ВІЙСЬКОВО - ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ В КОЗАЦЬКІЙ ТРАДИЦІЇ

на головну

Останнім часом все більше фахівців, діяльність яких пов'язана з педагогічною практикою та роботою в молодіжному середовищі звертають увагу на необхідність розв'язання проблем, пов'язаних з недосконалістю сучасної системи виховання. Сама логіка суспільного розвитку висуває цю проблему до числа пріоритетних. Це обумовлено тим, що без вирішення питання створення ефективної системи військово-патріотичного виховання неможливий подальший стійкий суспільний розвиток і забезпечення безпеки українського народу, держави та особистості в політичній, економічній, соціальній, духовній, військовій та інших областях.

З початку 90-х років ХХ-го сторіччя в республіках бувшого СРСР, зокрема в Україні, достатньо ефективна, а тому результативна система виховної роботи серед дітей дошкільних закладів, школярів, студентів, загалом допризивної молоді пережила декілька етапів руйнації. Руйнівні процеси у виховній сфері були зумовлені змінами у політичному, економічному та соціальному стані суспільства і відносяться до переліку найбільш негативних явищ, спричинених вказаними змінами. Простежується наступний хід взаємопов'язаних подій:

1. Криза комуністичної ідеології, командно-бюрократичного методу управління та нездатність псевдодемократичних сил, що прийшли до влади, вивести державу з загальної кризи підкреслили невідповідність системи народної освіти поточним та перспективним потребам суспільства. Радянська теорія виховання втрачає основу власного існування - концепцію ідейно-політичного виховання з її соціалістичним інтернаціоналізмом, відданістю "делу партии", науковим атеїзмом та соцгуманізмом.

2. Економічна криза, як наслідок кризи політичної, прискорила розпад потужного за структурою та дією механізму виховної роботи з населенням. Майже припинено діяльність первинних осередків такої роботи: форпостів, клубів школяра, районних дитячо-юнацьких клубів, клубів юного техніка. В школі зникають найбільш впливові, масові та надзвичайно ефективні жовтенятські, піонерські та комсомольські організації. Не діють основні вимоги законодавства до відповідного влаштування територій проживання населення, зокрема вимоги до кількості, розмірів та технічного оснащення закритих спортивних споруд, закладів культури, спортивно-розважальних майданчиків на одиницю населення. Зникає саме поняття "пропаганда", що для держави обертається втратою основного інструменту впливу на людські маси. Професія педагога втрачає свій престиж, зокрема з економічних міркувань.

3. Задекларована та впроваджена радянською владою ідея колективного, суспільного виховання - реальність, результати впровадження якої важко не помітити. Однак суспільству в реалізації цієї ідеї відводилася найменша роль. Як наслідок - переслідування та знищення національних традицій, усунення громади від рішення власних проблем, зміна світоглядних цінностей у більшості членів громади.

Протягом одного десятиріччя, в нових політичних та економічних умовах названі проблеми стали чинниками негативних процесів, ставлячи під сумнів сам факт нормального існування суспільства та держави ( і не тільки України). Мовне, та національне питання, територіальні претензії, соціальна нерівність, відсутність будь яких гарантій на майбутнє викликали в народі велику недовіру до власної держави та сумніви у необхідності боротися за її цілісність і недоторканість, оскільки переважна більшість населення ототожнює поняття "держава" як апарат управління і поняття "держава" як територія проживання конкретного народу з певним територіально-адміністративним устроєм, кордонами, єдиним політично-економічним простором і т.д. Більш того, за результатами спостереження, проведеного кафедрою національних одноборств УВКІ МАУП, серед української молоді домінує думка про те, що іноземне військове вторгнення в межі України принципово неможливе. Як правило, вагома аргументація цієї думки відсутня, як і відсутні мотиви до подальшого військового вишколу. Пануючий комплекс меншовартості, підтриманий публічними заявами попереднього Президента України Леоніда Кучми, на кшталт "Українська ідея не спрацювала", низка драматичних подій, головним учасником та організатором яких була українська армія, втрата Україною економічної, політичної та військової потужності створили умови для швидкого розвитку ідей не сумісних з самими поняттями "патріотизм", "захист національних інтересів", "колиска козацтва" та інше. Суть цих ідей зводиться до наступних міркувань:

1. Ми (українці) економічно слабкі. Україна з її людськими, природними та економічними ресурсами нікому не потрібна.

