Олександр КОРНІЄНКО

на головну

Перш ніж детально розкрити питання техніко-тактичних особливостей бойового мистецтва українських козаків Спас, слід назвати головні принципи формування бойової культури українців:
1. Технічні та тактичні особливості бойових мистецтв українців обумовлені значними за часом та рівнем військового протистояння зіткненнями з бойовими культурами Сходу та Заходу (що обумовлено географічним та геополітичним становищем України), які суттєво різняться за багатьма основними характеристиками.
2. Бойове мистецтво (українського) народу є результатом накопичення всього бойового досвіду, який має даний народ у боротьбі за завоювання та відстоювання життєвого простору, а тому відрізняється виключною практичністю, раціональністю, адаптованістю до психічних, анатомічних, світоглядних та соціальних особливостей нації.
3. Безпосередній вплив на формування бойової техніки і тактики мав, має та буде мати характер зброї, що застосовується обома сторонами збройного конфлікту. Верховенство принципу «Зброя формує бойовий стиль».
4. Абсолютний вплив на формування української бойової культури мала арійська бойова культура (доктрина), яку і успадкували українці, як формуюча нація.

Оскільки протягом багатьох сотен років українці були змушені битися як з відносно “важкими” (за військовим обладунком та тактикою) воїнами Європи – гоплітами, генуезькою піхотою, лицарями європейських орденів і т.д., так і з “легкими” воїнами-кочовниками сходу, відповідно бойове мистецтво українців, зокрема козаків має наступні особливсті:
1. Пластичність бойової техніки. За даними переважної кількості історичних джерел, основними видом зброї в дохристиянську, Київську та козацьку добу був спис. Певна лінійність атакуючих дій, інертність, необхідність утримання обома руками з одного боку, та висока проникаюча здатність, бойова потужність і відносно велика довжина списа змушували будувати захист на основі використання ухилів, обертів, пірнань під зброю та комбінувати захисні дії з швидким виконанням маневру зближення з метою уникнення повторної атаки.
2. Відносна відсутність статичних позицій, акцент на перевазі маневреного стилю бою.
3. Відсутність жостких блокувань атакуючих дій противника ( при вазі меча европейського воїна, яка досягала 16 кг. та більше - так званий «швейцарський меч» - подібний тип захисту мав би за наслідки розрубування та ломання кісток захищаючогося разом зі всім захисним обладунком). Не менш грізною зброєю є і шабля та її відповідники: здатність до «врізання» у тіло, що зумовлено специфічністю форми, надзвичайна загостреність мінімум на 1/3 довжини леза, відносна легкість у наданні необхідної траєкторії руху, а отже і керуванні рухом, і, що найважливіше, багатостолітній досвід володіння цим видом зброї родових шкіл. Потрапити під прямий січний удар шаблі означає загинути в будь якому випадку, навіть захищеному важким обладунком.
4. Перевага тактики швидкого зближення за непрямими, синусоідальними траєкторіями з метою максимального зменшення часу перебування на прямих лініях атаки противника та знищення останнього за рахунок високої плотності атакуючих дій та використання широкого арсеналу бойових засобів.
5. Захист у формі незначної зміни траекторії руху атакуючої зброї противника. Захист є початком власної атаки без очікування продовження та завершення техніко-тактичного прийому противника.
6. Значна зміна рівнів атаки: від ураження ніг противника з метою обмеження здатності до маневру та підтримки рівноваги до цілеспрямованих атак, метою яких є враження найбільш незахищених частин організму людини: хребта, шиї, потилиці, пахової зони, очей і т.д.
7. Застосування різноманітної за типом, вагою, розміром холодної зброї з урахуванням з загальних, притаманних українській (козацькій) школі ведення бою принципів: ухил від тактики прямолінійного зближення з противником, «притискання» до противника та ведення бою на максимально коротких дистанціях; організація бою у вигляді постійного оберту навколо уявних осей, що мало вигляд руху по колу, з обертами навколо власної осі, перетворюючи зв’язку тіло-рух на єдину систему ефективного захисту.
8. Єдність біомеханічної структури бойових рухів та навичок з рухами та навичками, що набуваються у повсякденній трудовій практиці: в основі козацької бойової техніки лежать рухи молотьби цепом ( вертикальна вісь атаки) та рухи косіння (горизонтальна вісь атаки) з обов’язковим наданням бойовій частині тіла або зброї додаткового ударного імпульсу за рахунок виконання «вихлисту» (хвильки) як всім тілом так і окремими частинами (вільними кінцівками) – поперемінного випереджаючого руху ланок тіла людини. При цьому, для зовнішнього глядача такі дії у сукупності нагадують рухи маятнику, що знаходиться у постійному погойдуванні у різних площинах простору.
9. Доцільність, раціональність, бойова ефективність, швидкісно-силова зорієнтованість бойової техніки, що є і вимогою і результатом природного добору.
10. Широке застосування в навчальних методиках ігрових форм та засобів, народних забав прикладного характеру: бій «лава-на-лаву», різноманітні види боротьби (на-поясах, навхрест, на одній нозі, навкулачки і т.д.), бій на палицях та інше.

