до н. е. історичні шляхи скіфів і аріїв розходяться.

Мало спільного має і наша Родова Віра Правди — Українське Православ'я з ведичними — язичницькими релігіями і сучасним християнством. «Богорозуміння» викладене в Рігведі і Влескнизі було спочатку науковим розумінням матеріального світу — описом природних явищ. Так, Природу шанували, так як і батьків шанують, так і Землю — матір і Сонце — батька і інші «з явища» вшановували, але не поклонялися їм як богам. А поклонялися лише Духу — Богу Роду. «Творцем Всесвіту, Богом над богами українці вважали Рода... Род уособлював також і нащадків одного предка, тобто був пов'язаний з усім родом у сукупності». Українське Язичництво стор. 8, Г. Лозко, Київ 1994 р. Про те, що спочатку Род був Богом можна знайти і у інших народознавців. А в ведичних релігіях, в офіційному язичництві, у Влескнизі місця Роду немає! І це також доказ тому, що Влескнига не фальсифікат, як твердять всі відверто антислов'янські і прохристиянські «науковці», для авторів Влескниги то принципова позиція. А тому годі шукати у Влескнизі Народну Віру (як і об'єктивну слов'янську історію, адже в ній проповідується зверхництво русів — полян). В минулому Світ умовно поділяли на Наву, Яву та Праву, про що свідчить і Влескнига. Яв — це матеріальний світ, Прав — це закони матеріального світу і Нав — це Духовний Світ. А у Влескнизі що? Волхви Бога і богів тулять в Праву і ігнорують світ Нави! Невже електромагнітні сили — блискавка, то бог Перун. То що то таке, як не матеріалізм? Волхви — атеїсти пишуть:

«Не худоба ми, а русичі, і то є іншим навчання, аби знали, що Права з нами. А Нави не боїмося, бо Нава не має сили проти нас». «І Богові Світовиду славу проголошуємо — се Бог Прави і Яви і йому співаємо пісні, яко святе, і через нього знаємо — світ бачити і в Яві бути. І той нас од Нави убереже, і тому хвалу співаємо», Влескнига дощ. 7 є і дощ. 10.

Волхви Прави відкидають Рода і Наву, Родова Духовна Віра їм не потрібна. А може її і не було? Була! Згадаймо про «безінвентарні» поховання добре відомі археології, вони і свідчать про існування духовного світогляду та відповідної Віри. А велика кількість речей в могилах, потім божки-ідоли - то і є початок язичницького матеріалізму, а згодом і мракобісся, бо колодам почали молитися, жертви приносити, а з царьками і «живих» стали в могили класти. Скасувавши Бога Рода і поробивши з природних явищ божків, а з тогочасної науки заплутану і містичну релігію, волхви речуть — «а Нави не боїмося бо маємо Праву». Що відповідає сучасному — «а Бога не боїмося, бо маємо Науку!» Але прийшов чужий юдейський дух — Ісус Навин і знищив і волхвів і їх Праву, бо ворожому духові може протистояти лише свій Дух. І тоді вже попи почали ректи — «боїмося Бога, а Прави (науки) немає, бо все є «божа воля». І чого б то не боятися, чи боятися Бога (Нави)? І чого б то абсолютизувати Праву, чи відкидати її? Світ єдиний! І Український Народ не відкидав ні Нави, ні Прави, не роз'єднував Світ. Віра Правди утверджувала ім'ям Бога Рода (світ Нави) суспільну справедливість, вільне життя за Поконом (Звичаєм) та життя в гармонії з Природою, за Правою. І доки того трималися, мали щасливу Яву, були єдині і панували на своїй Землі.

А порушили Віру Правди — Українське Православ'я і Покон наші волхви і старшина. Перейнялися арійською ідеєю зверхництва, вигадали ведичні, язичницькі релігії, запліднилися симітським юдо-християнським духом (потім комунізмом, тепер капіталізмом) і підступом та насиллям, з допомогою чужинців накидали те Українському Народу. Та Народ того не сприймав і не сприйме, бо Народ то Наш Род — наш Дух і наша Кров! І даремно сподіваються симіто-арійці та всі ними запліднені, що Наш Род почне громадити їхнє каміння. Ми — Українці, розкидали і розкидатимемо чуже каміння, доки не очистимо свою Землю від того сміття і не утвердимо Українську — Слов'янську Ідею Правди.

Січень, 1996 р.