2. Ми (українці) слабкі у військовому відношенні. Бути справжнім захисником своєї Вітчизни непристижно і економічно недоцільно. Україна стовідсотково захищена політичними угодами і у разі потреби нас захистять. Тут думки різняться - потенційними "захисниками" проголошуються: Америка, Євросоюз, Польща, Туреччина, Росія і навіть міжнародний тероризм.

Не вдаючись до подробиць подій слід нагадати про інші за змістом, але дуже схожі за наслідками настрої населення СРСР у 30-40 роках ХХ-го сторіччя. Розплатою за помилку, зокрема, стали втрати Радянської Армії у розмірі 68 000 тис. загиблих воїнів щодоби під час звільнення України.

При розгляді потенційних загроз сучасна військова теорія окреслює поняття "противник" наступним чином:

• реальний противник - це противник, який вже удався до бойових дій;
• потенційний противник - противник, здатний свідомо розпочати бойові дії;
• вірогідний противник - противник, який в силу випадкових обставин здатний розпочати бойові дії;
• умовний противник - противник, керівництво військами якого реально здійснюють чужі посередники, в т.ч. за рахунок політичних важелів.

На відміну від вірогідного умовний противник - реальне явище сьогодення. А реалії сьогодення наступні: з середини 50-х до середини 90-х (!) років ХХ-го сторіччя військова авіація НАТО порушила повітряний простір СРСР та СНГ більше 500 разів.

Ще у 1954-му році американські бомбардувальники виходили на рубіж Ленінград - Київ - Мінськ.

4 квітня 1983 року літаки США, піднявшись с авіаносців "Мідуей" та "Ентерпрайз" увійшли в повітряний простір СРСР на глибину 30 км, провели умовне бомбометання, зробили декілька заходів на наземні цілі ("Красная звезда" 13-15.03.1991 р.).

1 вересня 1983 року південнокорейський літак "Боїнг - 747" , рейс КАL - 007, порушив повітряний кордон СРСР в районі Камчатки. Літак було збито над Сахаліном. Політ літака у радянському повітряному просторі було синхронізовано з проходженням над відповідними територіями американського розвідувального супутника "Форрет - С".

У лютому 1988-го року крейсер ВМС США "Йорктаун" та есмінець "Керон" увійшли до радянських територіальних вод в районі міста Севастополь.

На початок 90-х років ХХ-го сторіччя Кувейт почав систематично порушувати квоти на добич нафти та переніс на 70 км у глиб іракської території власні прикордонні пости. Потім виступив Ірак. А потім США відновили "справедливість". Зв'язок простежується, якщо пригадати, що економіка США споживає більше 40 % світової добичі нафти при населенні, що складає 5% від світового [1].

Власні проблеми кінця ХХ-го, початку ХХІ-го сторіччя відвернули нашу увагу від подій, що відбуваються в результаті впровадження "політики примирення" нашим східним сусідом і другом з 300-річним незаплямованим стажем - Російською Федерацією. А тим не менш, прикордонні війська Білорусі, згідно існуючих двосторонніх домовленостей посилені підрозділами збройних сил Росії. Угоди про скорочення важких видів озброєнь в Європі Росія проігнорувала. А ще навчання та оснащення сумнівних військових формувань, у тому числі фінансова та військово-технічна підтримка на десятки мільйонів доларів США так званої "банди" Шаміля Басаєва - бувшого головнокомандувача Конфедерації гірських народів Кавказу (КГНК), а ще військові конфлікти в Абхазії та Аджарії, вторгнення в Чечню та ще досі незавершений вивід 14-ї армії з Республіки Молдова [2]. І, на останок, широка антиукраїнська пропагандистка компанія та дії Генеральної прокуратури Росії, що направлені на дескридитацію законно обраної народної влади в Україні, відкрито ворожі акції у Феодосії та Керченській протоці.

Підсумовуючи вищенаведене, окреслимо проблему:

1. У наслідок політичних та соціально-економічних змін, що відбувалися в українському суспільстві протягом останніх десяти-п'ятнадцяти років була повністю зруйнована відбудована за радянських часів система виховання дітей та молоді, зокрема система військово-патріотичного виховання.

2. За відсутністю системної роботи у сфері ідейного, патріотичного та естетичного виховання на сьогодні чітко проглядаються певні негативни зміни у світоглядних пріоритетах молодого покоління, що створює пряму небезпеку існуванню українського держави, суспільства і нації.

Вирішення вказаної проблеми ми вбачаємо:

1. У визначенні ідеологічних засад сучасного військово-патріотичного виховання, формуванні нового ідеалу українця з урахуванням необхідності поєднання у виховних процесах індивідуального та суспільного елементів.

