Гей не дивуйтеся, добрії люди,
Що на Україні повстало;
Ой, за Дешевим, під Сорокою,
Множество ляхів пропало!
Перебийніс водить немного –
Сімсот козаків з собою,
Рубає мечем голови з плечей,
А решту топить водою.
Зависли Ляшки, зависли,
Як чорна хмара на Вислї.
Лядськую славу загнав під лаву,
Сам бравий козак гуляє.
Нуте, козаки, у скоки,
Заберемо ся під боки:
Заженїм Ляшка, вражого сина,
Аж за той Дунай глибокий
(Народна пісня)

Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким
(Микола Самокиш, 1934)

Після перемог під Жовтими Водами й Корсунем по всій Україні розгорілася війна між українськими козацько-селянськими і польськими шляхетськими загонами. Польське військо систематично вирізувало всіх козаків і селян, включно з дітьми, жінками і старими, а українці так само поводилися зі шляхтою, католицьким духівництвом і євреями, чимало яких допомагали польській шляхті.

На Лівобережжі великі повстанські загони вже на початку червня розгромили резиденцію Яреми Вишневецького в Лубнах, а протягом цього ж місяця здобули Борзну, Ніжин і Новгород-Сіверський. По Південній Київщині, Брацлавщині й Поділлю, випалюючи шляхетські садиби й здобуваючи міста та містечка, пройшли загони Максима Кривоноса, Івана Ганжі, Олександренка, Чуйка, Трифона з Бершаді, Неминикорчми, Кошки (Кушки), Степка та ін.

У кінці червня 1648 року Хмельницький і старшина вирішили припинити військові дії, дожидаючи висліду свого посольства з Варшави, та відпустили татар до Криму.

Кампанія Вишневецького на Волині та його нещадна розправа із повстанцями страшенно роздратувала козаків. Ось як описує діяльність Вишневецького один з учасників: „Ідучи через Погребище зрадникам руки утинають, на палю садять, стинають — найбільше за образу божу, за пустошеннє костелів, що там чинили: страшно оповідати й писати; за Прилукою — тут перед костелом руки рубали, і тихже на паль на ринку посаджено, иньших постинано".

Уже в перших днях липня Хмельницький переводить мобілізацію й стягає до себе лівобережні полки. Він знову закликає на поміч татар. 10-го липня 1648 року Хмельницький з своїм штабом стояв уже в Паволочі. Він вислав листа до князя Заславського, де мотивував зірвання перемир'я провокуючими вчинками Яреми Вишневецького, які обурили й роздратували ввесь український народ. "Бачить то Бог, що ми будучи незмінними слугами річи-посполитої й вашої мил., сердечно бажали собі того, щоб у спокою могти зіставати ся. Але через наступленнє й. м. кн. Вишневецького — як він не спамятав того, що ми маючи його в своїх руках, свобідно пустили з-за Днїпра, забезпечивши у всїм, — поневолї мусїли й ми рушити ся з усїм військом, з унїверсалів, особливо писаних з-за Днїпра, і з листів до Москви зрозумівши (дїйсні наміри князя) . Не що иньше тілько се нас побудило. А то ми бажали, аби вже скінчило ся на тім, що з божого допусту сталось, і більше християнська кров аби не лила ся. За тим і послів наших до кор. милости і всеї річи-посполитої вислали ми з найнизшою покорою — за ними велико і унижено просимо в. княжу милость, бо як скоро тільки вони повернуть, я з листів пп. сенаторів і всеї річи-посполитої вирозумівши (їх становище) сам з усїм військом верну ся і Ордї накажу вернутись, аби більше в крови християнській не бродила. І так я й своїх не чим иньшим тільки мечем від чат і шарпанини стримую, аби того не було".

Таким чином втручання Вишневецького і його виступи на київсько-брацлавських землях проти повстань не зробили ніяких особливих змін і не стримали його поступів. Дуже вплинули на розвиток подій — але в зовсім іншому напрямку: були оцінені, як розірвання того неформального перемир'я, що встановилось.

