У давнину на нашій землі існував культ предків. Наші пращури вірили в те, що померлі родичі опікуються живими. Повага й шана до відбулих у вічність була невід’ємною складовою національного життя. З часом уявлення про світ у людей змінюється, але повага до предків залишалася невід’ємною складовою побуту українців. Щороку навесні, тиждень по Великодню українці поминають своїх родичів, що скінчили земний шлях. Трапляється так, що хтось не лишає по собі й згадки, а життя деяких стає взірцем і прикладом для наслідування новими поколіннями. Якщо людина жертовно боролася не за свій добробут і славу, а за краще майбуття інших, то вона заслуговує на гідну про себе згадку і може слугувати добрим прикладом, як можна прожити життя з користю для свого народу. А якщо ця людина ще й віддала життя за ідею, за справу визволення з-під чужинець кого гніту, то в очах нащадків авторитет її заслуговує на високе пошановування. Україна протягом багатьох століть знала чимало героїв. Їх наймення відомі і невідомі, але всі вони увійшли в історію, як незламні будівничі України.

Організація Українських Націоналістів, що постала у 1929 році, поставила за всяку мету реалізувати давню мрію українців – збудувати власну Державу. Надихати до цього членів ОУН мали приклади самовідданої і героїчної боротьби їхніх попередників за майбутнє України. На Наддніпрянщині давнім свідченням боротьби за визволення були козацькі могили. У західноукраїнських землях патріотична молодь між двома світовими війнами насипала такі могили, щоб віддати данину шани борцям за Україну. Традицією для націоналістичної молоді було дбання за стрілецькими могилами. Дбаючи про майбутнє, молоді покоління пам’ятали й про минуле. Дороговказом у цьому їм були точки Декалогу українського націоналіста: 3-тя – «Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань» та 5-та – «Пімстиш смерть Великих Лицарів». Вшановувати українських героїв стало доброю традицією. Тому на Другому зборі, що відбувся у квітні 1941 року, революційна ОУН проголосила щороку у третій декаді травня відзначати Свято Героїв. Чому було обрано травень для цього свята? Так трапилося, що саме в травні віддали своє життя за свободу Україну одні з кращих її синів. На початку травня 1924 року в Києві йде з життя Микола Міхновський. 25 травня 1925 року у Парижі гине від рук ворога Симон Петлюра. Провідник ОУН Євген Коновалець віддав своє життя 23 травня 1938 року, загинувши від вибухівки більшовицького агента у Роттердамі. З огляду на ці дати було вирішено вшановувати українських героїв у травні. Ким же були згадані особи, що на їхню честь Свято Героїв було призначене на цю пору року?

Микола Міхновський увійшов в історію як один з фундаторів української націоналістичної ідеології. Народився в 1873 році в селищі Турівка Згурівського району, що на Київщині. У молодому віці Міхновський долучається до розбудови Братства Тарасівців, що поставило собі за мету боротьбу за незалежність України. Брошура «Самостійна Україна» Міхновського, що творилася як програма Революційної української партії – першої політичної партії на Наддніпрянщині – стає ідейним обґрунтуванням і виразником волі до творення незалежної Української держави. Згодом Міхновський творить Українську народну партію і пише для неї знамениті «Десять заповідей». У 1917 році творить Український військовий клуб імені Полуботка, І Український охочий імені Хмельницького полк. У липні 1917 року у відповідь на угодовський Другий універсал Центральної ради Міхновський ініціює виступ полуботківців, що мав на меті змусити проголосити Україну незалежною. Міхновський увійшов в українську історію як відомий публіцист і громадський діяч з чітко сформованими націоналістичними державницькими позиціями. У 1924 році, уникаючи подальших репресій з боку радянських органів безпеки, Микола Міхновський йде з життя.