2. У формуванні спільного національного характеру та спільного національного Духу.

3. У впровадженні ефективної, історично та ідеологічно перевіреної системи військово-патріотичного виховання, що відповідає перспективним інтересам українського народу, а також принципам біологічного та культурно-національного самозбереження.

Україна має декілька прикладів існування комплексних систем виховання молоді, основні принципи яких грунтувалися на засадах відповідності існуючий концепції державного будівництва, пануючого у певний період релігійного вчення, світогляду народних мас та історичних вимогах часу.

Яскравими прикладами цього були системи виховання дохристиянської (докняжої) доби та часів Київської Русі. В першому випадку, за умов розвиненого родового устрою і владі найстаршого роду, суворий обов'язок навчати молодь хліборобському ремеслу та військовій справі для потреб та інтересів роду чи племені повністю покладався на батьків. З розвитком Київської Держави та прийняттям християнства на виховну політику зростає вплив Церкви. На старі виховні традицій зростає вплив візантійської виховної системи, що їх вводить Церква; але далекосяжна й передбачлива політика князя Володимира та князя Ярослава Мудрого прищеплює та закріплює силою влади своєї ("вогнем і мечем", як читаємо в літописі) нові виховні ідеї. Виховними принципами проголошуються добро держави, її скріплення і розвиток. Відповідно у вихованні значно зростає роль державних та церковних інститутів. Високовартісним педагогічним твором стає записане у 1096 році "Поучення дітям князя Мономаха". "Поучення" має яскраво виявлений патріотичний характер, закликає до боротьби за єдність всієї країни, до захисту її спільними зусиллями, до виховання мужності і відваги. Звертається увага на значну роль фізичного та інтелектуального виховання юнака ("що треба було робити моєму отрокові - ті діла я виконував сам, на війні, і на полюваннях, вдень і вночі, у спеку і на холоді, не даючи собі спокою, не покладаючись на посадників... сам робив все, що було треба... Чого не вмієте - того навчайтеся; отак як батько мій, сидячи дома, навчився п'ять мов, бо за це є шана від інших земель. А лінощі - мати всьому: що людина вміє, те забуде, а чого не вміє, того не навчиться") [3].

Однак, концепція сучасного виховання не буде мати комплексного змісту та не буде відповідати всім основним критеріям оцінки ефективності без урахування героїко-патріотичної складової та усунення впливу тої історичної спадщини, яка носить характер невизначеності і припускає можливість політичних, релігійних та ідеологічних маніпуляцій. А саме найбільшою проблемою, що викликає розгублення чи сумніви є фальсифікація історії України Москвою. Завдяки бурхливій діяльності царя Івана ІІІ та його спадкоємців створено міф про московське володіння "исконно русскими землями" ( Москва - третій Рим ) та, відповідно, колиску трьох братніх народів з розташуванням у басейні річки Моськва. Росіяни, в ролі "старшого брата", включають в інвентуру "великоруського народу" Україну, яка сформувалася задовго до виникнення московської, а тим більш російської держави. Прикладом фальшування історії України є недавнє святкування московським патріархатом "1000-ліття хрещення Русі" в Даніловському монастирі у Москві, а не в Києві, яке також названо "1000-літтям православ'я". Слід зазначити, що у 988-му році Москви ще не було, а виникнення православ'я припадає на 1054- й рік. Світові накидається фальшива версія московського 1000-ліття, що має не релігійний а політично-ідеологічний характер [4].

Не менш дивно виглядає і "правда" про надзвичайну роль США та союзників у Другій світовій війні, яка подається у вигляді гарно змонтованих американськими режисерами документальних фільмів. Нічого, що другий фронт було відкрито, коли радянські війська вже успішно проводили гігантські військові операції по звільненню держав східної та центральної Європи. Не згадується чисельні випадки на кшалт ганебної історії з морським караваном PQ-17, коли англійський військовий флот тільки за підозрою у присутності німецького лінкору "Тірпіц" в районі проводу каравану залишив суда конвою та повернувся до бази розташування [5]. Тільки загроза втрат більш ніж в 1 млн. чоловік під час запланованої операції штурму о-ва Окінава примусила забути командування США про героїзм американського вояка і надати наказ скинути на Японські міста атомні бомби. Дуже наполегливо нав'язується думка про те, що під час фінської компанії Радянська Армія продемонструвала повну бездарність як у сфері планування військових операцій, так і в питанні реалізації планів. В той же час Фінська армія проголошується непереможною а фінський снайпер-"білка" - чудовитвором військового мистецтва. Можливо в цьому і є сенс, але для порівняння слід згадати, що у 1941 році бої на Крайній Півночі почалися вже в кінці червня. На мурманському напрямку спільно діяли армії Фінляндії та підрозділи німецької армії "Норвегія". До середини липня 1941 року окупаційним військам вдалося заглибитися аж на 25 - 30 км. Так все залишалося до 1944 року, далі пройти не вдалося, армія "Норвегія" фактично була знищена [6].