Після боїв із повстанськими загонами під Махнівкою, що не принесли рішучої переваги жодній із сторін, Ярема Вишневецький разом з воєводою київським Янушем Тишкевичем отримали відомості, що 13 липня повстанський корпус Максима Кривоноса здобув Полонне. Під Костянтиновим війська Вишневецького й Тишкевича з'єдналися із 1200 вояками королівської гвардії під провдом обозного Самуїла Осинського і 1200 вояками ордонансної кінноти і драгунами Заславського під командою Кшиштофа Корицького.

15 липня сили Вишневецького дізналися, що військо Кривоноса знаходиться за півтори милі від Костянтинова. Війська воєвод, що стояли трохи західніше Костянтинова, почали підтягуватися до міста. Його зайняла піхота, а кіннота стояла в полі, пильнуючи супротивника. На ранок 16 липня під Костянтиновом, біля Росоловецької переправи, на лівому березі Случі, отаборилися всі магнатські сили. З'єднані шляхетські війська за свідченням тогочасних джерел, досягали 10—15 тисяч бійців.

У середині дня 16 липня до правого берега Случі підійшло українське військо. Як свідчать польські джерела, Кривоноса супроводжувала значна частина селян-повстанців, яка виконувала у його війську допоміжну роль. Власне козаки становили не більше 16 тисяч чоловік. Загальна чисельність війська оцінювалась у 40000 бійців.

Перша битва, що відбулася 16 липня, не дала ніяких істотних результатів.

17 липня ніяких бойових дій не відбулося, джерела не згадують навіть про дрібні сутички. Очевидно, Кривоніс протягом дня проводив рекогносцировку місцевості, обмірковував план форсування Случі наступного дня і чекав на Корсунський полк, який прибув у район бойових дій надвечір. Крім того, до Кривоноса підійшло близько 10 000 повсталих селян. Також є вказівки, що увечері Кривоніс переправив через річку, вище Костянтинова, частину своєї кінноти з наміром вдарити в тил шляхтичів.

Отримавши звістку про наближення армії Хмельницького, магнатьска військова рада, зібрана Вишневецьким, прийняла рішення відірватися від супротивника й відступити на захід. Вишневецький продовжував наполягати на штурмі табора, Тишкевич так само наполягав на відступі, інші командири коливалися, але оскільки князь не мав влади наказати іншим командирам чинити, як він вважав за потрібне, було прийнято рішення про відступ.

Тим часом козацький табір виступив у напрямі магнатьского табору і над ранок 18 липня з'явився біля річки, нав'язавши Вишневецькому новий бій, на який шляхтичі не очікували.

Кривоніс розпочав форсування Случі лівим крилом війська. Вишневецький стримав вогонь артилерії і дав наказ своїм військам до вдаваного відступу, дозволяючи таким чином козакам переправитися. Кривонос сприйняв це як ознаку паніки серед шляхти. Коли переправилося більше десяти тисяч козаків, на них вдарила одразу вся магнатська кіннота. Козаків з важкими втратами було витіснено за річку аж до табору, а магнатьска кіннота повернулася на попередні позиції. Подібний маневр було повторено тричі.

Вишневецький хотів, використовуючи і тактичну і психологічну перевагу, вдарити кіннотою на табір. На це не погодився Тишкевич. Зрештою польські війська розпочали відступ далі на захід, через Кульчин до Збаража. Кривоніс незабаром перейшов на другий берег Случі й зайняв Костянтинів.

Відомий дослідник історії Іван Стороженко вважає те, що М. Кривоніс не став переслідувати Я. Вишневенького, підтверджує, що його розгром не був першочерговим завданням для українського командування. Очолюючи авангард повстанської армії, М. Кривоніс вийшов у вигідний в стратегічному відношенні район Костянтинова і підготував грунт для блокування основних комунікацій, які з ним межували, а також створив умови для виходу та розгортання там головних сил українського війська. Здобувши Костянтинів, він перетворив його на опорний пункт української армії. Зберігаючи основні сили у цьому районі, М. Кривоніс направив козацько-селянські загони на здобуття містечок у визначеній для нього Б. Хмельницьким смузі, до рубежу Острог — Красилів — Сатанів — Кам'янець.