Звичай – це ідеологічно-правова система, основа Народного (національного) Звичаєвого Ладу та народної держави. В Історії Звичаєвий Лад  називається Родовим Ладом.

Звичай не був кимось  створений штучно (як інші ідеології), Звичай був створений народом на основі власного тисячолітнього досвіду. Звичай,  чи не єдина ідеологія, що відповідає закону філософії: практика - критерій істини. Звичаєва ідеологія ґрунтується на Національній Ідеї, її основа – життя по совісті і по Правді та пріоритет інтересів народу над всіма іншими. Національна Ідея в своїй основі не змінюється, вона вічна. Звичаєва ідеологія також розглядає Природу як живий організм пов`язаний з народом і основу всіх благ, відповідно визначає інтереси народу і Природи як рівнозначні.

Ідейними носіями Звичаю, після загибелі феодальної «святої» Русі, стали козаки-січовики, як еліта нації і тогочасні націоналісти. До січовиків відносилися також кобзарі.

В Звичай входять  міти, елементи стародавньої Родової Віри, перекази про минуле, знання про суспільно-державну організацію і політику та правові норми – Звичаєве Право (Покон). Звичаєве Право, його норми визначають суспільний лад, державний устрій та головні взаємовідносини в суспільстві. Норми Звичаєвого Права є незмінними, але може змінюватися їх формулювання, можуть блокуватися (але не викидатися!) архаїчні норми і вводитися нові – відповідні Звичаєвій ідеології. Що ж до звичаєвих законів, то вони змінювалися відповідно потребам,- «нужда закон міняє» - говорив кошовий І. Сірко.

Відповідно, звичаї-обичаї, норми поведінки, обряди, прикладні системи не є Звичаєм. Звичай, як ідеологічно-правова система,  в них присутній, і вони,  як підсистеми, на ньому основуються, але вони не визначають суспільний лад та державний устрій – організацію влади. Більш того, вони як підсистеми можуть функціонувати в умовах окупації в системі чужого ладу, чужої держави заради інтересів окупантів і кінцевого знищення народу. Так, частина козаків забувши Звичай, але з усіма звичаями-обичаями і військовим мистецтвом (яке отримали, як спадщину для служіння народу) стали на службу Російській  Імперії.

Козаки-січовики чітко розрізняли Звичай та звичаї-обичаї. Цитую витяг із скіфсько-козацького обряда братання – «Бережем Край Звичаєм, одне одне обичаєм…» І на своїй зброї січовики часто писали – «вєрность прєданіям» (вірність переказам).    Також  наш пророк Т. Шевченко під Звичаєм розуміє не обичаї, (обичаї  на той час в народі знали і їх дотримувалися!) коли запитує – «…Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила…»

Звичай як ідеологічно-правова система існував в Україні до кінця 18 ст., до часів придушення гайдамаччини та знищення Січі і козацького Запоріжжя. Ось витяг із, тоді поширеної в народі, козацької думи про руйнування Січі в якій фактично міститься заклик до повстання.

«Вернем нашу Україну з Першими Правами,
Отам наша Звичай-воля і втіха  і слава
Нескорена ні варягом, ні поляком, ні московським кагалом!»

В цих кількох рядках дане розуміння минулого і сучасного, названі всі окупанти, конкретизована Національна Ідея та означена мета.   І  очевидно, що за цими  рядками стоїть Звичаєва  ідеологія.

Українська нація, чи не єдина нація у світі, яка ще не так давно мала власну національну-родову ідеологію (інші нації мали і мають ідеології від своїх можновладців – поневолювачів і окупантів). 

Щодо питання заборони викладення Звичаю на письмі. Дійсно, писане «мовчить» і його можна невірно трактувати (за умови, що так мудро написано, а всі інші дурні).  Тому  проблема в іншому -  писане можна переписати-переіначити, а оригінал знищити, оце страшне! Власне це й почала робити наша знать і старшина. І не лише Покон переписали, але навіть віру Родову знищили і скасували Бога-Духа Рода!  То що для тих  злочинців  були предківські карби? Ніщо, як хотіли так і переписували! Тому в народі перестали визнавати написане старшиною, волхвами і знаттю. З часом це закріпилося в традиції усної передачі Родової ідеології та Покону та забороні їх карбувати. Тому Кон-Покон, перекази-історія, мудрість-філософія, і ін. –  загалом  Родова ідеологія і Право стали Звичаєм. Проте, писаний Покон-Звичай   існував, принаймні в двох примірниках. За словами Безклубого, один примірник був схований  (для нащадків), а інший зберігався у радетелів-характерників. Існує інформація про  існування «кохтирів» - особливих  дуже цінних   документів, що знаходилися у  козаків-характерників. Цілком можливо, що кохтирі - це і є  написаний ще дуже давно різами, на дощечках Звичай.

Намагання звести Звичай до обичаїв, обрядів, пустопорожньої філософії,- чим займаються окремі «теоретики» - це заперечення Звичаю як Родової ідеологічно-правової системи, що визначає наш Лад та державний устрій.

Яремчук \Єремчук\ Петро.  26.05.2011 р.