Симон Петлюра відомий нам як визначний громадсько-політичний діяч. Нехай його політичні рішення іноді були суперечливими, але фактом залишається те, що прожив він своє буремне життя як український патріот. Народився Петлюра у передмісті Полтави у травні 1879 року. У 1901 році був виключений з Полтавської духовної семінарії за революційну діяльність. З 1900 року є членом РУП, яка у 1905 році була реорганізована в Українську соціал-демократичну робітничу партію. Певний час мешкав і працював на Кубані, переховуючись від арешту. Згодом, проживаючи у Петербурзі, Москві редагує українські часописи. З березня 1917 року Симон Петлюра є членом Центральної Ради. У січні-лютому 1918 року формує Гайдамацький кіш Слобідської України – однієї з найбоєздатніших частин українського війська. З листопада 1918 року Петлюра є Головним Отаманом Армії УНР, а з лютого 1919 року очолює Директорію. На чолі об'єднаних українських збройних сил 30 серпня 1919 здобув Київ. (В УПА ця дата відзначалася як День української зброї). У грудні 1919 виїхав у Варшаву для організації воєнно-політичного союзу із Польщею проти більшовицької Росії. З листопада 1920 року Петлюра керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі. З грудня 1923 року тривають переїзди до Австрії, Угорщини, Швейцарії. У жовтні 1924 поселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР. 25 травня 1926 року Симон Петлюра вбитий більшовицьким агентом Шварцбартом. Прикро констатувати, що, попри зусилля громадськості, французький суд не лише не засудив Шварцбарта, але й намагався обвинуватити Петлюру у нібито організації погромів в Україні. Для багатьох українців суд над убивцею став великою несправедливістю не лише щодо самого С.Петлюри, але й до всього українського національного руху.

Провідник Української Військової Організації, а згодом і Голова Проводу Організації Українських Націоналістів Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року у Зашкові на Жовківщині, що входила того часу до складу Австро-Угорщини. Навчався в Українській Академічній гімназії у Львові. Згодом стає членом Студентського союзу, товариства "Січ". З 1915 року воює на фронті в Карпатах. Під час боїв за гору Маківку потрапляє до російського полону. 1917 році опиняється у Києві. Наприкінці року формує корпус Січових Стрільців, який воює проти більшовиків. У листопаді 1918 поставив вимогу Скоропадському розірвати союз з білою Росією, розпустити російські добровільні дружини. Після відмови виступив на боці Директорії. У 1919 році корпус під керівництвом полковника Коновальця діє на різних фронтах. Після поразки національно-визвольних змагань опиняється у Відні, де закінчує університетську освіту. У серпні 1920 у Празі на з'їзді українських старшин було створено Українську Військову Організацію. У 1923 році внаслідок конфлікту з західноукраїнським Диктатором Євгеном Петрушевичем залишив керівництво цією організацією. Проте, у 1924 повернувся на посаду. У 1929 на І Конгресі ОУН вибраний її Головою. УВО увійшла в нову Організацію як її бойова референтура. З 1926 року Євген Коновалець жив у Берліні, а 1930 року з родиною оселився в Женеві. 1936 року був змушений перебратися до Риму через совєтські інтриги. Коновалець був центральною, авторитетною і об’єднуючою постаттю в Організації. Його авторитет був дуже високий. Загибель Євгена Коновальця стала тяжким ударом для ОУН. А сталася ця трагедія 23 травня 1938 року в Роттердамі. Колишній агент НКВД Павло Судоплатов у 90-х роках зізнався, що це саме він підсунув Коновальцеві смертельну вибухівку. Смерть Провідника, здавалося, могла вивести з ладу цілу Організацію, але знайшлися нові лідери, які змогли повести за собою національно-визвольний рух.

Шануючи Свято Героїв, ми згадуємо не лише цих трьох діячів. Ми пам’ятаємо про подвиг крутянців, відважну боротьбу партизанів Холодного Яру. Ми віддаємо шану полеглим за українську справу Роману Шухевичу, Степану Бандері, бійцям УВО, ОУН, УПА й сотням і тисячам знаних і незнаних патріотів, бо справа їхня незабутня, а наказ їх нам святий. Слава Героям!