Вищезгадане ще раз підкреслює надзвичайну роль масової пропаганди у справі патріотичного виховання та формування позитивного образу. З цієї точки зору надзвичайно яскравий приклад української героїки, сили духу, самоорганізованості являє козацтво.

Козацька доба в історії України принесла як самій Україні так і світу нову, виключно ефективну, багаторівневу систему загального та військово-патріотичного виховання.

Гасло, яким визначалися вища мета буття та головне призначення українського козака - "Воля. Віра. Україна." - є основа і ідея системи українського виховання.

У реалізації цієї ідеї козацтво утворило потужний соціальний організм з військово - демократичним устроєм, який здатний був збройно захистити власні політичні та соціально-економічні інтереси.

Процес виховання мав вигляд постійно-діючого вишколу, до якого були залучені усі представники козацької громади і в першу чергу молодь.

Причому, введення інституту джур, підготовка кадрів у двох напрямках - військово-технічному та адміністративно-політичному в козацьких січових школах, активне залучення козацтва до формування загальноукраїнської системи освіти, культурного та економічного зростання держави відображало зовнішню сторону виховного процесу і було результатом дії внутрішнього стрижню ідейно-виховної системи - козацького бойового Звичаю.

Козацький Звичай, що сконцентрував у собі багатовіковий досвід української спільноти, дух і традицію, має формуючий, наставляючий, спрямовуючий та закликаючий до дії характер, є природно зрозумілий для кожного українця за змістом і виключає багатоваріативність у трактуванні.

Правила поведінки, норми суспільної моралі, мета та завдання існування, а також засоби їх досягнення надзвичайно чітко та систематизовано передавалися від покоління до покоління у вигляді козацьких карбів - коротких речень, що мали форму прислів'я та були частинами великої піраміди системи теоретично-практичних і духовних засад, вершину якої складали козацькі перекази, пісні, казки і рухова спадщина.

Козак, що пройшов багаторічний Січовий вишкіл, отримав гарт у бойових походах та щоденній козацькій військовій справі, ставав носієм передових технічних, гуманітарних та економічно-господарських знань і, саме головне, ставав свідомим духовним носієм та захисником української традиції.

Завдяки унікальній системі військового, загальноосвітнього, патріотичного вишколу і сьогодні козацтво зберігає власну самобутність і внутрішню життєву силу, утворюючи ідейне, а іноді і фізично-силове підгрунття відтворення української державності та формування системи безпеки і захисту національних інтересів.

На жаль Україна сьогодні значно відстає в питанні використання ідеї козацтва в цілях побудови нової системи військово-патріотичного виховання від держави, що також знайома з бойовою ефективністю та надзвичайним рівнем морально-вольової підготовки козацьких підрозділів - Російської Федерації.

Для порівняння. На Запоріжжі - історичній колисці Запорозького козацтва на сьогодні діє дві державні установи відповідного профілю ( за змістом та по суті ): Запорізька школа джур та Запорізька міська дитячо-юнацька спортивна школа бойового мистецтва "Спас". Не багато інших закладів освіти, де хоча б у назві лунало щось козацьке, визначаючи ідейно-виховні засади роботи закладу.

В той же час, тільки у Волгоградській та Ростовській областях РФ діють 66 козацьких шкіл, заснованих за підтримки регіональних Міністерств освіти РФ, з них на Дону - 52. В школах навчається більше 23 000 дітей. Створено декілька козацьких кадетських корпуси. Заявлено про створення на базі Таганрогського педагогічного університету Південно-Російського козацького університету. До розробки "стандарта казачьего образования" залучені відповідні громадські організації та управління Всевеликого війська Донського разом з Міністерством освіти Ростовської області.