Для загальної уяви наведемо частину опису Звичаю козацьких родів Спас зі статті носія козацького звичаю Леоніда Петровича Безклубого «Інтерес моей мысли» («Техника молодежи», № 2, 1989 р.):

«…Вы, видимо, очень серьезно вникли в суть восточных воззрений. Уму непостижимо, как на таком бедном сравнительном материале вы сделали бесспорный вывод - находку: совесть! "Завжды прыслухайся - доки будэш чуять в соби Правду ты нэзборымый!" То есть прислушивайся к себе. Будешь непобедимым не в смысле физически, а духовно, и даже погибая не дрогнешь. Дедушка отделял как бы глубинную нравственность от принципов, которые идут от головы, на разные уровни. Вторая особенность психологического фона при обучении движениям "Спаса" (стиль, которому обучал меня дедушка) состояла в том, что в предсхватке и входе в схватку он обязательно должен быть такой же, как и при реализации навыков, полученных в сельском труде или ремеслах. Техника не взвинчивается, как для действий на максимальных режимах. После двух-трех гойдков включается автоматически фаза русской широты праведного гнева. Состояние какой-то и не злости даже, а такой остервенелой тягучей и правой работы на ровном подъеме. Точнее сказать не могу. Гойдок - это покачивание, движение вперед, когда масса тела плавно по частям перетекает то вправо, то влево, как бы не касаясь земли, почти совсем расслабленно, слегка зудяще-подобранно, за счет инерции движения тела…

…Об у-шу. Я восточным этим искусством не занимался, но из ваших упоминаний в статье делаю свой вывод - эта система не для славянскою характера. Если психофизическую систему сравнить с ключом, то он может подходить к замкам, а может и не подходить - бороздки не совпадают. Замок - это исторический опыт, культура, поэтому, переделывая его под ключ, можно из культуры и выпасть. А на чем стоять тогда будешь?

О том, как дед обучал меня "Спасу". Я просто повторял движения. После того как копирование оказывалось удачным, дед спрашивал: "Грае?" То есть играет внутри, движение доставляет удовольствие? Я отвечал: играет, повторял движение несколько раз и больше к нему не возвращался. И поверьте, прошло 35 лет с тех пор, и оно играет так же свежо и сейчас…

…Всего четыре элемента. Схватка ведется практически последней парой связки. Тренировка шла только в движении, сразу в целом, а затем, если надо, выделялись отдельные элементы, которые не получались. Вначале во время копирования дед пел шуточные песни, а я ему должен был подпевать. После того как все у меня "заиграло", петь я мог уже про себя. Но потом привычка думать песней во время этого специфического движения осталась…

