Іван Дмитрович Сірко (близько 1610 — 1680), славетний кошовий отаман Запорозької Січі уособлював, мабуть, як ніхто з когорти визначних українських полководців XVII століття, лицарську вдачу. Військовий і політичний український діяч, який 12 разів (!) з 1659 року до серпня 1680 року, тобто до самої смерті, обирався січовиками кошовим, цілком справедливо вважався найуспішнішим оборонцем православної віри.Загальне визнання і безмежну вдячність сучасників набула в той час очолена Іваном Сірком героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарських орд, що загрожували геноцидом українському народові.

Літопис життя Івана Сірка — це суціль карколомна одіссея, в хитросплетіннях якої можна і заплутатися. Навіть рік і місце його народження достеменно невідомі. Отець Юрій Мицик, доктор історичних наук із Києво-Могилянської академії, вважає, що майбутній кошовий народився на Поділлі. Більшість дослідників називає його батьківщиною селище Мерефа на Слобожанщині. Практично немає свідчень про перші 35—40 років життя Сірка.

Перше зі свідчень про діяльність Сірка — цікава, але й дотепер практично не задокументована історія участі полку запорожців у Тридцятилітній війні (1618 — 1648) на боці французів. У 1644 році Богдан Хмельницький як військовий писар Війська Запорозького у Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі. За рік був підписаний-таки договір-контракт і 2500 козаків через Гданськ морем дісталися французького порту Калє.

Очолювали цих кондотьєрів полковники Сірко та Солтенко. Попереду їх чекали прецікаві події — облога і штурм неприступної іспанської фортеці Дюнкерк (яку називали «ключом від Ла-Маншу»). Останню неодноразово під час багатьох конфліктів намагалися взяти французи, але все безрезультатно... Козаки «розібралися» з супротивником за декілька днів.

Наступна згадка про Сірка сягає лише 1653 року, коли він після Жванецької кампанії під час Національної революції наздогнав зі своїм загоном союзників Богдана Хмельницького — кримських татар — і вщент розгромив їх, звільнивши «ясир», бранців-подолян. Наступного року він виступає проти Переяславської ради, як і більшість запорожців відмовляючись від присяги московському царю Олексію Михайловичу.

Починаючи з 1654 по 1680 рік був найвідомішим полководцем України. І свої й чужі, і друзі й вороги - всі однаково відгукувалися про Сірка, як про людину видатного військового хисту. Польський король Ян ІІІ Собеський писав про нього: "Сірко - воїн славний і в ратній справі великий мастак". Українські літописці Самовидець, Граб'янка, Величко називають його сильним і великим ватагом, славним кошовим отаманом. Іван Сірко провів таку кількість походів, що хроністи не встигли все засвідчити, в окремі роки їх організовувалось по 2-3. Ось лише короткий перелік найрезультативніших: ходив з Косоговим на Перекоп проти татар, виграв велику битву з Керач-беєм, де проявив особисту відвагу, здійснив ряд морських походів за Дніпро і Буг, здобув перемоги під Корсунем, Уманню, Чигирином і успішно діяв проти кращого польського воєначальника С. Чернецького, витіснив його з України 1675 року, розгромив турків, які на Різдво спритно увірвались до Січі, того ж року здійснив похід на Крим, повністю зайняв його, взяв столицю Кримського ханства Бахчисарай та Ак-Мечеть (сучасний Сімферополь), розгромив хана у битві над Сивашем...

Сірко не раз командував великими військовими з'єднаннями, вражав сучасників винахідливою стратегією і тактикою. Виграв 55 великих битв - що не має аналогів у історії військового мистецтва.

Варто зазначити ще одну рису Сірка. Коли у Криму настала нищівна спека: посохли всі пасовища, гинули люди і худоба, кримський хан звернувся до Сірка пустити численні отари овець і людей на землі півдня України, щоб врятувати від загибелі свій народ. Сірко, не вагаючись, дозволив і всіляко сприяв цьому. Гетьман Самойлович докоряв Сіркові за цю акцію, мовляв, допомагаєш недругу християнства, бусурману, ворогу. Сірко відповів: «Коли б чорт, пане гетьмане, помагав людям у крайній нужді, то брезгувати тим не годиться, бо, кажуть люди, нужда закон міняє» (Літопис С. Величка, - К., 1851, т.11).

У другій половині 50-х років Сірко вже вінницький полковник. Саме тоді він став відомим як дуже імпульсивний і непередбачуваний воїн. Після перемоги гетьмана Івана Виговського над московитами під Конотопом 1659 року, Сірко на чолі запорожців завдає поразки союзникам гетьманців — кримським татарам під Аккерманом і плюндрує степовий Крим. За кілька місяців він також несподівано (про будь-яку логіку годі й говорити!) відмовляється ставити свій підпис, навіть за присутності гетьмана Юрія Хмельницького, під Переяславськими статтями 1659 року. Це був ще більш нерівноправний договір із Кремлем. Кошовий виступав і проти Гадяцької угоди 1658 р. між Річчю Посполитою та Гетьманською Україною.

А вже наприкінці 1660 року Сірко остаточно пориває з Ю.Хмельницьким і відправляється на Чортомлицьку Січ. Авторитет серед січовиків він здобув у походах на Крим 1663—1664 рр., коли визволив із неволі десятки тисяч християнських бранців. Упродовж десятиліття цей воїн неодноразово змінює політичну орієнтацію: то сприяє перемозі промосковськи налаштованого Івана Брюховецького в боротьбі за гетьманську булаву, то полишає ряди його прихильників; то воює з військами правобережного гетьмана Павла Тетері і його польськими союзниками, то разом із поляками бореться з гетьманом Петром Дорошенком...

1667—1668 рр. Сірко дещо несподівано відходить у тінь, ставши полковником Харківського слобідського полку (який дислокувався у Мерефі). «Там він підтримує зв’язки з ватажком селянської війни в Московщині С.Разіним. 1672 р. Полтавський полковник Ф.Жученко заарештовує Сірка та передає представникам царської адміністрації», — пише Віктор Горобець, доктор історичних наук з Київського Національного університету. Кошового відправили у заслання до Сибіру. Проте завдяки заступництву польського короля Яна ІІІ Собеського Іван Сірко повертається в Україну (грудень 1673 року).

В останній період життя полководець бере участь у десятках походів на Крим, а також на боці московських військ у Чигиринському протистоянні (під час першого і другого походів турецько-татарського війська у 1677 та 1678 роках). 1680 року Сірко готується до чергового походу в Крим... У «Літописі» Самійла Величка читаємо: «...того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко... поховано його знаменито... з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього Низового війська. Бо це був справний і щасливий вождь, який з молодих літ аж до своєї старості ...не тільки значно воював за Крим і попалив в ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях... численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир».

Поховали Івана Дмитровича у селі Капулівка. 1967 року його перепоховали на іншому краю села, через те, що води Каховського водосховища наблизилися до могили. На хресті, що стояв на могилі Сірка, деякий час, був напис: «Хто буде сім років перед Великоднем виносити по три заполи на мою могилу, то буде мати таку силу, як я, і знатиме стільки, скільки я».