Роман Коваль

У зверненні до селян Ларика Власенка-“Плисаки”, ад’ютанта отамана Орлика, є такі слова: “Наші події, які ми творили, будуть записані наколись письменниками в історії золотими буквами. Хай не пропаде даремно пролита кров наших братів-селян, матерів і сестер!”

Пророцтво справдилось.

Не тільки історики, але й письменники звертаються до лісової творчості гайдамаків ХХ століття, оспівують героїзм селян, які взяли в руки зброю, щоб захистити землю і волю. Стверджую, що роман Василя Шкляра і є отими золотими буквами, про які писав Ларик Власенко-“Плисака” із с. Плисецького, що на Фастівщині.

Якби ж такими золотими буквами були й рецензії на історичний роман Василя Шкляра! Звичайно, відгуки та рецензії наших письменників схвальні, але які вони беззмістовні! Вони лише виказують повне незнання історії збройної боротьби українського народу за незалежність у 1917 – 1920-х роках.

Вони й самі це визнають, стверджуючи, що (цитую) “анічогісінько” не знали про епоху масового героїзму українського народу, публічно проголошують, що (цитую) “ця сторінка абсолютно випала з нашої пам’яті”, продовжують називати Визвольну боротьбу нашого народу “громадянською війною”. Дивно, що вони досі не назвали Чорного Ворона “героєм громадянської війни”…

Історичний клуб “Холодний Яр” впродовж 15 років видав десятки книг на тему Визвольної війни українського народу 1917 – 1920-х років, оприлюднив сотні радіопередач, здійснив тисячі публікацій, а наші дорогі письменники нічого не чули і не бачили, навіть не прочитали роман Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр” (хоч уже вийшло 11 його видань!).

Отакі люди формують “дух і волю нації”!

Стверджую категорично: людина, яка не прочитала роман Юрія Горліса-Горського – це людина некультурна, в неї інша ієрархія цінностей, для неї малозначущою є кров, пролита в обороні нашого народу.

Руки цих людей не розгорнуть жоден із десятків тисяч томів справ на діячів Визвольного руху в Галузевому державному архіві СБУ та інших українських архівах, кожний з яких може стати підставою для роману! Але це не цікавить українських письменників! У них інші пріоритети. Інші теми! Мабуть, важливіші, ніж повернення в нашу свідомість кращих синів і дочок України, які полягли, щоб продовжити буття нашого народу.

Василь Шкляр, до речі, ходив у Державний архів СБУ, щоб доторкнутися до трагедії холодноярських отаманів, щоб відчути запах протоколів допитів 90-річної давнини, знайти нові деталі для свого роману.

Вивчаючи в Галузевому державному архіві СБУ 29 томів справи “Петлюрівські отамани. 1922 – 1923 рр.”, я звернув увагу, що на лаві підсудних майже 100% – українці, яких звинувачено в “контрреволюції” та “бандитизмі”, по інший бік (мова про слідчих, прокурорів, суддів, комісарів, червоних командирів) – в абсолютній більшості євреї і росіяни, – саме вони вирішували – жити, чи не жити українцям. Саме чужинці судили, ув’язнювали і розстрілювали українців.

До тих же висновків доходиш, досліджуючи і 17 томів справи Центрального українського повстанського комітету і 20-ти томів справи “Козачої Ради”. Картина не змінюється і коли занурюєшся у справи холодноярських отаманів, отаманів Київщини – Панаса Голубенка, Івана Голокопитенка та інших, які не входять до складу вищезазначених справ.

З найбільшою охотою окупанти ухвалювали смертельні вироки. Про це, зокрема, свідчать і списки засуджених у справах Цупкому та Катеринославського повстанкому. 47 і 50 розстрільних вироків у двох лише справах! А мова лише про один день кінця серпня 1921 року.

За що, скажіть, недолюдки розстріляли нашого видатного поета Грицька Чупринку? За те, що погодився бути членом Цупкому і поїхати на повстанський з’їзд у Холодний Яр, але так і не поїхав?

Хотів би ще наголосити, що Василь Шкляр написав сміливий роман, він адекватно, без евфемізмів, зобразив міжнаціональну війну за право володіти нашою землею. І це ніякий не антисемітизм чи русофобія! Це ненависть до ворогів нашого народу, до тих, хто проливав ріки української крові.

Василю! Так вийшло, що багато людей пізнаватимуть історію нашої Батьківщини через твій художній роман. Якщо для багатьох не існує межі між документалістикою і твоїм художнім романом, значить ти створив реальність, а це неабияке досягнення письменника!

Вітаю тебе з романом! Вітаю, що наважився! Що зійшов на гору! І розкрив неосяжні горизонти нашої історії!

Вірю, що на цьому романові будуть виховані покоління борців за волю України!

Джерело:
http://nezboryma-naciya.org.ua/show.php?id=418