Традиційно, в Росії питання військово-патріотичного виховання, як і виховної роботи з населенням взагалі вирішується на самому високому державному рівні і за рахунок найактивнішого втручання держави у згадані процеси. Це пояснюється тим, що спочатку Московія, потім Російська Імперія, СРСР, а тепер Російська Федерація постійно знаходиться у стані оголошеної чи неоголошеної війни з близькими або далекими сусідами. Іноді з власними суб'єктами Федерації. Тому є постійне державне замовлення на відповідно підготовлених молодих хлопців. Відповідно до державної військової політики. І це нормально. Проблема є - Росія її вирішує.

Україна сьогодні активно будує демократичний державний лад. Надіятися, а тим більше вимагати від держави виключної відповідальності за все, що відбувається або не відбувається на власному подвір'ї означає свідому відмову від демократичних завоювань помаранчевої революції та дідівських звичаїв.

Перенесення акцентів відповідальності в сторону місцевої громади, активне залучення громадських організацій та окремих громадських утворень до вирішення завдань, що стоять перед українським суспільством є найкраще, що на сьогодні здатна та мусить зробити держава і повністю відповідає ідеї козацького самоврядування.

Зі значним скороченням термінів проходження військової служби та переведенням Армії до контрактного принципу комплектування багатократно зростає роль допризивної підготовки, оскільки зусиль існуючих військових навчальних центрів та батальйонів буде явно недостатньо, щоб за дванадцять місяців з вчорашнього "тінейджера" зробити досвідченого, сміливого, мотивованого, володіючого мистецтвом сучасного бою воїна. В той же час, заплановане приєднання України до Болонської декларації, що має відбутися у травні 2005 року у норвезькому місті Бергені фактично ставить під загрозу згортання ще існуючої системи початкової військової підготовки. Хто за таких умов зможе ефективно і у повному обсязі виконувати функцію підготовки якісного армійського резерву ? Кому належить ключова роль у реалізації концепції формування військ територіальної оборони ? Для того щоб з цього приводу у членів суспільстві не виникало самообману та заспокоєння слід нагадати, що мінімальна програма військового вишколу рядового містить наступні теми (подається у скороченому вигляді).

1. Польова служба:

• підрозділ у наступі;
• підрозділ в обороні;
• нагляд та розвідка;
• зв'язок;
• взаємодія у різних бойових ситуаціях;
• маршова підготовка.

2. Зброєзнавство:

• системи Калашникова;
• бойові властивості сучасної зброї;
• легкі види озброєнь;
• гранати та зброя ближнього бою.

3. Військова організація:

• біг та інші види пересування;
• транспортування;
• оснащення та марш;
• інше

4. Вогнева підготовка:

• внутрішня балістика;
• зовнішня балістика;
• положення ведення вогню;
• вогнева практика;
• нічні стрільби.

5. Маскування:

• загальні основи;
• маскування позицій.

6. Мінно-саперна справа.

7. Внутрішня та караульна служби.

8. Теренознавство.

9. Медична допомога пораненим.

Можуть бути варіанти, але суть не зміниться: засвоїти молодий солдат мусить багато, а часу, враховуючи витрати останнього на адаптацію молодика до специфічних умов армії, немає зовсім.

Відповіддю суспільства на поставлені питання може бути тільки одне - максимальне залучення козацьких громад до військово-патріотичного виховання та доармійської підготовки молоді, активне сприяння з боку держави розвитку козацтва взагалі та козацьким організаціям і установам зокрема. І серйозна інформаційно-пропагандистська робота. Адже у виховній сфері жодна національна програма, указ президента, розпорядження міського голови нічого не варті, якщо в окремій громаді окремий хлопець чи дівчина не відчувають їхньої дії та здорового, сильного духу національної спадщини. Бо суттєвішою змістовною ознакою нації, за Гегелем, є спільний Дух.

"У час надзвичайного розвитку військової техніки, коли кожного дня світове суспільство довідується про нові винаходи у сфері війни, коли майже до нуля зменшується вірогідність випадкової війни і багатократно зростає вірогідність війни планової, цілеспрямованої надзвичайної ролі набуває сама людина, як вирішальний чинник будь яких питань у суспільних відносинах. Ні найбільш сучасна техніка, ні навіть найкраще командування не зможуть самі вирішити та подолати наслідки розв'язання війни. Людина, її сильна воля, її твердий характер, висока мораль є головніше і вирішальне у боротьбі.

У перспективі близького майбутнього виринає мариво третьої світової війни. В цій війні на різних фронтах, а особливо в Україні, виникнуть чи поновляться бойові партизанські дії... Завжди краще воює той, хто принциповий, хто стійкіший морально, твердіший характером і сильніший жертовною любовію до України" [7].

Олександр КОРНІЄНКО

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