…Удары - самые обычные, на все возможные взаимоположения противоборствующих. Защиты как таковой нет. Приближение к противнику вплотную. Реагировать (обдумывать) на движения врага нельзя, что бы ни случилось. В связку, которая рефлекторна и предельно экономична, вкрапливать ничего нельзя. Происходит приклеивание к противнику, исполнение вроде бы его воли, движение по его траектории, чтобы ему не было тяжело вас "таскать"! А в это время ваша "работа" продолжается по строгой программе связки до конца. Какой частью связки атаковать, решает за вас сам противник своим положением относительно вашего гойдка. Уходить из под удара можно только в тот момент, когда почувствовал "холодок смерти" в затылке, ни раньше ни позже. Стиль этот еще можно назвать "ночной обороной". Есть система коллективных взаимодействий…

…В силу длительного военного напряжения, когда надо было не один десяток лет и жить, и трудиться, и воевать, у казаков возникло особое психологическое обеспечение, наверно, нигде более не ведомое. Суть: что в труд, что в бой - как в игру, почти без разницы».

Одним з основних тактичних завдань воїна-козака в ближньому бою є нав’язування противнику власного темпо-ритму виконання бойових рухів, та за рахунок цього набуття або перехват ініціативи та керування подальшою ситуацією.

При цьому слід зазначити що:
1. Бій, зокрема шабельний не може бути побудований на виконанні окремих, структурно не пов’язаних між собою рухах, що може привести до руйнації загальної стратегії бою, втрати ініціативи, порушенню основних принципів раціональності, ефективності та незупинності. Крім того:
2. Не менш важливим завданням воїна-козака є підтримка здатності вести бій з максимальною ефективністю та прикладенням максимальних зусиль впродовж усього терміну бою, часом довгого за тривалістю.

За таких умов особливого значення набувають наступні якості (вміння):
1. Здатність до ведення бою у стані гіпоксії та підтримки обраного темпу, який відповідає діяльності організму в різних режимах рухальної активності.
2. Здатність до подолання негативного впливу зовнішніх та внутрішніх несприятливих чинників, як то: страх, втома, новизна бойової ситуації або зустріч з незнайомою манерою ведення бою, відволікаючи звуки пострілів, музичних інструментів, зойки поранених і т.д.
3. Здатність до підтримки стабільності проявів технічних бойових навичок та високих морально-вольових якостей за вказаних вище умов.

Одним з найефективніших засобів досягнення високого рівня підготовленості козака у даному напрямку є вишкіл, пов'язаний з виконанням бойових, соціально-побутових та ритуальних танців і пісень.

Особливого значення козацький танок та пісня набувають в умовах необхідності швидкого оволодіння рухальною бойовою спадщиною, розуміння її біомеханічних характеристик, підтримки на високому рівні фізичних та морально-вольових якостей за умов мирного часу, збереження традиції за умов етнічного переслідування.

Крім того, важливе значення має питання, пов’язане з психічними можливостями конкретного бійця. З метою запобігання порушення бойової дисципліни та порядку під час битви (полишення бойових рядів та несвідомої зради) за умов великого емоціонального напруження у козацькому середовищі широко застосовуються техніки, основані на знанні фізіологічних особливостей діяльності нервової системи людини.

В основі цих технік лежить принцип неодмінного переходу у стан гальмування психічних процесів, як наслідку впливу потужних подразників, зокрема звуків музичних інструментів.

Якщо попередня «робота», спрямована на пригнічення відповідних зон головного мозку людини проведена вчасно, грамотно, з урахуванням особливостей діяльності правої та лівої півкуль - козак-воїн вступає в бій у стані значно збільшеної порогової чутливості до впливу негативних подразників, що відповідає ознакам трансового стану.

Яскравим прикладом бойової козацької пісні є пісня «Гей гук, мати гук!» ( темп маршу, виділені сильні долі, висока емоційна насиченість, ствердження ідеї переможного походу та бойового братства).

«Визвольна боротьба проти ворогів України зродила дуже багато гарних і могутніх (українських) пісень. Формою і характером та сміливістю поетичних почувань вони дуже й дуже відмінні від великоросійських. Сміливий розмах історичних українських пісень нагадує шотляндські баляди. Козак не піддається долі, а з нею бореться, бо українська пісня зродилася під свист куль, під брязкіт шабель у часі довгих воєн, що століттями кипіли від Карпат аж поза Дніпро» (Тальві, 1866 р.).

(продовження буде)