У 1930-ті роки Мирослав Симчич, майбутній сотенний УПА “Кривоніс”, виховувався на книзі Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр”. І ось тепер, у травні 2008 р., на 86 році життя він вперше побував на Холодноярщині, пройшов стежками своїх улюблених героїв – Василя Чучупаки, Андрія Чорноти, Чорного Ворона, Пилипа Хмари...

Виїхали ми з Києва втрьох. За кермом – учасник хору “Чумаки” Борис Мельник, батько юного бандуриста Данила Мельника. Перша зупинка – в Обухові, де у краєзнавчому музеї ветерана УПА щиро вітали краєзнавець Юрій Домотенко, письменник Михайло Карасьов, поетеса Любов Мироненко, радіожурналіст Володимир Світан, керівник громадської організації “Ората” Орест Пащенко з Галичини, депутати Обухівської міської ради Олена Артюшенко, Валентина Мисяк і Любов Криворот, яка піднесла шановному гостеві хліб-сіль...

За годину ми вже вже мчали до Млієва, де нас чекало подружжя Косіненків – Ольга і Володимир, з якими ми вирушили на Гайдамацьку Січ отамана Трохима Голого-Бабенка, щоб вшанувати орловецьких дівчат, зарубаних 1920 року будьонівцями. Відновив могилку разом з товаришами член Історичного клубу “Холодний Яр” Олександр Косіненко, син Ольги і Володимира.

Надвечір ми прибули до м. Кам'янка, де в історичному музеї Мирослав Симчич відвідав експозицію Холодноярської “республіки”, яку створив член Історичного клубу “Холодний Яр” Юрій Ляшко.

До Холодного Яру в'їхали через с. Грушківку. Вклонившись дубові Максима Залізняка, пригорнулись до нього. 1200 років! Хто тільки не стояв під його вітами! І Тарас Шевченко був тут!

Наступна зупинка – біля старовинного валу, що оточує плато, на якому вмостився Мотрин монастир. Стустились до Гайдамацького ставу, де гайдамаки в різні віки освячували свою зброю. У центрі с. Мельники поклали квіти до пам'ятника героям Холодного Яру. А у Медведівці, де почалася Коліївщина, Мирослав Симчич поклав квіти до пам'ятника Максимові Залізняку та відвідав краєзнавчий музей. Тут легендарного героя щиро вітали сільський голова Медведівки Олександр Діскант та члени Історичного клубу “Холодний Яр” Богдан Легоняк і Тарас Воскобойник – заводіяки всіх національних заходів у цій історичній місцевості.

Вранці наступного дня ми п овернулись до Холодного Яру – не хотілося так швидко з ним розставатися. На хуторі Кресельці відвідали місце останнього бою головного отамана Василя Чучупака, поклали квіти до пам'ятників холодноярцям. У с. Мельники на цвинтарі вшанували молитвою та бузком могили Василя Чучупака, його матері Оксани та закатованих холодноярців.

Невдовзі дорога привела нас у с. Івківці, батьківщину Максима Залізняка. Тут уже на нас чекав історик Назар Лавріненко, який показав відроджений вітряк (1906 року), гору Семидубову, де за однією з легенд похований Богдан Хмельницький, та пам'ятник Максимові Залізняку роботи скульптора Івана Гончара.

У Суботові відбулася щира розмова Мирослава Симчича з патріотичною молоддю. Змістовну екскурсію до Іллінської церкви, етнографічного музею та на замчище Богдана Хмельницького провів член Історичного клубу “Холодний Яр” Віктор Гугля.

Побував ветеран і в Чигирині. Тут він відвідав Богданову гору, форт Дорошенка та пам'ятник Богданові Хмельницькому. А у Цвітній (родинне село отамана Чорноліського полку Пилипа Хмари) сотенний УПА поклав квіти до пам'ятника отамана Хмари та поспілкувався із двоюрідним племінником отамана Юрком Хмарою.

У Цибулеві Знам'янського району Кіровоградської області Мирослав Симчич вшанував гайдамацького ватажка XVII ст. Марка Мамая, Євгенію Бондаренко та Миколку Бондаренка – дружину і сина отамана Миколи Кібця-Бондаренка, закатованих більшовиками. Поклавши квіти на їхню могилку, ми разом із краєзнавцем Володимиром Вознюком попростували у бік Веселого Кута до 300-літньої гайдамацької криниці. Відвідав ветеран і приватний музей Володимира Вознюка.

Останнім пунктом нашої подорожі було село Розумівка Олександрівського району Кіровоградської області. Тут нас зустрічали сільський голова Розумівки Микола Христенко та директор краєзнавчого музею Ніна Лисенко. В урочищі Чорний Ворон, вклонившись братській могилі козаків загону Чорного Ворона та його козаків, Мирослав Симчич прочитав молитву. Після поминального обіду вирушили на Київ.

Враження від поїздки у всіх було світле. Мирослав Симчич не раз повторював, що чекав від цієї подорожі багато, але дійсність перевершила всі сподівання. “Тут не тільки є могили наших героїв, але й люди, які за ними доглядають”, – радів він.

Мене ж вразив сам пан Мирослав. Попри неймовірно тяжке життя (6 років збройної боротьби та 32,5 роки московських тюрем і таборів), він залишився доброю, чуйною, делікатною і скромною людиною. Всю дорогу хвалив не себе, а нас. “Ну, тепер мені буде що в Галичині розповідати цілий місяць”, – втішався він.

Я надзвичайно радий, що зробив сотенному Кривоносові коштовний подарунок, організувавши поїздку на святі місця, поїздку, яка наповнила його велике серце тихою радістю і теплим світлом.

Довгих років Вам, пане сотенний!